www.ji-magazine.lviv.ua

Георгій Почепцов, професор

Це не життя, а виживання.

Людство перейшло у безкнижкову фазу свого розвитку, куди його завели сучасні технології. Книжки зникли, а з ними зникли й смисли, заради яких люди готові були жити і вмирати. Мозки стали іншими.

Свого часу Книжка створила людство: його освіту й науку, його філософію, його мозок загалом. Навіть у часи Бісмарка вважали, що перемогу у війні приніс шкільний учитель. Тобто новий тип освіти створив, у результаті, сильну країну. Якщо змінити цю формулу, отримаємо те, що маємо: чим гірша освіта, тим слабша країна. Україна втрапила в ситуацію, коли всі великі звершення залишаються в далекому минулому. Можна мати непрацюючу Академію наук (що, звісно, теж зле), але не можна мати непрацюючу освіту.

Сьогодні частина смислів із книжок перекочувала в телесеріали. Тепер вони залишаються єдиним, що може втримувати увагу мільйонів. Але ми зазвичай дивимося чужі телесеріали і, отже, живемо у світі чужих смислів. А вони невеликі нам помічники, бо чужі...

Людина без великих смислів стоїть на шляху переселення у тваринне життя. Раніше смисли могли нам підкидати великі філософи або публічні інтелектуали. Але тепер їх немає з нами. Вони зникають із нашого життя, як зникли динозаври. Ті теж були великі, і в маленькому світі для них немає місця.

Технологічно світ справді виривається вперед, але хто туди захопить нас? Технології виявилися зробленими на виріст, під інших людей, тому сьогодні всі хочуть їх загнуздати, поставити в кероване цифрове стійло.

Ми завжди хочемо жити у світі завтрашнього дня, оскільки в нас занадто багато претензій до дня сьогоднішнього. Нам здається, що гірше вже бути не може. Але життя спростовує ці райдужні надії. Раніше були нелегальні казино, тепер — нелегальні будинки для стареньких. Із першими боролася поліція, другими зараз займаються пожежники.

Але ця зміна — в гірший бік. У кращий бік держава поки що знає тільки один спосіб: друкувати нові красиві марки, нові яскраві банкноти, карбувати нові блискучі монети. Вони завжди тішать око правителів, служачи доказом того, що ми не гірші.

На наших очах народжується нова світобудова без книжок. Але книжки завжди створювали мозки, а мозки створюють нову економіку. Причому економіка жива там, де є розмаїття. Недарма Кремнієва долина завжди була рада приїздові емігрантів, оскільки в них інші мозки. До речі, у США за Байдена голосувало міське населення, а не глибинка, оскільки там теж інші мозки. І молодь за нього голосувала, — вони теж уже інші.

Без нової економіки, породженої іншими розумними головами, немає й не буде нової країни. Немає економіки — немає грошей. Державі вже мало старих податків, вона, як королі з казок, хоче збирати все нові й нові, все більше і більше. Навіть дракон Коронавірус, що гуляє містами, їх не зупиняє, а, навпаки, провокує на нові податки.

Сьогодні ми бачимо новини двох типів: скільки захворіло/померло і на скільки підвищуються податки й тарифи.

Друкування нових банкнот не вирішує економічних проблем. Це допомагає тільки друкарям, чиї верстати буде завантажено. А люди шукають місце під сонцем, та іншим. Доки люди намагатимуться емігрувати, країни не буде. Їдуть ті, хто відчуває свою силу. Залишаються ті, хто прив'язаний до держави. Вони завжди добре й правильно голосують, але це оплачується державою, бо вони від неї залежать і нікуди їхати не будуть. Якщо сильні виїдуть, держуправління тільки виграє, оскільки залишаться мовчазні.

Держава розводить руками, їй нічого сказати у відповідь. Усі вже втомилися від війни, пандемії та мовчання влади. Сучасна влада навчилася нічого не сказати, навіть говорячи. Ніхто не може стверджувати, що вона мовчить. З екрана не сходять професіонали говоріння. Останні наші президенти — майстри цього жанру. Але від їхніх слів не стає легше.

При цьому частина телеканалів професійно втримує критичний настрій, і тому влада не може переграти опозицію. Держава створюється комунікаціями. Ті, хто говорить голосніше й переконливіше, стають владою. Всі українські майдани, що сформували сучасну державу, були саме такими «гучними голосами».

Комунікація «порушує» дві фізичні константи, долаючи обмеження простору та часу. Можна розмовляти через океани і говорити з минулим або майбутнім, як те роблять книжки. Але це відбулося з появою нових технологій, які крок за кроком перенесли людину з печери в сучасний світ. Ліфт може перенести мене на інший поверх, але в інший світ можна перенестися тільки трансформуючи той, який маємо.

