www.ji-magazine.lviv.ua

Том Купер, австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації

А тепер давайте поговоримо про повітряну війну

Перш ніж я продовжу, моє стандартне попередження: багато з того, що ви зараз прочитаєте, вам (і багатьом іншим) «не сподобається». Наприклад, декому «не сподобається», що я говоритиму, що росіяни навмисне ціляться у цивільних. Ці люди, скоріше за все, казатимуть, що я «заангажований». Багатьом так само «не сподобається» моє пояснення, чому вони так роблять. Цим читачам може здатися, що я «виправдовую» російських пілотів.

Будь ласка, майте на увазі: у цьому дописі я ділюся інформацією, заснованою на роках збору інформації та аналізу, я не маю на меті когось засуджувати чи виправдовувати. Тому, якщо хтось схоче тут «попсихувати», будьте ласкаві, зробіть то деінде. Якщо ви не можете тверезо дивитися на ситуацію, будь ласка, просто не читайте далі, або ж тримайте себе у руках – бо я видалятиму будь-які коментарі із тролінгом без подальших попереджень; так, і навіть блокуватиму «друзів», у разі потреби. В мене просто немає часу на те, щоб розбиратися, хто у що «вірить». Зрештою, вірування – це щось про релігію, а те, про що я писатиму нижче, – про факти, які я збирав впродовж понад 7 років спостереження за операціями ПКС РФ [повітряно-космічні сили], іноді щодня, щоночі, виліт за вильотом, а також із належним документальним підтвердженням.

(AWACS) ДРЛС – система дальнього радіолокаційного стеження

(COMINT) КР – комунікаційна розвідка

(ELINT) ЕР – електронна розвідка

(FAC) СБПС – система ближнього повітряного спостереження

(RFA) ЗС РФ – Збройні сили Російської Федерації

(SIGINT) РЕР – радіоелектронна розвідка

(South OSK) ПдВО РФ – Південний військовий округ РФ

(SRDLO) ДРЛС – система дальнього радіолокаційного стеження

(UAV) БПЛ – безпілотний літальний апарат

(UCAV) УБПЛА – ударний безпілотний літальний апарат

(UkAF) ПС ЗСУ – Повітряні сили Збройних сил України

(West OSK) ЗВО РФ – Західний військовий округ РФ

ПКС РФ використовують у середньому два, іноді три, чи навіть чотири повітряних ДРЛС А-50 КБ Берієва [радіолокаційна система на окремому літаку: див фото – ред.]. Зазвичай, одна така система знаходиться над Білоруссю, інша – десь над Ростовом (на Південному сході РФ): обидві системи знаходяться приблизно за 70-100 км від кордону [з Україною – перекл.], щоб не потрапляти до зони імовірного ураження українських систем ППО С-300 (ракети земля – повітря середньої дальності, за кодифікацією НАТО – SA-10 Grumble [англ. «Буркотун» – перекл.]).

Радіолокаційні літаки А-50 є серцем операцій ПКС РФ. Їхня першочергова функція – «регулвання повітряного руху» для решти літаків, тобто А-50 координують дії авіації РФ. Розвідкою займаються повільніші та більші борти – такі як Іл-20 та Іл-22 КБ Ілюшина, або Ту-214Р КБ Туполєва (наскільки нам відомо з даних РЕР, ЕР, КР). Їхнім головним завданням є спостереження та відстеження роботи командних пунктів різних українських наземних підрозділів. У структурі наземних військ розгорнуті СБПС, які оснащені міні-БПЛА, що використовуються для тактичної розвідки. Усі ці системи передають дані для наведення на цілі системам А-50 – а вони вже обирають цілі за пріоритетом та призначають їх наявним винищувачам-бомбардувальникам.

