www.ji-magazine.lviv.ua

Лариса Денисенко, письменниця та громадська активістка

Ще на початку березня українська письменниця та активістка Лариса Денисенко звернулася до жертв зґвалтувань зі сторони російських окупантів, свідків злочинів і тих, хто працює з потерпілими жінками, та попросила не мовчати, бо це військові злочини та зло має бути наказано. Вона - одна з авторок мануалу щодо того, як писати про сексуальне насильство під час війни. В інтерв'ю для Marie Claire Ukraine ми говоримо про важливі теми, які постали перед українським обществом.

Ларисо, ви наполягаєте, що зараз ми маємо справу не з війною, а геноцидом. Водночас не всі світові лідери погоджуються визнавати дії росії щодо України як «геноцид». Як ця градація відбувається у світовій практиці?

Питання геноциду навіть як права категорія, а не політична, непроста. Голодомор також далеко не всіма державами визнаний як геноцид українства, хоча якщо йти логікою правника, який створював і сутнісно розвивав цей термін, Рафала Лемкіна, голодомор відповідає ознакам геноциду.

Якщо повернутись до сучасності, то про які ознаки ми можемо говорити? Насильницька депортація дорослих та дітей на територію РФ та тимчасово окуповані території. Насильницька русифікація дітей, це взагалі частина психологічного терору, на мій погляд, згвалтування ідентичності. І ця злочинна дія з огляду на історичну ретроспективу викликає ретравматизацію, особливо у мешканців та мешканок західної частини країни.

Руйнація цивільної інфраструктури, житлового фонду, дитячих садочків, шкіл, пологових будинків, розстріли евакуаційних маршрутів, зрив евакуації, що є воєнними злочинами. Військова загроза життю дітей та жінок, що змушує людей полишати свою малу та велику Батьківщину. Нищення культури і освіти, зокрема, ракетні враження музеїв, спалювання підручників та української літератури. Продовольчий терор: від викрадення зернових та соняху, руйнації садів, винищення лози до створення умов штучного голоду – недопущення на тимчасово окуповані території гуманітарних вантажів з України. А це – з огляду на анамнез країни, на Голодомор, також викликає страшну ретравматизацію. Інформаційний терор, власне, те, що говорити російське керівництво, те, що відтворює ворожа пропаганда, є також пазлом геноциду. Нарешті, сексуальне насильство – як норма поведінки російської армії, є методом залякування, катуванням.

Чи можна притягнути до відповідальності ґвалтівника під час війни? Чи має цей злочин годині обмеження?

Сексуальне насильство під час війни є воєнним злочином, що не має терміну давності. Завдяки роботі Спеціального Трибуналу з Югославії сексуальне насильство було визнане воєнним злочином, Трибунал з Руанді визнав сексуальне насильство як акт геноциду. Притягнути до відповідальності злочинця непросто, але можливо, безпосередньо ґвалтівника допомагають віднайти, зокрема, і діджітальні технології, злочин може бути скоєним на території, що була звільнена українськими військовими, а підозрюваного можна, наприклад, захопити під час воєнних дій на іншій території. Але, головним для міжнародного кримінального правосуддя є процес і покарання тих, хто віддавав накази, російське командування.

Питання геноциду навіть як права категорія, а не політична, непроста. Голодомор також далеко не всіма державами визнаний як геноцид українства, хоча якщо йти логікою правника, який створював і сутнісно розвивав цей термін, Рафала Лемкіна, голодомор відповідає ознакам геноциду.

Як діє правовий механізм у відношенні до потерпілих? Є перелік документів, який потрібно надати, зібрати? До кого звертатися за правовою допомогою?

Я хочу звернути увагу на пам'ятку для уцілілих після сексуального насильства, з нею можна ознайомитися тут. Важливо пам'ятати, що найголовніше – відчуватися у безпеці. Тобто людина має право відпочити, втекти, дістатися місця безпеки і відчути цю точку опори. Переконатися, що є тепло, їжа, вода, свої люди поряд.

Є анонімні гарячі лінії, куди можна зателефонувати, розповісти свою історію, отримати перші психологічні та правові консультації.

Я раджу пройти за можливості медичного огляду, просто щоб переконатися: з моїм тілом все добре, а якщо не добре – допоможуть. Навіть якщо ви зараз не готові звернутися до поліції та повідомити про те, що сталося, візьміть медичний висновок щодо вашого стану: від гінеколога, травматолога, педіатра, хто б вас не оглядав. Хай ці медичні свідчення будуть у вас.