Комунікація може порушувати й соціальну константу: говоріння влади має бути сильнішим за говоріння опозиції. Коли цього немає, владу віддають опозиції, бо там знаходяться яскравіші й переконливіші слова та люди. Але згодом ми розуміємо, що перед нами весь час люди одного театру, хай політичного, та однак театру. Ці люди-актори ходять між різними партіями, періодично стаючи міністрами, а потім знову зникають. За цей час вони навчаються говорити правильні слова, за якими – нічого. Україна стала державою говоріння, а не роблення.

Комунікація теж є певним фільтром, або цензором, оскільки ми всі передаємо іншим не «випадкове», а «системне», тобто в результаті комунікації відбувається накопичення все важливішого й важливішого, а непотрібне відсіюється. Таким чином комунікація створює новий світ із фрагментів старого.

Одночасно виконується кілька завдань. Література, яка теж є технологією комунікації, не тільки працює на розвагу, а й змінює мозки, і людина стає іншою. Розвага замикається на цілях конкретної хвилини, виконуючи тактичні завдання. Зміна людини — це стратегічні цілі.

Людина на протестному мітингу тактично виражає себе в цій точці простору—часу, але її цілі мають стратегічний характер, простягаючись за межі цього часу. Вона дивиться вперед і оперує завтрашнім днем, сьогоднішній день для неї важливий тільки як перехід у правильний завтрашній. Але таке створення завтрашнього дня держава усуває двома шляхами: а) не реагуючи взагалі, б) розганяючи протести. Дуже рідко це приводить до зміни чиновників, ще рідше — до зміни першої особи.

Та на протестному мітингу людина почувається іншою. З одного боку, вона стає частиною маси, елементом натовпу, що втрачає свою індивідуальність. З іншого – в ній народжується новий вид енергії: активного протесту. І це може бути для неї єдиним промінчиком надії.

У влади мета — вижити, але й у населення та сама мета — вижити. Тут ми всі близнюки-брати. Головне — не довести і тих, і тих до відчуття, що ми на «Титаніку». Люди влади аж ніяк не дурні, просто їхнє виживання залежить від інших параметрів. Із погляду відповідальності, влада абсолютно анонімна. Якщо падає стеля в підземному переході Києва, для нас винен Кличко. Але він справедливо заперечує, що не може відповідати за кожну вулицю. У результаті, влада виявляється розмитою, народне незадоволення спрямовувати нікуди. А до наступного року голосування навіть не всі виборці доживуть...

Влада — це гроші, які періодично розчиняються в просторі. Мільярди й мільярди летять... кудись у теплі краї, як птахи. Потім люди повертаються, а мільярди — ні. Вони не вміють літати у зворотному напрямку.

Єдине покарання — не переоберуть. Ну й нехай... Ніхто й ніколи не потрапляє за ґрати, оскільки довести нічого не можна. Маєтки й машини, оформлені на маму і дружину, не розглядаються. У перевіряльників теж є мами й дружини, яким теж хочеться жити в маєтках.

Колись у нас було найбільш освічене населення. Тепер навіть цього не буде, бо старші класи залишаються тільки для чверті учнів. До речі, на наступному витку це призведе й до зменшення кількості студентів та вишів. Але в цьому буде один плюс: ректори мають берегти, як зіницю ока, й любити кожного студента.

Це вище мистецтво: говорячи мовчати, тобто нічого не сказати. Або, навпаки, — мовчати і цим своїм мовчанням говорити багато що. Поступово ми втратили боротьбу за смисли, хоча майдани саме говорили смислами, що були сильнішими за слова влади, за якими смислів не було.

Слова розмовляють із конкретними людьми, а смисли здатні захопити з собою все населення, оскільки це розмова не з індивідуальною свідомістю, а з усією масовою свідомістю одночасно. Вони відкривають душі, а не просто розум...

У смислів завжди є майбутнє, оскільки вони й приходять звідкілясь звідти, будучи містком переходу в завтра. Вчорашні смисли давно лежать на смітнику історії. Новому поколінню потрібні нові смисли. Погано, коли воно знаходить смисли тільки в іншій країні.

Пандемія рано чи пізно скінчиться, але це вб'є нас ще більше, бо в нас немає планів, яким повинен бути новий світ. Ми знову візьмемося відкривати мости й дороги на землі, поки ілони маски освоюють космос.

Як писав Довженко, хтось бачить унизу калюжу, а хтось — зірки, що відбиваються в ній...

30 01 2021

https://zn.ua/ukr/SOCIUM/zhittja-bez-smisliv.html