Зазвичай, операції із залученням винищувачів-бомбардувальників включають у себе дві, зрідка три великих хвилі повітряних нальотів за день. Кожна така операція виконується літаками Су-24МР, які вишукують українські засоби ППО – переважно системи С-300 та Буки (за кодифікацією НАТО – SA-17 Grizzly [англ. «Грізлі» – перекл.]). За ними слідують літаки Су-34 та Су-35, озброєні ракетами Х-31 (за кодифікацією НАТО – AS-17 Krypton [англ. «Криптон» – перекл.]). Ці ракети запускаються лише у випадку, коли зафіксовано та підтверджено ціль – наприклад, радар контролю вогню або система попередження про ракетний удар якогось із українських зенітних розрахунків.

Пілотів винищувачів-бомбардувальників відряджають в атаку, видавши їм географічні координати потенційних цілей у закріпленій за ними оперативній зоні: системи А-50 обирають цілі за пріоритетом (який, зі свого боку, зазвичай визначає вище командування). Відповідно, тривалість польоту – на вагу золота, і тому росіяни дуже цінують потужні літаки як-от Су-34. З іншого боку, використовують і літаки із меншим радіусом дії (наприклад, Су-25) та бойові гелікоптери, відповідно, оснащені чотирма або двома підвісними паливними баками: часто, у ПКС РФ одночасно в небі за північним і східним кордоном України літає 15-20 літаків «в очікуванні своєї черги». Літаки Су-27СМ та Су-35 забезпечують прикриття зверху; Су-30 та Су-34 зазвичай скеровують на більші цілі за межами лінії фронту; Су-25 та бойові гелікоптери, своєю чергою, виконують вильоти для вогневої підтримки у ближньому бою, або ж атакують цілі вздовж лінії фронту.

Це для скептиків, які кажуть, що «ПКС РФ не здатні виконувати складні операції»...

Тепер, багато хто питає: чому пілоти ПКС РФ навмисно б’ють по лікарнях? А багато хто і не питає взагалі, а просто їх у цьому звинувачує. Без сумніву, зважаючи на «досвід Сирії» та атаки ПКС РФ на пологові будинки у Маріуполі та Житомирі (і ще 16 місцях), напрошується логічний висновок, що так, «російські пілоти навмисне бомбардують лікарні».

Насправді, це – зовсім не так.

«Російські пілоти» не бомбардують «лікарні»: вони скидають бомби на географічні координати.

На відміну від навігаторів у ваших автомобілях, у навігаційних системах літаків РФ ви не можете «ввести точну адресу» – екіпаж вводить лише географічні координати.

У прикріплених фото внизу є «орієнтування», що його українці захопили разом із пілотом ПКС РФ, якого збили над Україною десь тиждень тому. Як ми бачимо, на ньому записані ТІЛЬКИ географічні координати. У деяких інших захоплених пілотів були при собі дещо складніші орієнтування, на яких були нанесені азимути/курси та відстані між координатами. Такі схеми (іноді їх прикладають безпосередньо до мапи) ще з радянських часів використовуються пілотами СРСР/РФ.

Як так? Просто коли ви у повітрі, у вас немає часу на тривале з’ясування того, що де знаходиться. Контролер у А-50 зв’язується із пілотом/строєм за його позивним та призначає координати цілі. От і все.

А чому ж тоді ПКС РФ так часто вражають медичні заклади?

У Сирії ПКС РФ нанесли удари по 100 медзакладах, по більшості з них 3-4 рази. Загалом, було зареєстровано 492 авіаудари по медзакладах. В Україні, поки що, удару зазнали 18.

Росіяни просто так воюють. Це – частина їхньої стратегії, спрямованої на те, щоб сіяти терор, ламати бойовий дух та спонукати цивільних до втечі.

Хто несе за це відповідальність?

Кремль, а саме – Путін. Він одноосібно визначає стратегію. А Шойгу та Герасімов відповідальні за «втілення» політичних вказівок Путіна у військові накази.

Вони видають накази штабу ЗВО РФ та штабу ПдВО РФ.

