www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Єрмоленкo

Наприкінці 2020-го пройшов курс «Політичні ідеї», який прочитав наш лектор Володимир Єрмоленко. Пропонуємо до вашої уваги фрагмент, в якому йдеться про базові концепти, що визначають політичну сферу.

Чи повторюється історія і чи змінюється людина

Всі глобальні теми, які підіймає політична філософія, тому глобальні і важливі, що ми можемо їх приміряти на себе, на свою реальність. І питання, які хвилювали давніх греків чи давніх римлян, чи людей епохи Ренесансу, стосуються безпосередньо і нас. Це дуже цікаво, бо ми з вами маємо схильність дивитись на свою реальність занадто поверхово.

Існує давнє питання: чи насправді історія повторюється? Книжка «Про тиранію» Тімоті Снайдера — одного з найвпливовіших сучасних істориків — починається так: історія не повторюється, але вона може нас чомусь навчити, дає нам певні уроки. Дуже важливо порівнювати й співставляти себе з тим, що відбувалося колись, бо є велика дилема в інтелектуальній історії — змінюється людська природа чи ні, люди в епоху Арістотеля були такими самими чи іншими?

Афінський акрополь/ pixabay.com

Для мене важливий образ людської природи як дзиги: ми запускаємо дзигу, вона крутиться і дуже швидко змінюється поверхня, але центр залишається більш-менш на одному місці. Тобто, відповідь на питання чи змінюємось ми така: людина і змінюється, і не змінюється. І дуже важливо зрозуміти — в чому саме змінюється чи не змінюється? Французький історик Фернан Брудель увів поняття «довготривалість». Коли ми дивимося на історію, то ми можемо звертати увагу на політичні події і швидкість зміни урядів. Це один тип підходу до історії. А може бути і такий підхід — дивитися на те, наскільки зміни відбуваються крізь покоління, як мислять різні покоління, чи мають один і той самий стиль життя? І це якраз підхід до «повільних змін». На мою думку обидва ці підходи справедливі і мають сенс. І ми з вами спробуємо зрозуміти як люди, які жили 500 чи 1000 років тому, можуть нам допомогти зрозуміти нашу реальність.

Що таке «політика» і що таке «політичне»

Без сумніву, коли ми говоримо про політичну філософію, то йдеться про велику традицію, що починається від Античності і триває досі. Тому слід почати з питання: що таке «політика» і що таке «політичне»? Поняття «політичне» йде з французької традиції. Я читаю англійською, французькою, німецькою, трішечки польською, українською і російською. Я намагаюся не бути заручником однієї національної традиції, бо є велика спокуса — якщо ви, наприклад, германіст і читаєте тільки німецькою, прочитали Канта, Гегеля і Маркса, то мислите тільки в цих категоріях. Або якщо ви знаєте тільки англійську або французьку, то мислите в категоріях британського лібералізму або в французьких категоріях. Велика перевага українського контексту полягає в тому, що наша інтелектуальна традиція дуже цікава і розмаїта, хоча вона все ж таки не така потужна як англомовна чи франкомовна. І наша перевага в тому, що ми можемо проникати у різні традиції і співставляти їх. Тому я буду стрибати з однієї традиції політичної філософії до іншої.

Під поняттям «політичне» Арістотель розумів щось значно ширше — нашу здатність жити в спільноті

Отже, у французькій традиції є розрізнення понять «політика» і «політичне». Політика — це все те, що ми бачимо на телеекранах, це партії, уряди, парламенти, президенти, боротьба за владу. Але це поверхове значення поняття «політика», оскільки у французькому контексті воно означає «політичне», а політичного в нашому житті є набагато більше. Це не тільки боротьба за владу, професійні політики, це щось значно глибше. В принципі, французьке поняття є, по суті, спробою перекласти давньогрецьку традицію, давньогрецьке слово «політікос», яке йде від Арістотеля. У своєму тексті «Політика» він говорить про те, що «людина є за природою політичною твариною», не важливо, чи цікавиться вона політикою, чи йде вона у владу. Арістотель каже, що люди, на відміну від інших тварин, мають «логос» — грецькою це означає одночасно і розум, і мову. Давайте зконцентруємось на самому аспекті мови. Сучасна наука може посперечатися чи справді це відмінність людини, чи все ж таки якісь зачатки мови є у інших тварин? І тут ми розуміємо, що під поняттям «політичне» Арістотель розумів щось значно ширше — нашу здатність жити в спільноті. Тобто, мова нам потрібна для того, щоб комунікувати, вступати у зв’язки з іншими людьми. І для Арістотеля дуже важливе поняття «поліс», бо від слова «поліс» і походить слово «політика».

