www.ji-magazine.lviv.ua

Максім Ровере, французький філософ, письменник

Максім Ровере, французький філософ, письменник – про те, чому певні люди викликають у нас стрибки тиску і злість, чому вони так дуже люблять владу і як найкраще жити серед них.

— Чому ідіоти правлять?

— Бо хочуть влади.

— Розумні не хочуть?

— Люди, які щось можуть, зазвичай воліють реалізовуватися інакше. Але є також велика група ідіотів, які не хочуть влади, бо воліють не нести жодної відповідальності. Навіть за самих себе.

— Ідіоти дають владу ідіотам, які обіцяють зняти з них відповідальність?

— Є також і проблема інституцій. Товариства, партії, парламенти, корпорації зазвичай вибирають лідерів пересічних, посередніх, подібних на найбільшу групу членів. А сильна жага влади і розумова посередність – це зразок ідіота. Я не хочу нікого ображати, але дуже велика ймовірність того, що людина, яка стоїть над нами у формальній ієрархії, буде дурнішою за своїх підлеглих. Кожен таке досвідчення має.

— Всі розповідають один одному анекдоти про босів-ідіотів, хоча є і гідні винятки.

— Люди бачать у владі ідіотів скандал, космічну несправедливість, щось неприйнятне. Але саме цього ми яко вид хочемо. У більшості держав люди переважно вибирають лідерів, які їх не бентежать раніше невідомими думками чи ідеями – а часто не мають жодних власних ідей ані навіть думок, поза думкою мати владу. Ідіоти роблять політичну кар'єру, бо – на відміну від пересічного загалу – не мають достатньо уяви, щоби знати, що влада їм не до снаги.

— А неідіоти, які хочуть здобути владу, мусять використовувати весь інтелект, щоби добре вдавати ідіота?

— Інакше, як правило, не проб'ються. Але часом трапляються організації, які деколи потрафлять вибрати видатного лідера. Тільки що це не завжди виходить на добре.

— Обама був видатним лідером, але мало що в Америці змінив, бо занадто віддалився від середнього рівня політиків. А Байден менше вирізняється, не мобілізує аж стільки опору середняків – і йде йому легше. Ви про це?

— Це дуже суттєво. Але не варто зосереджуватися на одиницях. Обама потрапив у фазу висхідної хвилі ідіотизму. Він контрастував з нею і відскакував від неї. А Байден переміг, бо ця хвиля спадає. Ідіотизм інституцій ослаб, тому йому йде краще. Можливо, це буде один із нечисленних випадків, коли інституції дозволять ефективно працювати лідерові, що не є ідіотом.

— Ця нечисленність вражає. З тисяч глав держав у загальній історії мало хто лишив після себе думки, якими варто морочити собі голову, – Цезар, Наполеон, Джефферсон, Бісмарк, Черчилль, Гавел... Може, нарахували б з тузінь.

— Бо яко вид ми шукаємо істини прості, а не проникливі й мудрі. Це не означає, що більшість з нас – ідіоти. Але ідіотизм настільки поширений, що треба його розглядати яко соціальний факт, з яким ми мусимо перманентно змагатися.

— Homo не є так дуже sapiens?

— Мусимо визнати, що засадничо людина думає не надто часто, а коли думає, то переважно плитко і часто неточно. Особливо, якщо має владу.

— Похмурий антропологічний песимізм!

— Безпечний реалізм. Коли ми візьмемо це до відома, нас не заскочить ні зустріч з ідіотом, ані виголошений ним ідіотизм. Завдяки цьому ми отримаємо більше безпеки. Бо заскоченість додає емоцій, які ускладнюють раціональну реакцію. А спонтанні реакції – осуд, відторгнення, відраза – є небезпечними при зіткненні з ідіотом. Вони фіксують його в його ідіотизмі. Тут невільно собі дозволити проявити емоції, бо давати собі раду з ідіотами є справою життя і смерті. З ними треба собі радити розумно.

— Спочатку мусимо розпізнати ідіотизм і ідіота. Чим же вони відрізняються від інших переконань та інакше мислячих людей?

