незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua The Wall Street JournalКоролева Елізабет IIПротягом семи десятиліть монарх забезпечувала стійке і скромне лідерство. Курйоз історії в тому, що два найвидатніші британські монархи за
останні двісті років були жінками:
Вікторія, яка була
королевою з 1837 по 1901 рік і визначила
вікторіанську епоху піднесення Британії до світової потуги; і Елізабет II,
яка стала королевою 1952-го й померла в четвер
у віці 96 років після взірцевого правління в епоху, що стала випробуванням британської єдності і стійкості. В наші дні
про британську монархію у світі думають з точки зору целебритів та родинної мелодрами: Діана і Чарльз, принц Ендрю і Джеффрі Епштейн, втеча Гаррі і Меган
Маркл від своїх королівських обов'язків заради життя в Північній Америці. Але для британців королева була надійним символом національної єдності протягом семи бурхливих десятиліть. Її правління почалося після Другої світової
війни і розвалу імперії, коли прем'єр-міністром був Вінстон Черчилль, продовжувалося під час Холодної війни і економічного спаду Британії при [лейбористському] соціалізмі, її відродження при Марґарет Тетчер, а останнім часом – виклики суверенітету, пов'язані з Brexit і закликами до незалежності Шотландії. Саме її правління було
власне результатом кризи конституційного ладу Британії – контраверсійного зречення 1936
року, коли її стрийко Едвард VIII поступився престолом своєму молодшому братові, щоб одружитися
з розлученою американкою.
Ця буча поставила молоду Елізабет у чергу наступності і практично гарантувала,
що вона успадкує від свого батька, короля
Джорджа VI, інституцію, яка все ще відновлює свою довіру. Її країна потребувала цієї інституції у спосіб, який іноземцям
часто важко зрозуміти. У міру того, як стара імперія перетворювалася на Співдружність,
і в міру того, як нації в складі Сполученого Королівства боролися за нові конституційні механізми, монархія доводила, що має стабілізуючий
вплив на країну, що перебуває на перехідному етапі від великої держави
до все ще значної. Багато в чому це результат підходу королеви Елізабет до своєї посади.
Вона уникала політики, що було складно зробити її синові
і спадкоємцю Чарльзу. Її особисті погляди на важливі політичні питання правління, від Суецької кризи до Brexit, залишалися невідомими протягом багатьох років після подій, а іноді й донині. Вона опанувала мистецтво бути на очах
у публіки, не приваблюючи уваги таблоїдів, чого не скажеш про її дітей та онуків. Ці риси зробили її
рідкісним явищем в сучасному світі: улюбленою національною фігурою, яку поважають у всьому світі. У моменти кризи вона була тією, до якої
британці зверталися
по натхнення – не так давно вона виступила з важливим зверненням "Ми зустрінемося знову" в розпал пандемії коронавірусу 2020 року. Її унікальна харизма мала тенденцію приховувати анахронізм будь-якої спадкової монархії, що питання про те, чи отримає країна
потрібного їй лідера в потрібний час, залишає напризволяще. Те, як британська монархія адаптовуватиметься і процвітатиме за нинішнього короля
Чарльза III, в нашу інтенсивну медіаепоху
значною мірою залежатиме від того, наскільки він засвоїв
приклад своєї матері. Сполучене Королівство може вважати себе щасливим, бо мало скромне лідерство королеви Елізабет.
Queen Elizabeth II |
