Андрій Кулик

В тиші має бути свій час...

В тиші має бути свій час. Але який час? У міфології — Кайрос є бог, на голові якого є тоненький хвостик, хто захоче за нього вхопити, той лише рукою проведе по його гладкому черепу.. і випробуває свої страхи, тобто пробуджує мужність, як пише Шарль Пепен.

Часто його вважають як бога щасливої миті. «Кайрос» справжній час, момент, сповнений змістом і сенсом.

«Мій час ще не настав», каже Христос. Як пише П. Тілліх: кайрос — момент повноти часу. Аристотель попереджав: спіймати «кайрос» не легко. І непросто зрозуміти, що водночас може бути кінець і початок, поразка і надія, смуток і радість.

Ханна Арендт пише про «відкриття нових часів» в книзі «Між минулим і майбутнім», коли говорить про власну політичну стратегію або «ефективний початок».

Греки вживали термін kaïros, щоб описати момент, коли дійсність відкривається нам як щось абсолютно незнане раніше або «слушний момент». Тиша може бути «слушним моментом»?

«Історичний навколошній світ інших людей є частина їх єства, і неможливо зрозуміти людину, якщо не знати його відчуття часу, його ідеї долі, стиля і степені усвідомлення його внутрішнього життя», пише О. Шпенґлер.

Далі він пише: «В античній душі відсутній орган історії, пам'яті, і встановлений нами сенс, постійно малюючи внутрішньому погляду організм особистого минулого, генезис внутрішнього життя. «Час» не існував». Тоді по-іншому переживали кожний час і кожний день, як такий! Так само і тишу!

Обирати і вирішувати, для К'єркегора це відмінність. Тиша і час тиші! Але тут інша думка, хоча дуже цікава. Як пише Пепен, він висміює тих, хто обирає Бога, зводячи віру до наявності конкретних аргументів чи цінностей. Згідно з його думкою, їм так само бракує віри в себе, як і віри в Бога. Вони не вільні.

Паскаль: «Існування Бога не доводиться, воно випробовується». У нас немає жодної раціональної причини вірити в Бога. Ми справді вільні вірити в Нього й вирішувати, що Він існує.

Якби існування Бога було доведено науковими міркуваннями, математичними моделями чи гармонією у світі, тоді не варто було б і вірити: Його існування стосувалося б сфери знань.

Продовжу думку К'єркегора, за текстом Пепена, проте коли ніщо не доводить його існування, якщо ми не можемо спиратися на жоден об'єктивний аргумент, тоді можемо покладатися лише на самих себе у власній вірі.

Стверджуючи, що віра залежить від рішення, а не від вибору, К'єркегор звільняє її від підпорядкованості догмам та аргументам: віра стає справою вільного серця, що повністю довіряє.

Він також каже нам дещо дуже важливе: що дальшим від простого раціонального вибору є рішення, то більше воно потребує вміння довіряти собі.

Ця віра в себе, коли вона досягає точки світіння, поєднується з вірою в те, що існує за межами нашого власного «я». Віра в себе, для К'єркегора, це і віра в Бога. Проте це може бути віра в майбутнє, в інших тощо. Але обов'язково в тиші.. для кожного є свій час…

#минулорічний_допис

2 12 2021

https://www.facebook.com/100023197666487/posts/1070687987047780/