|
![]() ![]() Андрій ЛюбкаКраїна нашої мріїЗ дня в день здійснюється
те, про що ми мріяли
роками. Україна мовби потрапила у велетенський адронний колайдер, прискорювач часу, і за лічені дні й місяці
ми проходимо те, що за нормальних
обставин потребувало б років і десятиліть. Війна не залишає часу на роздуми й півтони, нюанси й відтінки, вона ставить питання руба, загострюючи все до неможливості. Зроби або помри – це вибір, який постав не тільки перед кожною окремою людиною, а й перед державою Україна.
І держава нарешті почала чухати
макітру. Ми платимо страшну ціну, але взамін отримуємо фантастичні речі – ті, про які раніше думалося
в контексті «не за мого життя». Ті, про які мріяли в утопічних
фантазіях, але розуміли, що на практиці це втілити майже
нереально. Наприклад, дерусифікація міст і публічного простору. Без війни, що відкрила кровожерну
суть росії й остаточно прибрала русофільську
пелену з очей більшості українців,
цей процес би навіть не почався. Українці й далі б товкли воду в ступі про власну толерантність і внесок росіян у світову культуру. Це означає, що всі
ці пушкіни та толстоєвські й надалі б маркували наш публічний простір. А тепер – дасвіданія. Те саме з російською музикою й російською книгою. Але в цьому випадку йдеться не тільки про культуру, а й про ринкові
механізми, боротьбу за українські гроші. Відтепер кіркорови й баскови, пєлєвіни й інші чортзнаєхто не залізатимуть в українські кишені, а в нашому громадському транспорті можна буде їздити без російського звукового (бо назвати це музикою
язик не повертається) насилля. Але годі про культуру –
поговорімо про бензин. Те, чого
сьогодні так бракує у всіх регіонах країни.
Я на власні очі бачив, скільки бензовозів удень і вночі везуть пальне
з західних кордонів углиб країни. Ламаються
й горять усталені логістичні маршрути, створюються нові зв’язки, вимагаючи швидких політичних рішень і перепрофілювання інфраструктури. Ми це вже
проходили після Помаранчевої
революції: народ і держава зробили
проєвропейський вибір, але
– крім символічних речей –
де-факто Україна залишалася
прив’язаною до росії економічно, культурно, енергетично,
логістично. Що й дало можливість російським спецслужбам
здійснити реванш і привести до влади
проросійського президента. Сьогодні ми – зі страшним болем
і скрипом – розриваємо зв’язки
з рускім міром. Проголошений візовий режим доповнює неминучі логістичні зміни, від’єднання від єдиних енергетичних систем розвертає не тільки верхівку айсберга у напрямку до Європи, а і його ключову підводну частину. Це і є справжня стіна, краща за будь-який бетон і
колючий дріт. З дня на день ми отримаємо
статус кандидата на вступ до ЄС, а після війни дуже
швидко станемо й членом омріяної Євроунії. Здійсниться й моя особиста мрія –
ми увійдемо до шенгену і забудемо
про кордони на заході країни. Тобто вже сьогодні, під
час війни, Україна набуває обрисів і контурів тієї країни,
про яку ми мріяли все життя. Майбутнє настає щохвилинно й щоденно. Звідси й ключова відмінність між сторонами в цій війні: росія воює за власну версію минулого, а ми воюємо за власну візію майбутнього. Хай це факт додає нам сил. Бо практика,
статистика й сама історія підтверджують:
ще ніколи не було так, щоб учора
перемогло завтра. Майбутнє завжди
перемагає минуле, таким є
закон життя. 21.06.2022 |