Зважайте: офіцерам, що несуть там службу, які і всім військовим офіцерам збройних сил будь-якої держави (будь-якої – США, Великобританії, Ізраїлю, Італії, Франції, Єгипту, Бразилії, та хоч на Вануату чи на Марсі) утовкмачують покору до старших за званням: вони мають довіряти лише офіційним військовим джерелам інформації, коритися наказам й не піддавати їх сумніву. Тому, усі виконують накази зверху.

… таким чином, штаби ЗВО та ПдВО РФ видають конкретним підрозділам ПКС РФ конкретні цілі. Нижчі за рангом військовослужбовці не знають, який саме об’єкт є ціллю удару. Штаб не каже пілоту: «це – лікарня». Вони кажуть щось типу «згідно з даними розвідки, у цій будівлі штаб/база/склад боєприпасів – нацистів/екстремістів/націоналістів/тощо. Офіцери штабу відповідних підрозділів ПКС РФ – усі ті, кому «згодовується» лише офіційна інформація про ситуацію – після цього перевіряють координати та віддають наказ пілотам завдати удару по цих координатах. І пішло–поїхало…

Отже, замість винити «російських пілотів», дивіться брифінги таких персонажів як спікер Кремля [Дмитро Пєсков – перекл.] чи прес-аташе МЗС РФ, Марія Захарова. Особливо остання персона, по суті, заздалегідь «анонсує» прийдешні атаки на конкретні лікарні (а потім відхрещується від них і каже, що це – «фейки»).

[Тут ми, звісно, з Томом Купером не згодні. Пілот, який безпосередньо бомбардує цивільні об’єкти так само винен, як і його командування - ред.]

[Перші дві частини матеріалу були опубліковані 15.03 та 16.03; далі пропонуємо текст 2-ї частини – перекл.]

Спочатку я мав на меті викласти «кілька думок» для всіх тих, хто намагається пояснити російську стратегію знищення України та подальшого вигнання її населення як «щось нове» або «щось незвичайне», «щось, на що здатні зробити – і роблять – лише росіяни». У підсумку, цей матеріал виріс у дещо більше.

Тож давайте я спочатку вам про щось «нагадаю».

Я нікого не засуджую та не звинувачую. Просто викладаю факти. Я просто прошу всіх не забувати про деякі речі – зокрема про те, що тактика навмисного бомбардування цивільного населення з повітря аж ніяк не є «російським винаходом».

Навпаки, це – спільний винахід британців, німців та італійців.

Чи може ви всі забули про термін «патрулювання з повітря»?

[далі за текстом стане зрозуміло, що автор вкладає у це поняття багато гіркої іронії – перекл.]

Можна, мабуть, цілими днями сперечатися про те, хто першими завдав повітряних ударів по цивільних: італійці на території сучасної Лівії у 1911-1912 рр., чи німці з їхніх дирижаблів під час Першої світової війни у 1914-1918 рр. Але напевно можна сказати, що спираючись на досвід цих першовідкривачів, у 1920-х британці зробили тактику «патрулювання з повітря» ключовим елементом своєї військової стратегії на території, з якої вони в підсумку витесали сучасний Ірак.

За тих часів Ірак, яким ми його знаємо сьогодні, ще не існував: його нинішня територія тоді складалася з трьох колишніх османських вілаєтів [адміністративна одиниця – перекл.] і була відома у західному світі як Месопотамія. Іще в середині ХІХ ст. західні ЗМІ систематично хибно проголошували османів «Хворими з Босфору». Більша частина тамтешнього населення і до сьогодні вважається Заходом «дикунами». Тож не дивно, що «цивілізовані» британці із непотрібною брутальністю утримували цю територію в окупації з 1918 р. (подібно до нинішньої брутальної окупації росіянами півдня України) – і мали неабиякий успіх у перетворенні багатьох місцевих, що на той час звикли до високого ступеня автономії у складі Османської імперії, на своїх ворогів. А там, де британцям не вдалося спровокувати повстання проти себе, вони все одно його отримували після того, як не дотримувалися дуже багатьох своїх обіцянок, що вони їх давали у 1916-1917 рр..

