www.ji-magazine.lviv.ua

 

Ян Пєкло; Джеймс Шерр

Чи справді Росія готова до війни? Чому політика умиротворення Путіна матиме такий самий результат, що й умиротворення Гітлера? Чому «легкі рішення» матимуть найважчі наслідки?

Колишній посол Польщі в Україні Ян Пєкло і науковий співробітник Програми досліджень Росії та Євразії Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House Джеймс Шерр розмірковують про відповідальність на міжнародній дискусії UCU Global.

Цьогорічна тема конференції – «Етичні рішення для світу множинних криз».

Джеймс ШЕРР:

РОСІЯ ГОТОВА ЗАХИЩАТИ СВОЇ ІНТЕРЕСИ ВІЙНОЮ

Сьогоднішня Росія – це не частина нашої етичної системи. І треба про це казати без усіляких застережень у контексті етики і міжнародних відносин. Росія – це супротивник, і вона сама не має нічого проти того, щоб її такою і вважали. Вона не зацікавлена в тому, щоб поліпшувати відносини. Чого вона прагне – це конкретних змін у європейському безпековому просторі й у світі також.

Другий важливий момент, котрий потрібно розуміти, – це те, що через сім років після 2014 року російське керівництво сприймає теперішній status quo у стосунку до України як абсолютно неприпустимий. І висновок, який звідси слід зробити, – Росія намагатиметься змінити це всіма доступними засобами, щойно відчує найбільш слушний момент для своїх дій. Навіть якщо йтиметься про перетин «червоних ліній».

Третя ремарка – неможливо змусити нинішнє керівництво Росії змінити свою думку, піти на співпрацю у нашому розумінні цього терміну. Та хоч Росію і не можна переконати – її можна стримувати, їй можна опонувати, її можна зупиняти.

Які пріоритети Росії в Європі та світі? Передовсім, перекроїти безпековий порядок у Європі. Отримати нашу на це згоду де-юре і де-факто. Тобто – визнання сфер впливу. Тобто – домінування «русского міра» і відхід колективного Заходу до впливів і кордонів Заходу в історичному значенні цього топоніма. Зокрема, це стосується  НАТО. А також – отримати місце серед вищого керівництва світу з можливістю приймати рішення, які зокрема стосуються важливих інтересів Росії. Ось із чим ми маємо справу.

Коли йдеться про життєво необхідні російські інтереси, то треба розуміти, що вона буде захищати й обстоювати їх усіма можливостями – аж до війни. І власне війною.

Як себе бачить Росія? Вона хоче, щоб на світовій арені до неї як до глобальної сили ставилися з повагою. В Азії, на Близькому Сході, в Африці, у Латинській Америці. Із такою великою повагою, наскільки вона лиш можлива.

Якщо ж ідеться про застосування сили, то перше запитання, на котре належить відповісти: для чого? Бо люди, які отримали владу, призвичаїлися до того, що вони мають витягати максимум із того обсягу влади, котрий є обмеженим. Це означає – все, що не коштуватиме дорогої ціни, або все, що буде вигідним у бізнесовому сенсі, все це можна робити. Щоби спантеличити, щоб розділити, щоб роздробити опонента чи противника. Наприклад, коли президент Байден казав, що треба зупинити втручання в вибори, треба зупинити інформаційну війну, треба зупинити кібервійну. Ну, може, буде якась тиша з тиждень. Але довше ця тиша не триватиме, тому що всі ці інструменти дуже ефективні, навіть якщо доводиться стояти під економічним тиском. Ті лідери привчені до застосування асиметричних інструментів, до використання слабкості опонентів.

Ян ПЄКЛО:

З ГІТЛЕРОМ І ПУТІНИМ УМИРОТВОРЕННЯ НЕ ПРАЦЮЄ

Європейський Союз як проєкт створювався для того, щоб вирішувати конфлікти, для того, щоб запобігти новим війнам. Було чимало уроків, яких ми не засвоїли. Зокрема, Мюнхенська конференція 1938 року. На той момент Захід вирішив запропонувати «легкі» рішення. І запропонував Гітлеру попросту те, чого він і хотів. Ми знаємо, до яких наслідків це призвело. Вони були жахливими. І ми бачимо з цього досвіду, що умиротворення – це не найкраща політика. Бо якщо ви маєте справу з людиною на зразок Гітлера чи Путіна – вони мають схожий менталітет. Якщо ти даєш слабину, вони цієї слабиною скористаються максимально. Це дуже важливий урок. І Європа поки що все ще перебуває у процесі його засвоєння.

