Ілля Ягіяєв, кандидат психологічних наук, магістр релігієзнавства

Людина відповідальна за те, як вона бачить світ

У квітні цього року відбувся «Культурний Проект», присвячений особливо актуальним у наш час питанням — як формуються наші політичні погляди та релігійні вірування, як функціонують моральні норми та цінності.
Звідки беруться наші переконання і чи можливо їх змінювати, як розвивати критичне мислення та приймати зважені рішення, чому хтось вірить у НЛО, а хтось віддає перевагу теоріям змови? Із цими запитаннями ми звернулись до лектора курсу Іллі Ягіяєва — кандидата психологічних наук, магістра релігієзнавства, який спеціалізується на дослідженні щастя та психічного здоров’я, політичної поведінки та віри у теорії змови.

Ваш курс про те, як ми створюємо та змінюємо власне бачення дійсності. Кому, перш за все, потрібний курс з «Психології переконань»? Хто ваша ідеальна цільова аудиторія?

Курс з психології переконань може стати у нагоді кожній людині, яка замислюється про джерела власних поглядів на світ, чому тих або інших поглядів дотримуються оточуючі. Він є важливим доповненням до культури мислення: з одного боку, курс про обмеження критичного мислення, адже люди загалом не схильні замислюватися про причини своїх поглядів. З іншого боку, знання про те, що переважна більшість переконань мають нераціональні причини, дозволить поглянути на них розумно, формуючи більш обґрунтовану та вкорінену в дійсності картину світу. Отже, аудиторія курсу — це люди, які задаються питаннями про влаштування світу, як фізичного, так і соціального, і які не бояться з’ясувати джерела власних переконань і навіть поставити їх під сумнів.

Ми переконані, що наші уявлення виникають із фактів та логічного мислення. Що ж відбувається насправді? Адже, неусвідомлене, звички, симпатії, виховання також впливають на наше сприйняття світу, інформації, інших. Яка методологія дослідження переконань лежить в основі вашого аналізу?

Я би навіть перефразував: людям хочеться думати, що їхні уявлення виникають із фактів, про зв’язок яких вони роблять висновки слідуючи логічним законам. Так справді буває, але рідко — у сферах, яким людина систематично навчалася і є фахівцем, вона дійсно частіше здатна висловлювати обґрунтовані думки, чия вага більша за думку нефахівців. Проте, навіть у професійній сфері люди можуть піти шляхом раніше сформованих і ригідних звичок, інтелектуальної моди та домінуючої точки зору, когнітивних евристик, егоїстичних амбіцій та природної схильності. Власне, зазначені вище причини і стають механізмами виникнення та закріплення переконань.

В усіх людей є певні природні схильності, властиві людям загалом та окремим індивідам зокрема. Скажімо, природна консервативність та схильність відчувати відразу, чи навпаки, відкритість новому та схильність шукати пригод, створюють підґрунтя для прихильності до тих або інших політичних сил: їхня риторика питомо ближча людині за риторику опонентів. Окрім природної схильності, людина зазнає впливу оточення, причому і в дитинстві, і в дорослому віці, і її погляди здебільшого не надто сильно відрізняються від прийнятих у спільнотах та групах, до яких вона належить.

Крім того, якщо людина з тих або інших причин уже має якісь погляди, їй легше підтвердити їх, аніж змінити, навіть якщо альтернативний погляд має потужніші аргументи на свою користь. Існують також суто егоїстичні та етноцентричні причини триматися за свої погляди та відстоювати їх незалежно від їхньої істинності або хибності. Так буває, коли людина асоціює себе з цими поглядами, вони виставляють її особисто чи її релігію, націю, професію у кращому світлі, звинувачуючи в усьому поганому інших, а собі лишаючи лише безкорисливість, успіх та героїзм. Заперечити такі погляди, навіть якщо вони ілюзорні, означає мало не зруйнувати саму особистість та символічно знищити групу.

Методологічно мало не єдиним способом дослідити переконання людини є самозвіт — отримання інформації про погляди людини від самої людини у той чи інший спосіб. Це може бути опитування, в якому людині пропонують оцінити істинність або хибність певних тверджень, чи контент-аналіз текстів або усних висловлювань людини.

Людина — набір переконань. Мабуть, це робить особливо цікавим дослідження їх природи та функціонування. Що вас привело у цю сферу? І що вас найбільше вразило в процесі вивчення психології переконань?

Переконання мене цікавили зі школи, саме тому в старших класах я почав цікавитися філософією, психологією та релігієзнавством, чим, власне, у тому чи іншому вигляді займаюсь дотепер. Навчаючись на відділенні релігієзнавства філософського факультету університету я був здивований тим, що погляди переважної більшості релігійних людей не є теологічно коректними, тобто не віповідають віровченню їхньої релігійної традиції. Воцерковлені православні можуть вірити у гороскопи та реінкарнацію, розставляти вдома меблі за феншуєм, лікуватися пірамідками, які збирають космічну енергію та ходити до екстрасенсів. Більше того, люди навіть не усвідомлюють протиріччя у своїх поглядах та не бачать, що вони суперечать їхній поведінці.