— Розумна людина має радар – емоційний, поведінковий, мовний. Побачивши ідіота або почувши ідіотизм, вона відразу розуміє, в чому річ, – бо відчуває стрибок тиску, пульсу і злості. Це провісники проблем. Бо розпізнання ідіота запускає механізм симетрично ідіотської реакції – пробуджує в нас внутрішнього ідіота: замість розуміти, ми хочемо відразу оцінювати, таврувати, виключати, карати, елімінувати. Ми не хочемо подумати, що у нього в голові, звідки йому там таке взялося і як це можна змінити. Якби ми вміли зосередитися на розумних питаннях, то змогли би врятувати світ від ідіотів. Але внутрішній ідіот, якого кожен має в собі, побачивши зовнішнього ідіота, ґвалтовно прокидається і блокує розумне мислення.

— Попросту: нагла кров людину заливає.

— Злість, обурення, презирство, огида є природною реакцією. Але розумна людина вміє контролювати й уважно слухати навіть найгірші глупства. Це тим важче, чим швидше ми реагуємо. І як уже собі дозволимо ідіотичну реакцію, то потім будемо її дотримуватися. А радіо, телебачення, інтернет, соціальні мережі з року в рік прискорюють такі реакції. Навіть прекрасно освічені й розумні люди, які пишуть мудрі есеї і виголошують визначні промови, побачивши в мережі черговий ідіотизм, втрачають контроль над собою і відповідають іншим ідіотизмом. На твіттері ідіотизм став заразнішим за ковід.

— Тобто все, кінець забави?

— Не обов’язково. Я пропоную вакцину, суть якої – брати до відома, що ідіоти є натуральним, загальним і позачасовим явищем, яке потребує раціональної реакції, а не моральних емоцій.

— Складно не піддатися – не ідіотіти, коли нас заливає ідіотизм.

— Це реальне випробування нашого інтелекту. Якщо ми дійсно розумні, то вміємо так діяти, щоб наближатися до мети. А мета полягає в тому, щоб обмежити руйнації, які викликає непозбувний зі світу людського ідіотизм.

— Тобто ми маємо не воювати з ідіотами?

— У жодному разі! Вони тільки цього і чекають. Інстинкт підказує їм, що боротьба їх зміцнює, а інших дегенерує. Ідіот – це як пушка з вірусом. Хто її знищує молотком, ризикує, що вірус заразить усіх навколо. Потрібно сягнути по розум, а не до відчуття своєї моральної й інтелектуальної вищості. Не варто бити молотком. Краще використовувати розумні інструменти і залишатися самим собою.

— Мовчати, коли він марить?

— Не дати пізнати, що про нього думаємо.

— Тобто?

— Зблизитися, наскільки це можливо, а потім поволеньки корегувати спосіб мислення ідіота.

— Уявімо собі державу, де правлять ідіоти, які стверджують, що судді не можуть бути незалежними, бо влада, обрана більшістю, повинна контролювати суди.

— Це частий випадок.

— Треба їм сказати: робіть, як вважаєте?

— З удаванням ідіота не можна перестаратися. Краще сказати: "Це дуже цікава концепція, але подумаймо разом, чи не варто почати з чогось меншого, перш ніж зробимо такий великий крок".

— То до них вцілить?

— Просто сказане вцілить. Бо вони також ласі на визнання. А ми виграємо час.

— Ви ж самі пишете, що вони нетерплячі.

— І, на щастя, вони зазвичай легко втрачають охоту. Очевидно, завше воліють швидко руйнувати і воювати, ніж вести переговори і терпляче будувати. За цим їх легко впізнати. Розумна людина, зіткнувшись з проблемою, сприймає виклик, зацікавлюється, мобілізовується, переживає інтелектуальну пригоду, старається розібратися, зрозуміти, з чого щось береться, усунути причини й обмежити наслідки. Ідіот не має до цього голови. Відчуває, що не схоплює. Наляканий, бо не знає, чому так робиться. Понад усе хоче втримати контроль над реальністю. Заспокоюється тільки тоді, як має відчуття, що все контролює. Але неможливо контролювати все. Це може бути тільки ілюзія. Розумна людина знає, що може – краще або гірше – серфінгувати по непередбачуваному світі. Ідіот весь час думає, що щось контролює, а ще трохи – і буде вже контролювати все. Тому невпинно снує грандіозні плани, які ніколи не збудуться.