Європейський Союз перебуває у кризі. Це вже не той Європейський Союз, коли до нього доєдналася Польща. Він уже абсолютно інший. Він поділений. Це ЄС уже без Великої Британії. Це ЄС, який має чимало проблем із кандидатами на вступ – з тією ж Туреччиною (Бог знає, чи вона доєднається). Це ЄС, котрий не спроможний прийняти рішення про своє розширення. Я пам’ятаю часи, коли була остання хвиля приєднання нових країн-членів. Те розширення було дуже важливим для подальшого функціонування ЄС. Зважаючи на певні думки владних еліт у декотрих європейських країнах, такі держави, як Україна, як Грузія, як Молдова, не отримують того, чого жадають – маю на увазі перспективи членства в ЄС. Але і членства в НАТО, хоча б ПДЧ.

У нас виникла інша проблема, котра розколює Європу. «Північний потік – 2». Знаємо, що так звана «нова Європа» – моя країна, балтійські країни – є опонентами «Північного потоку – 2». Попри це, ідея завершення будівництва таки була підтримана Берліном. Бачимо, що це пішло не на користь солідарності. Європейський Союз зараз не в найкращій формі. Важливі красиві слова – як-от «солідарність», «права людини» тощо – вже не є такими важливими, як декілька років тому.

Я не знаю, що на нас чекає далі, але ситуація складна… Крім того, є ще Західні Балкани, які теж чекають змін. Декотрі тамтешні країни вже входять до ЄС і НАТО – але є ще ті країни, які чекають вступу. З іншого боку, бачимо, що там робить Росія. Котра грає у свої брудні ігри. І нещодавно ми бачили конфлікт між Сербією і Косово… Ситуація на Балканах показує немічність Європи. Європа безпорадна. Вона не може дати ради цим питанням – подібно, як це відбувалося при розпаді Югославії та під час війни на Балканах.

Нині перед Європою стоять схожі питання, але вже у східній частині. Я маю на увазі Україну. Маю на увазі те, що відбувається на східному кордоні ЄС і НАТО – на польсько-білоруському кордоні, на литовсько-білоруському кордоні. Реакція на ці події розділилася у різних столицях ЄС. У цій книзі цей розділ іще не дописано. Це початок набагато більшої проблеми. І якщо ми вирішимо замирювати Путіна, то скоро побачимо дедалі більше таких місць, як Донбас, на східних кордонах ЄС.

Відповідь [на питання про кризу з мігрантами] мають власне Лукашенко та Путін. Навіть не стільки Лукашенко. Бо він зараз «пан Ніхто», який цілком керується Путіним. Це не Лукашенко вигадав. Це вигадали росіяни – Путін зі своїми колегами. І це одна з концепцій гібридної війни – використання таких «імпортованих» мігрантів. Це сердешні люди. Їх використовують як знаряддя війни у неконвенційній війні.

Що ж до Польщі, то польське суспільство – та й не тільки польське – розділилося довкола цієї теми. Й опозиція, до речі, скористалася цією кризою для отримання політичних балів і підтримки від Брюсселя.

Я б сказав, були моменти, коли Лукашенко та Путін перестаралися. Але також важливо підкреслити, що вони спочатку перевірили цей сценарій на Литві та Латвії. А відпрацювавши його, перейшли до Польщі. Зрозуміло, чому Путін і Лукашенко зацікавлені у таких випробуваннях. Бо тут ідеться не тільки про Україну – тут фронт набагато ширший. І використання громадської думки, і зміна значення слів – це власне результат роботи Кремля та його посіпак. Вони знають, на що впливати, і є в цьому достатньо успішними.

Виглядає, що Путін примудряється поєднувати дві платформи – з одного боку, слідувати спадкові СРСР, з іншого боку – слідувати спадкові царської Росії. І навіть більше: завдяки таким людям, як Олександр Дугін, йому вдається успішно спрямовувати ці меседжі і на лівих, і на правих – у Європі, в Штатах. Ми бачимо, що проблема зростає. Доволі довго у Європі переважав політичний центр. Зараз праві та ліві сили набувають дедалі більшої потужності в Європі. Це живиться Путіним. І це велика проблема.

Схоже, на Європу насувається холодна зима. Й у нас іще нема уявлення, як належно її пережити.

 Публікацію підготував Володимир СЕМКІВ

 09.12.2021

https://zbruc.eu/node/109248