… наприклад, вони обіцяли створити незалежну Арабську державу: у 1918-1920 рр., люди, що виходили на протести проти короля Файсала, якого підтримували британці, кілька разів проголошували Арабське Королівство Сирія, до складу якого входили території усієї сучасної Сирії, значної частини Іраку, всього Лівану та Ізраїлю/Палестини, а також окремі частини Йорданії та південної Туреччини…

… або ще вони обіцяли створити незалежну курдську державу: в той час як більшість курдських племен підтримали Ататюрка та боролися проти греків, яких підтримували французи, вірмени у Малій Азії і багато племен із території сучасного північного Іраку повстали проти британців…

Отже, будь ласка, не робіть ті самі помилки, що й багато сучасних англомовних істориків: не думайте, що «там було щось типу місцевого повстання» у межах території (майбутнього) Іраку. Увесь Близький Схід та вся Мала Азія були у стані збройного повстання, а бої точилися всюди: і в Константинополі/Стамбулі; і від Антіохії/Антак’ї до Дамаска; і від Кербелі та Насирії аж до Мосула [сучасний Ірак – перекл.], Діябакира [південний схід сучасної Туреччини – перекл.] та Хамадана [сучасний західний Іран – перекл.]; а тоді аж до Баку (там британці намагалися воювати із більшовиками…); … ну і ще у Дейр-ез-Зорі [схід сучасної Сирії – перекл.], «на додачу до всього іншого»...

І ще один факт, який систематично ігнорують: поки вони самотужки боролися із новими окупантами, багато арабських племен та різноманітних етнічних меншин – на території сучасних Ізраїлю/Палестини, Іраку, Йорданії, Лівану та Сирії – сподівалися на повернення османів. Дійсно, успішний спротив Кемаля Ататюрка проти організованого французами вторгнення до Малої Азії мотивував їх слідувати його прикладу та ставати до зброї.

Загалом, станом на літо 1920 р., Близький Схід був у вогні: британський гарнізон у Месопотамії мав 200 тис. солдатів (і, до речі, значною мірою, складався з Армії Британської Індії, тобто військ з території сучасних Індії та Пакистану), утримання яких Лондон вважав «надто дорогим». Зрештою, не зважаючи на те, чи то була офіційна колонія, чи протекторат, чи «просто» «мандат» Імперії, вважалося, що територія мала утримувати себе самостійно. Аж раптом британці стрімко почали втрачати контроль над ситуацією: вже за лічені тижні від початку повстання вони всерйоз замислювалися над виведенням військ…

І так сталося, що рішенням ситуації стала політика «патрулювання з повітря», відповідно до якої Королівські повітряні сили Великої Британії (КПС ВБ) почали бомбардувати цивільне населення. Зумисно.

«Система» була простою та «дешевою» водночас – а ще цинічною. Замість того, щоб утримувати великий гарнізон, британці зосередили свої сили на захисті кількох авіабаз, з яких КПС ВБ організовували бомбардування під гаслом «Ви повстали проти нас зі зброєю? Тоді ми вбиватимемо ваших жінок і дітей з повітря – там ви нас не дістанете». Й отак вони воювали.

Я впевнений, що більшість із вас чули про бомбові удари по містах у часи Другої світової війни, про масові руйнування та жертви, до яких це призводило, про Артура Гаріса на прізвисько «Бомбер», Куртіса Лі Мея… А ще ви може чули про так-звані «подвійні удари» [тактика, коли на об’єкт, який зазнав удару, за декілька хвилин знову скидають бомби, з метою навмисного враження команд рятівників та медиків – перекл.].