Якщо ви відчуваєте, що вам потрібно зафіксувати те, що з вами сталося, можете спочатку поговорити сама з собою, записати свій голос на диктофон, а потім перенести цей запис у місце більшої безпеки.

Якщо є можливість зберегти одяг, в якому це сталося, можете просто зняти його з себе, завернути в темний пакет, щоб не бачити і не згадувати, але не стирати і не викидати його, бо одяг може бути гарним свідком.

За телефоном , він є й в вайбері, можна отримати правову консультацію у жінок-правниць, вас вислухають і підкажуть, як можна діяти, можна звернутися і за номером 102 – до поліції, але я раджу спочатку поговорити з правницями, ви тоді не будете відчувати, що залишилися сама , відчуєте, що є жінка, яка професійно може допомогти вам.

Якщо жінці важко говорити про те, що сталося, але є свідок цього, і вона знає, як його можна знайти, розслідування може йти за показами свідка, тоді уцілілій не потрібно свідчити. З іншого боку, норми міжнародного уголовного права щодо цих злочинів такі, що достатньо показів уцілілої, цілісної розповіді про те, що відбулося, на основі цих свідчень має відкриватися кримінальна справа.

Чи буде покарано злочинців? Чи існує світовий досвід у притягненні до відповідальності винних у зґвалтуваннях під час війни?

Безумовно такий досвід існує, згадані мною трибунали і національні суди країн, зокрема, колишньої Югославії, розглядали безліч справ, покарання знаходило винних. Мушу сказати, що були випадки, коли у злочинах сексуального насильства звинувачувалися і були покарані і жінки. Але нам треба прийняти і зрозуміти, що декого буде виправдано, бо суд може визнати докази недостатніми. Дехто може після судів залишатися соціально активним, навіть не переховуватися, це важко сприйняти суспільству, яке прагне покарання і лише це вважає мінімальною справедливістю, але такий сценарій також є ймовірним.

У січні цього року в РФ був ухвалений закон, відповідно до якого стало відчутно суворішим наказання для тих, хто вчиняє сексуальне наругу щодо неповнолітніх, є спеціальний фокус на тих, хто проживає і відповідає за дитину. Такі зміни свідчать про те, що випадків сексуального насильства щодо дітей у країні явно дуже багато, про це пише преса. 

Документування свідчень – складне питання, що потребує навичок. Зокрема, дії мають бути узгоджені з Міжнародним протоколом із документування та розслідування сексуального насильства у конфлікті.

Цими протоколами мають користуватися всі, хто документує злочини, опитує уцілілих, це стосується, наприклад, і правозахисників та правозахисниць. Це непроста історія, цьому треба вчитися, бо особливостей фіксації багато, треба усвідомлювати, що потрібно не лише поважно ставитися до уцілілої, а й належним чином фіксувати докази, що є важливими для справи, не допускати процедурних порушень.

Офіс Генеральної прокуратури на базі міжнародних протоколів розробив інструкції з ведення розслідування та проведення допитів, де фахівці намагалися дотриматися гендерної чутливості та уваження до уцілілої.

Автор фото: Olga Zakrevska, @zakrevska

На своїй сторінці у Фейсбук ви закликали жінок, які зазнали зґвалтування з боку росіян, не мовчати. Розкажіть, що вдалося зробити за цю годину?

Недаремно сексуальні злочини уцілілими сприймаються як злочини сорому, мовчазні злочини. Це дуже тяжке випробування – згадувати, повертатися, говорити про це зло. Зараз я систематично підтримую і надаю правові консультації 8 жінкам, працюю таким вмістилищем, куди можна покласти записку з таємницями та почути пораду. Але ще більше голосів з'являються і зникають. Багато хто робить перший крок, але на другий немає сил. Я це розумію.

Уявіть собі свій досвід. Не обов'язково насильницькій, не обов'язково в умовах окупації. Свій досвід, коли вам було дуже стыдно, дуже страшно, коли вам було нестерпно про це розповідати найближчим. А тепер помножте це на фактор: розповідати не найближчим, а представникам системи правосуддя. Говорити про тяжке злочин, де до вас буде прикута увага не лише вашої батьківщини, а українського суспільства, міжнародних організацій, іноземних медіа. А ще помножте це все на показник підвійного насильства: окупація, сексуальне насильство. Ось саме такі випробування чекають на уцілілих сміливиць, тому нам усім, хто допомагає, захищає, і хто просто слухає, потрібно виявляти терплячість, делікатність та шанування до гідності.

Посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс назвала зґвалтування, скоєні оккупантами, «частиною арсеналу Росії». Зґвалтування – масові та публічні. Це властиво саме росіянам у ставленні до українців, чи це психологічна тактика обидника та жертви?

Якщо говорити про нашу ситуацію, і розглядати сексуальне насильство російської армії як акт геноциду, очевидним є те, що це узгоджена лінія тероризму російським командуванням, можна, зокрема, побачити заохочення і нагороди з боку Путіна на адресу військ і військових, що чинили катування, згвалтування та вбивства мирних людей на Київщині. Але це нам треба буде довести до судів. Сексуальні злочини – тактика приниження, катування, залякування, терору.

Спостерігаючи за реакцією співвітчизників окупантів, зокрема, росіянок вражає, що вони потурають і підтримують звірства – насильство та мародерство по відношенню до мирного населення. Чому так відбувається?

У мене є одна версія, яка мені видається правдивою. У Російській федерації домашнє насильство, а воно містить у собі і сексуальне, не криміналізоване, тобто це – родинна, громадська, державна норма. Бити та гвалтувати рідних – норма. Це з одного боку. З іншого боку, у січні цього року в РФ був ухвалений закон, відповідно до якого стало відчутно суворішим наказання для тих, хто вчиняє сексуальне наругу щодо неповнолітніх, є спеціальний фокус на тих, хто проживає і відповідає за дитину. Такі зміни свідчать про те, що випадків сексуального насильства щодо дітей у країні явно дуже багато, про це пише преса. 

Що виходить: бити і тероризувати близьких є громадською і родинною нормою, констатується значне число випадків сексуального насильства над дітьми, і все це стосується власних громадян і громадянок, коли змалку людина звикла жити в парадигмі насильства, вона часто прагне того для інших людей, для чужинців , хоче щоб норма її життя стала нормою підкорення, знущання і наказання, бо підсвідомо ніхто не вважає насильство нормою.

Нам треба прийняти і зрозуміти, що декого буде виправдано, бо суд може визнати докази недостатніми. Дехто може після судів залишатися соціально активним, навіть не переховуватися, це важко сприйняти суспільству, яке прагне покарання і лише це вважає мінімальною справедливістю.

Розкажіть, будь ласка, про правову допомогу, яку надає Асоціація жінок-юристок ЮРФЕМ.

Насправді я дуже раджу всім підписатися на сторінку організації ЮРФЕМ. Крім лінії правової допомоги для жінок, які пережили дискримінаційне ставлення, для уцілілих від сексуального насильства, номер я навела вище, колежанки створюють багато консультаційних матеріалів, що стосуються перебування матерів та дітей за кордоном, консультацій з трудового права під час війни, багато питань цивільного права, як працюють суди, нотарі, як отримати необхідні справки, що важливо знати, коли чекаєш дитину в Україні чи закордоном, багато іншої практичної інформації.

Який найпоширеніший стереотип українського суспільства по відношенню до потерпілих від насильства. Як його позбутися?

Мені щоразу прикро чути наратив: треба було евакуюватися, тоді б з тобою, з твоїми дітьми цього не відбулося. Це ілюстрація того, як відповідальність за злочин із злочинця, з окупантів, з росії переноситься на уцілілу. Це неприпустимо, що такі повідомлення як мінімум не мають лунати від посадових осіб, від військових, від поліції.

На своїй сторінці ви посвятили пост про випадки недвозначної поведінки співвітчизників по відношенню до жінок під час повітряної тривоги бомбосховищ. Як реагувати на це жінкам?

Мені тут більше важити, не як реагувати жінкам. А як поводитися чоловікам, і як реагувати правоохоронцям, військовим, представникам територіальної оборони. Жінка в таких випадках часто є в дуже уразливому стані. І не лише через те, що вона сама в небезпеці, а ще й через те, що вона з дитиною або опікується літньою чи нездоровою людиною, і боїться лишній раз щось сказати, щоб не наразити на опасность ближчих. Потрібно усвідомити той факт, що вразливим станом можуть користуватися негідники, зважати на це, перевіряти, чи добре, приймати заяви від жінок, не відмахуватися від скарг, реагувати на негідне поведінку чоловіків. Ми всі зараз маємо піклуватися один про одного, це добре мати за звичку і в мирній житті, але зараз під час агресії нікого і жорсткого врага це питання національної безпеки.

8 06 2022

https://marieclaire.ua/uk/obshhestvo/larisa-denisenko-pismennitsya-ta-gromadska-aktivistka