— Тобто страждає.

— Життя ідіота ніколи не буває легким. Але поява нової проблеми робить його ще важчим. Відчуття контролю зникає, що викликає паніку. Тому ідіот стає агресивним. Заперечує, легковажить, старається не бачити. Або намагається одним рухом ліквідувати проблему, що зазвичай у його розумінні означає ліквідувати когось. Є проблеми – мусять бути винуваті. Треба з ними зробити порядок. З людьми, не з проблемами. Тому навколо них завжди скандал і наростає терикон нерозв'язаних проблем. Вони відчувають полегшення, коли когось звинуватять, а ще краще – коли покарають. Часом отримують контроль над іншими, але не над проблемами. Цього їм достатньо, але це не розв’язує проблем.

— Бачу наше майбутнє чорним.

— Вони такими є протягом століть, і наші розумні предки справлялися з ними.

— Або ні.

— Зазнаючи жахливих втрат, коли хотіли відганяти ідіотів – замість намагатися їх зрозуміти і зблизитися до них, залишаючись собою. Це складно, бо ідіоти хочуть тільки простих і негайних рішень. Це теж їхня конститутивна риса. Треба їм підсовувати такі рішення, які вони здатні сприйняти й акцептувати, щоби не наполягали на своїх катастрофічних ідеях. Треба напружити свій інтелект, мати такі ідеї – і вміти показати їм, що ці ідеї наближають їхні мрії про світ. Бо ідіоти почуваються вічно скривдженими і завжди живуть нездійсненними фантазіями про світ ідеальний. Тепер, коли ми знаємо, що їх не можна знищити, мусимо також зрозуміти, що не можна відібрати їм мрії і перекреслити їхні фантазії.

— Визнати ідіотичні фантазії добрими ідеями?

— Можемо їх модифікувати, поступово переконуючи, що ці ідіотичні зміни не служать навіть ідіотам. Або принаймні не всім. Зі всіма ми ніколи не домовимося – але з частиною можна. Суть інтелекту не в тому, щоби придумати найкращі рішення, а в тому, щоб реалізувати найкращі з можливих. Максималізм – риса ідіотів. А можливим є те, до чого зуміємо спонукати принаймні частину ідіотів – або що зможемо так їм розповісти, щоби вони перестали наполягати на своєму.

— Це звучить патерналістськи. Як порада батькам говорити: "О, квітка!" – коли дитина верещить, що хоче морозиво.

— Це би був патерналізм, якби ми показували цю квітку лиш ідіотові, якого зустріли. А треба її показувати також і нашому внутрішньому ідіотові. Йдеться про те, щоби ми всі не зробилися вередливими дітьми, які беззмістовно репетують, весь час безсенсовно воюють і домагаються шкідливих або неможливих речей. Коли наш внутрішній ідіот вимагає, щоб ідіоти порозумнішали або зникли, то йому теж треба показати квітку, перш ніж він збісить ідіотів і викличе їхню нищівну лють. Зрештою, розум нам говорить, що навіть скінчений ідіот мусить часом мати рацію, а найбільші інтелекти інколи помиляються.

— Тільки ідіот завжди впевнений у своїй правоті?

— Це важлива частина визначення ідіота. І завжди тільки його правота має для нього значення. Взаємності для нього не існує. Як і емпатії. Він не може собі уявити, що буде, коли інші його трактуватимуть так, як він їх трактує. Він не думає про свою долю, коли принципи, які він стосує до інших, інші почнуть стосувати до нього. Ідіотизм не є тільки дефіцитом розуму. Він є також дефіцитом емпатії та уяви. Ідіот не в змозі зрозуміти, що він, піклуючись тільки про себе, стягує на себе нещастя.