Ці нібито абсолютно очевидні факти не знаходили належного місця у нашій навчальній програмі — ми вивчали релігії з нормативних позицій, як певні ідеальні форми з віровченням та культом, але питання про те, у що вірить більшість віруючих, лишалися десь на фоні. Така духовна всеїдність є не виключенням, а нормою. Нерідко у сфері психології переконань людей дивує фанатизм, готовність йти до кінця для утвердження свого бачення істини; мене ж більше здивувала непослідовість та довільність людських переконань, їхня несерйозність, плинність та зумовленість з боку контексту.

Погляди переважної більшості релігійних людей не є теологічно коректними, тобто не віповідають віровченню їхньої релігійної традиції

Чи існує в сучасній науці відповідь на питання «звідки береться свідомість і з чого вона складається?»

Я не є дослідником свідомості: ані нейробіологом, ані філософом свідомості. Наскільки мені відомо, хоч я не претендую на повноту знань та на їхню актуальність, питання виникнення свідомості є «складною проблемою» (термін Девіда Чалмерса), тобто пояснити, яким саме чином об’єктивні нейробіологічні процеси породжують суб’єктивний досвід, як стається цей перехід, ми наразі не можемо.

Чи дотримуєтесь ви дуалізму Декарта, згідно з яким душа і є нашою свідомістю, чи ви — фізикаліст, тобто, вважаєте свідомість фізичною ознакою нашого мозку?

Знову ж таки, я не наполягатиму на власній оцінці істинності картезіанського дуалізму та фізикалізму, оскільки не є нейробіологом або філософом свідомості. Наскільки я можу судити, натепер немає достатньо емпіричних підстав стояти на позиціях картезіанского дуалізму та інтеракціонізму, вважаючи матерію та свідомість принципово різними субстанціями. Матеріалістичний монізм, себто фізикалізм, обґрунтованіший за дуалізм, як мінімум тепер, і оскільки для мене важливо будувати свої погляди на основі наукових даних, я обережно дотримуюсь цієї точки зору, будучи при цьому відкритим для аргументів на користь інших позицій.

Зауважу, що фізикалізм як такий контрінтуїтивний, а люди є, за словами американського психолога Пола Блума, інтуїтивними дуалістами, і на рівні мови ми відрізняємо «наше тіло» та «нас» як певну мислячу та духовну субстанцію. Це зумовлює складність прийняття фізикалізму та ідею мандрівок душі та її переселення у фольклорі, міфах, літературі та кінематографі.

Як працює наш мозок даючи визначення абстрактним ідеям — наприклад, «що таке добро» чи «що таке щастя»?

Мозок працює надзвичайно складно, особливо коли йдеться про створення абстрактних концепцій та оперування ними. Чимало ділянок задіяні в обробці інформації про такі абстракції, як добро, щастя та, скажімо, справедливість, причому їхня робота залежить також від контексту та має індивідуальні властивості. Зокрема, люди з органічними ураженнями орбітофронтальної кори можуть не відчувати емпатії до оточуючих та приймати бездушні рішення, що, однак, не дає підстав спрощувати роботу мозку до твердження, що орбітофронтальна кора є «органом моралі» чи навіть «емпатії».

Не будучи нейробіологом, дозволю собі твердження, що все-таки не мозок дає визначення, хоч без мозку їх би не могло бути, а людина з її психічним апаратом. Можна навести аналогію — магнітні поля потребують наявності електричних зарядів та тіл, без них магнітного поля немає; проте саме магнітне поле неможливо досліджувати, вивчаючи лише властивості електричних зарядів та тіл, воно є окремою дійсністю та має досліджуватися окремо. Те саме стосується психіки — вона неможлива без мозку, проте існує автономно та має свої закономірності. Добра, щастя та справедливості у мозкових структурах немає, вони є в індивідуальних уявленнях людини та її соціальних взаємодіях — тобто в тому, що коїться не в мізках, а між мізками.

Чому у наші непрості часи — коли все більше часу ми проводимо в режимі «онлайн», а в мережі все більше фейкової інформації — так важливо розуміти себе і свою «картину світу»? І як часто потрібно цю «картину» перегладяти та переосмислювати?

