www.ji-magazine.lviv.ua

Білл Еммотт

Багаті країни мають можливість перезавантажитись і створити більш рівний, ударотривкий світ

У багатій північній півкулі цього літа заповідається вакцинація і різні форми реновації. Її мешканці діляться на тих, хто задоволений програмою вакцинації своєї країни, а тих, хто розчарований, тих, хто з оптимізмом дивиться на "ревучі двадцяті", а тих, хто боїться, що світло в кінці тунелю буде погашене мутантним штамом. Але у нас загальне відчуття, що найгірше, мабуть, вже майже позаду. У соціальному та локальному плані це може бути правдою.

Але пандемія – з огляду на катастрофу в Індії, кількість загиблих у Латинській Америці та відновлення вірусу в Південно-Східній Азії – ще далека від завершення у багатьох частинах третього світу. В політичному та глобальному плані нас чекають складні виклики.

Під час фінансової кризи 2008 року більшість західних урядів зіграли як по нотах: вони засвоїли уроки 1930-х, зберегли банківські системи, запобігли новій депресії. Існувала навіть ефективна глобальна співпраця. Але в середньостроковій перспективі їм не вдалося протистояти погіршенню нерівності, зниженню реальних доходів і багатогранному відчуженню, що призвело до популізму та націоналізму, до Брексіту й обрання таких лідерів, як Дональд Трамп. Станом на 2020 рік відносини між головними моцарствами світу перебували в найгіршому стані з часів Холодної війни.

З ковідом заповідається "дежавю знову і знову", як казав колись бейсбольний тренер Йогі Берра. Замутивши кризу в галузі охорони здоров'я, яку значною мірою поблажливо пробачила громадськість, і отримавши схвалення за фінансовані платниками податків рятункові зусилля (чого країни бідніші не могли собі дозволити), уряди багатих країн мають усі шанси знову попрямувати за тактичним успіхом зі стратегічним провалом. Компромісні рішення такі ж складні, як і після 2008 року. Під час обговорення цих компромісів у Глобальній комісії з постпандемічної політики виникли шість основних тем.

По-перше, людська та економічна ціна пандемії була настільки величезною, що державні інвестиції на підтримку деяких суспільних благ стали очевидними. Найяскравіший приклад – виробництво вакцин. США, Велика Британія та Китай зрозуміли це правильно, ЄС змазав, а Японія провалилась цілковито. Але ще не запізно. Потужності вакцинації залишаються занадто малими для швидкого охоплення світу та для майбутніх повторних ін'єкцій і сподіваних назальних та пероральних вакцин.

Іншим занедбаним глобальним суспільним благом, якому урґентно потрібні державні гроші, є створення інспекційних лабораторій та систем виявлення майбутніх зоонозних захворювань. Їх у світі занадто мало, особливо там, де вірусні перестрибування від дикої природи до людей найбільш вірогідні – а можливо, і неминучі.

Другий момент – менше фанатизму стосовно державних витрат: всупереч консенсусу, наша комісія наполягає, що високий рівень державного боргу таки має значення, і ризик інфляції треба сприймати серйозно навіть при низьких процентних ставках. Відновлення економіки – це не тільки питання цього та наступного року, воно має бути забезпечене в довгостроковій перспективі, навіть якщо (як це сталося в єврозоні у 2010–2012 роках) не будуть розвиватися нові політично небезпечні кризи.

Тому хоча уряди і не повинні негайно впадати в аскетизм, їм необхідно переходити від збільшення через соціальні трансферти споживання та заборгованості до інвестицій, спрямованих на підвищення продуктивності та зростання. Значною частиною цього процесу має стати прискорення переходу до зелених технологій. Більшу роль у розв’язанні проблеми нерівності має відігравати розумне регулювання, включаючи мінімальну заробітну плату та реформовані інститути праці, а не грошові перекази.

По-четверте, необхідно терміново звернути увагу на внутрішню заборгованість у країнах з низьким та середнім рівнем доходу, які пригальмували через слабкі державні фінанси та повільну вакцинацію. Викликане інфляцією різке зростання доларових процентних ставок може спровокувати кризу. Частковою відповіддю стануть інвестиції у вакцинаційні потужності поряд із подальшими великими пожертвами в ініціативу Covax для бідних країн. Але має бути і подібна на план Брейді початку 1990-х міжнародна угода про реструктуризацію боргу.

По-п'яте, спроби вибудувати таку угоду або співпрацювати з інших питань підтвердять, наскільки роздробленими й антагоністичними стали відносини між великими державами. Заклики до співпраці повинні виходити за рамки "virtue signalling" (демонстрації чеснот) і чітко фокусуватися на спільному забезпеченні найважливіших суспільних благ: вакцинації, епідемнагляді, заборгованості, кліматі. Суть повинна бути така: де можете – розмовляйте, де мусите – дійте з союзниками.

Останній і, мабуть, найважливіший месидж у тому, що фокусування на майбутніх загрозах – нових пандеміях, біо- та кібертероризмі і, найголовніше, кліматі – має розпочатися нині. Суть найпростішого, але найважчого уроку 2020–2021 років у тому, що прекрасні слова про стійкість на хліб не намастиш. Надзвичайно потрібними є дії, які виносять підготовленість – із захищеними рядками в національних бюджетах – у центр планування національної безпеки. Настав час готуватися до наступної загрози.

Автор, колишній редактор журналу The Economist, є співкерівником Глобальної комісії з постпандемічної політики

Bill Emmott

How to build global resilience in the pandemic aftermath

Financial Times, 24.05.2021

Зреферував О.Д.

https://zbruc.eu/node/105387