Усе це – винаходи стратегії «патрулювання з повітря» в Іраку у 1920-х рр.: Гаріс там служив та відпрацьовував усі ці ідеї – включно зі скиданням горючих речовин на дахи із подальшим підпалом цих «факелів» потужними снарядами, з метою суцільного знищення будинків і цивільного населення. І якби їхні розробки хімічних боєприпасів не відставали від графіку, британці застосовували б і їх.

Трохи згодом вже французи наслідували їхній приклад і реалізовували подібні підходи у своєму Французькому мандаті у Сирії, особливо під час наступного Великого сирійського повстання 1925-1927 рр.. Тоді французи спалили половину Дамаска і вбили до 40 тисяч осіб… «Патрулюванням з повітря» французи займалися – разом з іспанцями – і під час Рифської війни 1921-1927 рр., у тодішньому Іспанському Марокко (сучасне північне Марокко). Там «навіть» у пілотів добровольчої ескадрильї «Повітряних шерифів» – вона повністю складалася з американців, але була створена та керована французами – розвинулася сильна пристрасть до бомбардування сповнених людьми ринків…

Навряд чи ми колись дізнаємося, скільки цивільного населення було вбито під час повстань у Південно-Західній Африці та на Близькому сході у 1920-1929 рр… Одне ми знаємо напевне: «патрулювання з повітря» було дуже ефективним: арабські «варвари» – хоч шиїти, хоч суніти – просто не могли зрозуміти тактику цих умисних атак на цивільне населення. Для них було прийнятніше здатися, ніж бачити, як гинуть цивільні.

У подальші роки стратегія «патрулювання з повітря» еволюціонувала завдяки італійському теоретику повітряних сил Джуліо Дуе, який вже невдовзі «відпрацював» її в Ефіопії у 1935-1936 рр., часто із застосуванням хімічної зброї. Дехто стверджує, що цю стратегію також застосовували під час Громадянської війни в Іспанії, зокрема звертає увагу на німецьке бомбардування Герніки-Лумо. Мушу сказати, що ці люди недостатньо ретельно дослідили ту війну. Мій колега Тед Хутон, який якраз добре у ній розібрався (та знайшов відповідні військові документи), дійшов висновку, що бомбардування Герніки-Лумо було навігаційною помилкою і не було умисним. Німці дійсно зруйнували Роттердам у травні 1940 р. – але «суто» з тієї причини, що новини про капітуляцію Нідерландів запізно дісталися до Люфтваффе. Однак, слід зауважити: відтоді вже «не було вороття», тож практика «патрулювання з повітря» – її тоді стали офіційно називати «стратегічними бомбовими атаками» – майже повсюдно застосовувалася на полях бою Другої світової війни.

У 1945 р. навіть ПС США облишили стратегію «точних бомбових нальотів у денний час» на нацистську Німеччину (і згодом Японію), та перейшли до тотального бомбардування німецьких міст, у повній відповідності до стратегії «Бомбера» Гаріса, яку КПС ВБ постійно застосовували з 1942 по 1945 р… У 1950-х та 1960-х роках ця стратегія нікуди не поділася: під час Корейської війни, наприклад, ПС США засипали Північну Корею авіабомбами так, що вона фактично відкотилася до стану кам’яної доби. Жодне місто – велике чи мале, жодна промислова зона, жодний відрізок залізниці не уникнув руйнувань: відомі випадки, коли стратегічні бомбардувальники Б-29 «Суперфортеця» скидали бомби на поодиноких велосипедистів… а ще ж були «високоточні удари» по північно-в’єтнамським промисловим об’єктам та інфраструктурі, наприклад, у 1972 р… зітхання… їхня «точність» – то «ціла окрема історія».