Людина відповідальна за те, як вона бачить світ, не лише перед самою собою. Наші переконання мають безпосередній вплив на життя тих, хто нас оточує, на суспільство загалом, на ті рішення, які приймаються нами щодо інших людей. Можна навести приклад ксенофобських, націоналістичних та будь-яких нетерпимих поглядів на меншини, які відмовляють людям у їхній гідності, зводять їх до колективних ідентичностей — люди, які дотримуються такого роду переконань, бачать перед собою не особистостей, а всього лише представників певного гендеру, народу або точки зору, яка нібито перекреслює все інше. Українці дуже добре затямили, до чого може привести зневага до інших, необґрунтоване та зухвале відчуття своєї вищості поряд із образою на весь світ, звинувачення у своїх проблемах «неправильних» людей та зрадників. Це веде до військової агресії щодо інших країн, і ми опинилися об’єктом агресії саме через хибні та водночас аморальні переконання агресора.

Наші переконання мають безпосередній вплив на життя тих, хто нас оточує, на суспільство загалом

Можна навести також інші приклади — неприйняття науково обґрунтованих даних про ефективність та безпеку вакцин веде до епідемій інфекційних захворювань та дитячих смертей в усьому світі; якщо багато людей відмовлятимуться від вакцинації проти коронавірусу, більше, за тих, у кого є медичні протипоказання, людство та наша країна пізніше вийдуть з пандемії та економічної кризи, більше людей не доживуть до завершення пандемії.

Свої переконання та уявлення про світ важливо переглядати та бути свідомими них, бо коли вони хибні та не зважають на етику, вони можуть заподіяти шкоди іншим та навіть вбивати — у прямому та безпосередньому сенсі.

Як у дорослому віці формувати нові переконання?

Дорослі люди формують та можуть змінювати свої переконання, хоча у дитинстві це може відбуватися легше. Доросла людина може міцно триматися за те, у що вірить, через егоїстичні та емоційні причини — переконання можуть бути пов’язаними з життєвими подіями, авторитетними для них людьми, колишніми важливими виборами, які людина робила у значущі моменти, а також з професією та професійною репутацією. Тим не менше, отримання нової інформації, знайомство з новими людьми, глибоке спілкування з тими, кого знаєш давно, свідомий підхід до своїх поглядів на світ, критичне мислення та рефлексія, усвідомлена гнучкість та готовність до змін — можуть вести до особистісного зростання людини, у тому числі до зміни своїх переконань, навіть старих та, як здається, глибоко вкорінених. В таких питаннях важлива сміливість, інтелектуальна чесність та культивована неприв’язаність до конкретних ідей.

Що ваш курс допоможе усвідомити про себе та про інших?

«Психологія переконань» може створити відчуття безсилля через потік інформації про хаотичність та неструктурованість картини світу людини, через розуміння зумовленості, випадковості та ірраціональності нашого сприйняття дійсності, через усвідомлення величезної ролі біологічних причин, суспільної моди та інтелектуальних лінощів у наших переконаннях. Люди бажають думати, що їхні погляди є розумними, що вони прийшли до них шляхом кропіткого збору фактів та обережного аналізу, тоді як прослуховування курсу розвіює цю ілюзію, показуючи, що такий шлях є виключенням і надзвичайно рідкісним.

Втім, усвідомлення цих фактів може не викликати безпорадність, а убезпечити нас від презирства до людей. Ми зрозуміємо, що ірраціональність є нормою, і ми в цілому не раціональніші за решту людей. До того ж, знання про те, як люди формують та обстоюють власні переконання може стати у нагоді, якщо ми забажаємо зробити їх дещо обґрунтованішими та розумнішими, наскільки це дозволить наша природа та соціальні обставини.

Порадьте книжки та джерела, які допоможуть підготуватись до вашого курсу, або ж які стануть в нагоді під час навчання?

Книжок, присвячених тематиці переконань, чимало, однак однієї праці, яка би підсумовувала цю сферу, я не бачив. Майже всі книги та наукові статті, які стосуються тематики психології переконань, англомовні. Із самих дослідників, кожен з яких є автором не однієї роботи (і великої купи статей), можу порадити L. Kohlberg, R. Shweder, J. Haidt, J. Greene, I. Pyysiäinen, J. Henrich, P. Bloom, J. Barrett, J. Bering, A. Norenzayan, S. Atran, R. Baumeister, R. McCauley, T. Talhelm та ін. Із перекладів сміливо рекомендую прекрасну книгу Стівена Сломена та Філіпа Фернбака «Ілюзія знання». Також гідні уваги книги Деніела Канемана «Мислення швидке й повільне», Девіда Майєрса «Интуиция: Возможности и опасности» та Паскаля Буайє «Объясняя религию». Одним із мислителів, який є вкрай важливим для психології переконань, є Фрідріх Ніцше та його книга «Генеалогія моралі». Її можна прочитати знову або вперше, ця робота ніколи не розчарує.

Фото: www.pexels.com

26 03 2021

https://culturalproject.org/journal/tpost/hkpmo6v8c1-llya-yagyav-lyudina-vdpovdalna-za-te-yak