Дві концепції «політичного»

Поліс — це місто-держава, такі як Афіни або Спарта, Мікени, Фіви або Троя. Арістотель говорить, що ідеальний поліс, тобто ідеальне об’єднання людей у якусь спільноту — таке, де ти можеш одним хорошим поглядом «огледіти» цей поліс. Тобто, це щось невелике, щось більше, ніж родина, село, але точно не мегаполіс, а тим більше не національна держава чи імперія. Ми маємо розуміти, що політика — це в принципі щось, грубо кажучи, де більш-менш всі один одного знають. Тому це дуже цікава дилема: а якою може бути спільнота людей, щоб усі в ній відчували певну спільність і що може давати оце відчуття спільності? Ми часто себе запитуємо — що об’єднує українців і що розділяє?

Платон і Арістотель, горельєф XV століття/ wikipedia.org

Від слова «поліс» ідуть всі поняття, які пов’язані з політичним — «політікос», «політія», що означає «держава». До Арістотеля філософ Платон у праці «Держава» використовував термін «політія» — в латинській мові він означає республіка. Як цікаво все ж таки змінюються переклади слів, і як це все впливає на наше сприйняття. Тому що «політея» походить від «полісу», тобто уявлення про спільноту людей, які мають щось спільне і разом цим спільним управляють. Давньогрецький поліс, афінська демократія — це люди збираються разом, на агорі, і управляють спільно. Тим часом як «держава» означає присутність такого державця, який тримає реальність в «єжових рукавицях». І поняття «государство», через яке поняття держави прийшло в український контекст, етимологічно значить те ж саме, що й «господин» — це той, хто володіє чимось. І це різні концепції «політичного»: або ми говоримо про якусь спільноту, де хтось один володіє іншими, або про спільноту, де всі володіють спільним простором. І ми бачимо напругу між поняттями, що ми будемо розглядати далі — між тиранією і демократією.

Політична спільнота і мова

Наступне запитання — чи ми маємо можливість побачити цей «поліс» фізично? Побачити його межі? Побачити цю територію — це значить, що вона перебуває в якійсь спільній комунікації. У XV-XVI столітті відбулась важлива революція — книгодрукування, завдяки якому комунікація між різними віддаленими територіями стала значно простішою. Отже, цей «огляд»/«синопсис», про який говорив Арістотель, став значно простішим. Потім з’являється преса, що дає можливість розширення «політичного тіла». І ХХ-ХХІ століття -— поява телебачення та інтернету — кардинально змінюють уявлення щодо «синопсису». Але тут виникає питання — недостатньо просто мати технічні засоби, щоб розуміти, що відбувається в якомусь іншому куточку. Мають бути інші речі, а саме — спільний публічний простір, який визначається мовою.

Ти не можеш утворити політичну спільноту, якщо люди в цій спільноті говорять різними мовами

Ти не можеш утворити політичну спільноту, якщо люди в цій спільноті говорять різними мовами. Наприклад, в Україні унікальна ситуація — у нас де-факто двомовність, але ми всі розуміємо і українську, і російську. Але якщо ми візьмемо такі утворення, як Євросоюз: чи може він стати полісом? Сучасні комунікаційні технології дозволяють це: ми можемо обмінюватись інформацією, а от комунікувати — значно складніше, можуть тільки окремі люди. Отже, поняття «синопсис» Арістотеля нині актуально тільки якщо ми подивимося на нього через якусь іншу метафору.

Гідність як базова цінність

У Давньому Римі класичні поняття imperium, auctoritas, dignitas теж були актуальними. Від dignitas походить слово «гідність». Ми живемо в країні, де відбулася Революція Гідності, і в нас воно має важливе значення. У Римі воно означало той статус, який ти здобуваєш впродовж життя, і який ти не готовий втратити, навіть ціною самогубства. Сьогодні ми це називаємо базовою цінністю людини і людяності, тому що в сучасному світі людство і прогресивна його частина дійшли до висновку, що гідність — це риса всіх людей від народження, байдуже якого ти віросповідання чи національності. Ті цінності, які були сформульовані в Давній Греції чи Давньому Римі — дуже часто ми є їхніми спадкоємцями, але застосування цих цінностей розширюється, кількість людей, які мають від них користь, або які можуть ними скористатись — також розширюється.

Заможні римляни/ wikipedia.org

Арістотель каже: ось вам поліс — справа вільних людей, які будують спільне життя, які відповідальні за нього, і вони вільні, над ними не може бути жодного тирана, але є один нюанс — це поняття не поширюється на рабів , жінок і тих, хто не є громадянами цього міста. Арістотель приїхав в Афіни, він не був афінянином і відчув на собі «дискримінацію». Уявіть собі — наскільки вузьким було те коло людей, на яких поширювались поняття демократії і прав. Те саме ми можемо говорити про Рим — наскільки вузьким було те коло людей, які могли сказати «я маю гідність». І вся історія людства, як на мене, це дуже складна боротьба за розширення поняття dignitas.