Варто зазначити, що Захід, врешті-решт, засвоїв деякі уроки, тож в останні 30 років (масове) використання таких бомбових ударів припинилося… принаймні до тих пір, поки в останні 20 років США не почали в межах своєї «повітряної доктрини» проти «джихадистів» повсюдно використовувати бойові безпілотники – від Сомалі до Ємену, Іраку, Афганістану та пакістанської провінції Варізістан. Особливо інтенсивно ця тактика застосовувалася за правління Барака Обами… Безсумнівно, багато цивільних померли через помилкові удари. Й ці випадки завжди супроводжувалися «тінню байдужості» та «ігнору». Дійшло до того, що у 2002 р. колишній президент США Джордж В. Буш погрожував (цитата) «не зупинитися ні перед чим», якщо американські військові постануть перед Міжнародним кримінальним судом у Гаазі (див. «Закон про захист американських військовослужбовців»).

… і от, минули роки, і в 2018 р. ми могли спостерігали за поведінкою США у місті Ар-Ракка [на півночі Сирії]: Центральне командування ЗС США спочатку розкидало листівки із вимогою до населення втекти з міста, а коли термін «ультиматуму» добіг кінця, почали наносити авіаудари, не з’ясувавши, чи всі цивільні взагалі встигли побачити ті листівки, та чи вони взагалі мали змогу втекти (а вони не мали такої змоги, бо бойовики ІДІЛ, по суті, тримали їх у як живі щити, поки «шляхетні» союзники сирійських повстанців не звертали уваги на цивільні жертви – адже ці жертви були серед арабського населення). Проєкт Airwars.org ретельно задокументував трагічні наслідки. І цю тему можна ще довго продовжувати.

До чого я веду? Попри «добру волю» країн Заходу та десятки міжнародних законів та правових актів, що стосуються війни, росіяни не «зобов’язані» поводитися чемно та воювати згідно (офіційних) західних стандартів. Московські стратеги застосовували стратегію «патрулювання з повітря» із небувалим успіхом у багатьох війнах 1980-х та 1990-х років: в Афганістані (де вони «знелюднили» величезну територію впродовж «дводенного маршу» від знаменитої «кільцевої дороги», що з’єднувала усі важливі міста країни), в Ефіопії (тобто, на території сучасних Еритреї та Ефіопського федерального штату Тиграй), у Мозамбіку, а тоді вже у Чечні в 1990-х.

І ще більшого успіху ця стратегія сягнула у Сирії в 2015-217 рр., де вони винищили десятки тисяч мирних мешканців і змусили від 6 до 10 мільйонів осіб залишити свій дім, а в більшості випадків і рідну країну.

Я навіть не зупинятимуся на тому, як ізраїльські літаки F-4E «Фантом» II (отримані від США) використовували 20-мм гармати для обстрілів цивільних на дорогах Дамаска у 1972 р. Але дозвольте нагадати вам: значну частину військових злочинців часів Другої конголезької війни (під час неї Руанда, союзниця США, з 1998 по 2003 винищила до 2 млн. Конголезців) притягнули до відповідальності у Міжнародному кримінальному суді та покарали – принаймні тих із них, хто не ховається досі у Руанді. І в той же час, жоден американський, британський, французький, австралійський чи інший союзний громадянин не постав перед Міжнародним трибуналом за свої вчинки в різних куточках світу. Те саме стосується і «союзних» саудитів, еміратців та інших військовослужбовців у контексті їхніх дій у Ємені та Ефіопії, наприклад. Навпаки: якщо колективному Заходу ще іноді «пригадують» геноцид у Руанді 1994 р., то про руандійські правопорушення у Демократичній Республіці Конго усі вже давно забули…

І от – яка несподіванка: жоден радянський чи російський громадянин так само досі не був покараний за його вчинки.

І доти, доки ООН лишатиметься такою ж немічною (не лише з подачі Росії та Китаю, а й США, Великобританії, Франції… та багатьох інших), мені чомусь зовсім не віриться, що ситуація найближчим часом зміниться.

…як-то там кажуть, «на війні та в коханні всі засоби чесні»

Переклад: Anton Shygimaga

[продовження буде]

Оригінали тут: https://www.facebook.com/keksifarm.hayday

20 03 2022