— То як із ним розмовляти?

— Розмовляючи з людиною, яку вважаєте ідіотом, ви повинні звертатися до його інтелекту – ніхто не є цілковитим ідіотом. І не можна бути ідіотом на безлюдному острові. Робінзон потребує принаймні П'ятниці – і навзаєм, щоб одного з них можна було назвати ідіотом. Ідіотом перебувається завжди у взаємодії. Отже, завжди треба вірити, що навіть у найгіршому ідіоті (ким би він не був – професором, президентом, багачем чи безхатьком) існує частка, яка нас може почути. Коли не вистачає нам розуму, щоб до неї дістатися, можлива тільки війна.

— Ви знаєте випадки, коли це вдалося?

— "Дванадцять розгніваних чоловіків", "Брудна дюжина", "Загін самогубців".

— Художні фільми.

— Організація з безпеки і співробітництва в Європі, яка запобігла перетворенню холодної війни на гарячу. Ми досі нею користуємося.

— Далі...

— У реальному світі це рідко вдається, але треба невпинно пробувати. У Франції нам вдалося уникнути багатьох реформ, які перманентно вигадували ідіоти при владі.

— Я захоплююся здатністю французів мобілізувати протести – але ефективність виникає з сили аргументів чи з аргументу сили?

— Часом треба розумно застосувати невелику силу, щоби не вдаватися до неї більше. Ідіоти не розуміють слів. Щоби до них добитися, часто потрібні видовища. Їм не вистачить сказати, що ми відчуваємо або що думаємо. Мусимо їм це продемонструвати. Важливо бачити в цьому форму діалогу, а не боротьбу. Кундера писав, що ми знищуємо те, за що боремося. Ми не виходимо на вулиці, щоб боротися з ідіотами. Кожне гасло, яке вигукуємо, означає "почуйте нас!”. Інакше ідіоти нас не помічають і продовжують робити своє.

— Лукашенко давно помітив і далі робить своє. Тільки ще дужче.

— Є безнадійні випадки. Але часом нам так тільки здається – варто шукати нових аргументів або форм вираження.

— Наприклад?

— Ідіоти демонструють брутальну впевненість у собі, але завжди підшиті страхом. Особливо, коли відчувають, що втрачають контроль. Що більше вони бояться, то жорстокішими стають – і тим менше до них доходить. Легше до них дістатися, пропонуючи відчуття безпеки. Безпека, статки, добре життя – а навіть визнання, якщо поступляться.

— Безкарність?

— Для жертв це складно, але варто розумно подумати, що гірше: дальше множення жертв чи дискомфорт скривджених? Історія не є справедливою. Навіть у приватних стосунках ми не можемо розраховувати на справедливість. Часто не варто її шукати. Ідіоти шукають її за всяку ціну – розумні люди зазвичай бажають перегорнути сторінку, щоб не інфікувати майбутнього. Часто не варто наполягати на справедливості. Ідіоти вимагають ідеальних рішень і творять найгірші – розумні ж люди вибирають лиш кращі, але можливі. Для мене важливіше, щоби білоруси мали життя, яке заслуговують, ніж щоби Лукашенко зазнав того, на що заслужив. Помста – це щастя ідіота, яке ніколи не здійсниться. Завжди якісь провини залишаться непокараними. Краще зосередитися на відшкодуванні жертвам. А вони зазвичай залишаються самі, коли ми концентруємося на помсті.

— Справедливість для жертв замість справедливості для винуватців?

— Таким часто є розумний вибір, який варто зробити. Хоча внутрішній ідіот зазвичай підказує, що покарання є важливішим від справедливості.

— Чи це морально?

