незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Тарас ЛютийКритичний свободолюбецьДопіру осиротівши, хирлявий від природи, але талановитий студент Емманюель Кандт урадив собі,
що вільна людина мусить покладатися
на власні сили. Тому, немовби починаючи новий відлік, підписується
відтепер Іммануїлом Кантом.
Змалечку сина лимаря вчили віддано
досягати всього сумлінною працею, а до того ж мати прищепила йому релігійне самозаглиблення та
самоконтроль. Може, тому в його
життєписах катма згадок про чудернацькі ексцеси чи романтичні
епізоди. Ніколи не розмінюючись на дрібниці, він не полишатиме надовго рідного Кеніґсберґа, щоразу відхилятиме бодай і привабливі пропозиції від інших університетів, либонь зрідка дозволяючи
собі короткі заміські канікули. Головні події його
життя — інтелектуальні, а найбільше натхнення — зоряне небо. Щоби не погрузти в боргах, сплачує за університетські студії сам: учителює, заробляє грою на більярді, живе скромно й ощадно. Перевагу віддає не теології, а філософії, математиці та латинській класиці. Захопившись Ньютоном, пише твір про живі
сили в природі, порушує питання про зв’язок душі з тілом і статус уявних речей. Однак у науці подібне
ніхто не сприймає навсправжки. Дозволивши собі цю легковажність, Кант міг сподіватися хіба що на місце
домашнього наставника. Йому
забирає чимало зусиль і часу, щоб обійняти професорську посаду, бо прусському бюджету залежало на
війні, а не освіті. Проте дослідницька жага не вщухає, стає прискіпливішою. Попервах його цікавлять
одкровення містика Еммануїла Сведенборґа про зв’язки з духами. Не відкидаючи візіонерства, Кант констатує: це оповіді
замкненої на собі людини. Натомість достеменне знання спирається на спільний людський досвід. Якщо метафізику не перевіряти фактами, вона залишиться
підваженою. Для думок і висловлювань
є межі. Варто не ширяти в безмежжі вигадок, а вивіряти власні припущення, інакше безугавна уява заведе невідь-куди. Метафізика ні в чому не винна. Треба лиш означити її
абриси вкупі з людськими здатностями щось збагнути. Для
прикладу, відчуття дають
змогу оприявнювати предмети, а розум осягати нематеріальні сутності. То яким же є зв’язок інтелігібельного з чуттєвим? Цей запит і спричиняє затяжну Кантову кризу.
І все через те, що пристати
на скепсис, на кшталт Г’юма,
означало б не давати жодної
позитивної відповіді. ФІЛОСОФ ВИХОДИТЬ ІЗ НАЯВНОСТІ В ЛЮДИНИ МОРАЛЬНОЇ
СВІДОМОСТІ, КЕРОВАНОЇ КАТЕГОРИЧНИМ ІМПЕРАТИВОМ, ЯКИЙ ПЕРЕВАЖАЄ СПОКУСЛИВІ
ВІДХИЛЕННЯ. ЗВІСНО, ЖИВУЧИ НА СВІТІ, НЕОДНОРАЗОВО СХИБИШ, АЛЕ ПОТРІБНО НЕ
ДОПУСТИТИ ТОГО, ЩОБИ ХИБА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА МАКСИМУ Минають роки. Кант читає лекції з метафізики, фізичної географії, антропології. Пообідавши в ресторані, вирушає на регулярні прогулянки вздовж ріки. Збити його
з усталеного ритму могло щось
виняткове, як-от читання
Руссо. Коло друзів, з якими
він жартує, сперечається, веде світські бесіди, вузьке: купець, діловий партнер, банкір, військовий радник, подеколи студенти й освічені жінки. Біограф Манфред Маєр зазначає, що Кантова схильність до меланхолії на самоті чергувалася з іронією та сміхом у товаристві. Ось він уже й декан, утім майже десятиліття нічого не публікує. Якось у поле його уваги потрапляє роман про нудне професорське життя. Раптово він уторопав: це
ж про нього. Цьому ганебному станові слід негайно покласти
край. Кілька місяців витрачено на те, щоб зафіксувати проблеми, довкола яких стільки
кружляли його думки. Нарешті з’явилася книжка, яка й донині мало кого залишає байдужим,—
«Критика чистого розуму». Правду кажучи,
сприйняли її мляво, вважаючи зарозумілою. Про що ж ідеться? Деякі положення геть незвичні. Ну, хоча б таке: наше «Я», проявлене в судженні штибу «мислю» або «відчуваю»,
не зводиться до абсолютно ідентичної
собі особи чи сталої душевної субстанції, а позначене як трансцендентальний суб’єкт. Або: простір і час існують не об’єктивно, а як умови нашої чуттєвості. І ще: не врахувавши в мисленні досвідних даних, миттю скочуєшся
до суперечності. Отже, найкоротший шлях наразитися на догматичні ілюзії — почати з’ясовувати теоретичні засади буття Бога. І
все тому, що надчуттєвому
не відповідає знання, зіперте на застосування розсуду в межах емпіричного досвіду. Невже це якісь витівки?
Аніскільки. Кант не хоче здатися зухвальцем. Його заслуга полягає в започаткуванні критичного підходу,
де встановлюються підстави
та можливості пізнання. Наважся бути
мудрим! З цими словами Горація
він засновує програму, що заохочує
подолати незріле невігластво, куди втрапляють зі своєї
ж провини, підлягаючи
чужому розумові. Знання залежить від самої
людини, її рішучості. Та наважитися на цей крок незручно,
бо доведеться вчиняти самостійно, ризикувати. Виходить, недостатньо посісти приватну позицію й чітко слідувати визначеним соціальним ролям. Без свободи думок і висловлювань у публічній сфері протистояти всіляким формам панування та домаганням уніфікації не вдасться ніяк. Кант воліє автономного життя та бажав того ж для решти. З віком прагнення до незалежності радикалізуються. Спочатку він уникає стипендії,
потім шлюбу, згодом слабо підтримує родинні контакти. Та це не заважає йому
розробляти етичне вчення, що пов’язується
з обов’язком, а не щастям. Філософ виходить із наявності в людини моральної свідомості, керованої категоричним імперативом, який переважає спокусливі відхилення. Звісно, живучи на світі, неодноразово схибиш, але потрібно не допустити того, щоби хиба перетворилася
на максиму. Розум є законодавчим хистом
виплутуватися зі складних ситуацій, вільно діяти та формувати себе, а чи не найкращим приписом для доброго життя є філософування. 8 10 2021 |