Різниця між ‘politics’ та ‘policy’

Далі звернімо увагу на auctoritas (влада, авторитет): коли ми занурюємось в історію Римської імперії, епоху Августа, ми бачимо, що цей нащадок Цезаря правив значно більше через свій авторитет, ніж через примус. А саме поняття imperium означає військовий примус. Ці всі поняття продовжують жити і ми будемо пробувати застосовувати їх до нашої реальності. Важливий також англосаксонський контекст — розрізнення між ‘politics’ та ‘policy’ — те, що ми дуже часто в українській мові не можемо перекласти точно. А коли вони стають прикметниками — ще складніше, тому що ‘policy analisis’ перекладають як політичний аналіз, а це не вірно. Що так ‘politics’? Це боротьба за точку впливу, боротьба за владу. А ‘policy’ — це використання цієї точки впливу: коли ви впливаєте на щось, бо маєте ресурс, владу. Тому ми говоримо, що міністерства мають виробляти політику, і політику не в сенсі ‘politics’, а в сенсі ‘policy’, тобто певну стратегію дій, аби змінити реальність на краще.

Гроші та політика

Тепер пропоную подивитися на інші три сфери — на економіку, релігію та етику. Одна з головних конкуренцій у світі — це конкуренція між політикою та економікою. Ми це бачимо скрізь. Наприклад, на поверхні є деякі проєкти економічні, які називають політичними. Класичний приклад — «Північний потік» — газопровід, який Росія побудувала на дні Балтійського моря, в обхід низки країн – Білорусії, України, Польщі, щоб свій газ постачати до Німеччини напряму. А Німеччина попри те, що критикує Росію за анексію Криму і окупації Донбасу, довгий час називала «Північний потік» економічним проєктом. Інші європейські країни наголошували на тому, що цей проект — політичний.

Чи означають гроші збільшення влади? Теоретично — так, але не завжди

Головна мета економічного проєкту — це прибуток, гроші, а політичного — це вплив, влада. Країна чи суб’єкт, який мислить політично — прагне збільшити свій вплив, навіть якщо втратить гроші. Чи означають гроші збільшення влади? Теоретично — так, але не завжди. Є багато історій у світі, коли найбагатший — не означає найвпливовіший. Наприклад, американський президент не є найбагатшим в Америці, але він, цілком можливо, є найвпливовішим. Навіть в Україні людина, яка має політичні посади— можливо є більш впливова, ніж найбагатший олігарх. Гроші можуть тобі принести вплив, але не завжди приносять.

Дуже цікаво дивитися в історичному розрізі на те, як у ХІХ столітті нова буржуазія намагалася максимально бути подільною до старої аристократії. «Нувориші», які не мали аристократичного походження, але були багатшими, ніж аристократи, намагалися одружувати своїх дітей на дітях аристократів, отримувати якісь титули. У них були гроші, але не було, власне, політичного впливу. Тобто, політика є чимось іншим, ніж економіка. Економіка — це завжди питання про обмін, а в обміні є баланс, що встановлюється ринком. Гроші — це паритет в обміні, базовий баланс. Політика в цьому сенсі — зовсім інше, бо це сфера радикального дисбалансу. Політика — це коли в полісі зустрічаються люди, кожен має свій інтерес і вони борються за те, щоб реалізувати його, у них немає ніякого природного балансу, який би виражався в якійсь кількісній величині, на кшталт грошей.

Політика як інструмент коригування балансу

Політика — це сфера дисбалансу і спроба управляти цим дисбалансом. Завдання політики — максимально зменшити дисбаланс, який є у відносинах між людьми. Завдання «політичного» — максимально зменшити оці дисбаланси, які ніколи не зникнуть, але ми можемо їх пом’якшити. Якщо одна група інтересів є дуже домінантною і сильною, а інша — слабкою, але важливою, то завдання мудрого політика і полісу — збалансувати їх так, щоб не було геть відвертих «вінерів» чи геть «лузерів».

Мозаїка з Помпей, на якій зображено театральну трупу/ wikipedia.org

Вся історія політики та політичної філософії — це «пошук балансу, який постійно змінюється». Коли економіст приходить до політики, він нерідко вірить у те, що в політичному можна знайти той самий інструмент природного відновлення балансу, як і в економіці, де цим інструментом є гроші або ринок. Політична проблема виникає тоді, коли комусь одному хочеться чогось такого, що здобувається за рахунок іншого. Коли я говорю про те, що економіка — це управління балансом, а політика — це управління дисбалансом, то грошовий, ринковий баланс — це не завжди адекватний баланс для суспільства. У вільному ринку завжди буде так, що найталановитіші й найсильніші будуть багатими через певний час, а слабші — біднішими. Я кажу про те, що не завжди цей баланс у економіці є справедливим, його часто потрібно коригувати. І якраз політика потрібна для того, щоб це зробити.

https://culturalproject.org/journal/tpost/8y1eyuez01-poltika-tse-sfera-disbalansu-sproba-nim