— Моральність не править світом. Ми думаємо, що це паскудство. А це факт. Ніхто і ніколи не дав собі ради з цим. Ідіоти весь час говорять про моральність, бо не розуміють, що вона має два боки. Вона дозволяє нам виразити моральні почуття – тоді ми відчуваємо полегшення, отже це корисно. Але вона псує відносини. Якщо хтось вас обдурить, треба це оцінити морально, щоби бути в гармонії з собою і реальністю. Але якщо ви, керуючись моральною оцінкою, розірвете відносини, сказавши: "З ошустом не розмовляю", – то знову можете зазнати збитків. Ви, наприклад, не зможете його переконати діяти інакше. Тому треба розмовляти з Лукашенком.

— Вдавати, що він такий, як інші?

— Не вдавати ані що є таким, як інші, ані що його нема. Ображатися, розривати відносини і не помічати інших – це конститутивні риси ідіотів. Вони не хочуть інших, не визнають іншості, вважають, що іншість – це зло, відмовляють іншим у праві на існування. Але щоби спонукати їх визнати наше існування, ми повинні самі визнати їхнє існування.

— Марцін Круль, видатний польський філософ, радив нам замінити цінності чеснотами. Ви ж кажете – замість вимагати справедливості, краще бути розсудливим. Це є вираження конфлікту між цінністю а чеснотою.

— Точно. Захист цінності небезпечний, бо засновує, що атакують мої цінності. А це абсурд. Стоїки зрозуміли, що ніхто не може бути позбавлений, наприклад, свободи. Ми завжди вільні, бо завше маємо якийсь вибір. Від наших чеснот залежить, як користуємося свободою; а головне – від чеснот інших, між чим вибираємо. Цінності небезпечні, бо ними легко маніпулювати. Наприклад, люди привілейовані надають велике значення справедливості, але зазвичай вважають, що їхні привілеї є справедливими. Тому розумні люди зазвичай практикують чесноти, що будують цінності, а ідіоти, які зазвичай правлять, накинули більшості моральність цінності без чеснот. Тому так легко править лицемірство. Ідіот, не моргнувши оком, розводиться про рівність, а доїть, скільки може.

— Якщо це так і завжди правлять переважно ідіоти, то яким чудом людство ще існує?

— Ще! 150 тисяч років ми безустанно себе вбиваємо. Робимо це щораз ефективніше. Ніхто не знає, скільки протриваємо. Протягом кількохсот років ми маємо визначальний вплив на довкілля. Не знаємо, як довго воно це витримає.

— Може, витримає, якщо ми почали про це думати.

— А справді почали? Для більшості надалі важливішою є негайна вигідність, ніж виживання виду. Для урядів найважливішим є втримати владу, а не рівновага в природі. Навіть у цій справі ідіоти перемагають. Не кажучи про те, з яких ідіотичних причин люди вбивають інших – навіть коли знають, що самі можуть бути вбитими. Нема такої цінності, що її ми не були б готові перевернути або нею пожертвувати. Це також є історично постійним. Часом виникають неймовірні умови, коли влада діє раціонально і творить капітали, які потім ідіоти довго марнують. Історичні цикли, в яких ідіотизм є правилом, а інтелект – винятком, потім називають "економічним дивом" або "золотою епохою".

— Чи з масштабу навколишнього ідіотіння випливає, що ідіотична фаза досягає апогею і нова "золота епоха" близько?

— Правилом є ідіотична влада. Розумні уряди можуть трапитися, а можуть і не трапитися. Як у лотереї: можна продати 99% білетів, і ніхто не отримає найголовніший виграш. Не варто розраховувати на щастя. Потрібно діяти. Триває дегенерація, яку спричиняють ідіоти, – але в той же час з'являються різні добрі тренди. Треба пробувати їм розумно помогти. Може, за якимсь разом вдасться.

_____________

* Слово "ідіот" мало колись медичне значення. Тут вживаємо його в загальному значенні, що відповідає французькому con чи англійському jerk.

Розмовляв Яцек Жаковський

Maxime Rovere
Z idiotą trzeba inteligentnie
Polityka 23.06.2021
Зреферував О.Д.

https://zbruc.eu/node/105967?fbclid=IwAR0PvBHroWFlPJbEdDycZhQ4pxptNTN4qgSChxI30BVQlGXrdwFaLl_Uxqc