www.ji-magazine.lviv.ua

Андрій Любка, поет, прозаїк і перекладач

Цей текст уже пізно читати українцям, але полякам та іншим народам східної Європи він ще може стати в нагоді. Бо він про думку, яка зараз вирує в них у голові: мовляв, в Україні страшна війна, але то в Україні, а в нас таке неможливо. Бо... — і тут можна підставити цілу сотню пояснень, які зводитимуться насамперед до орієнталізму.

Я знаю про це, бо й сам до 24 лютого 2022 року думав так само. Що російський напад безумовно буде, але це будуть точкові воєнні битви десь між Кримом і Донбасом. У страшному сні я б не подумав про ракетні обстріли Франківська чи Львова, знищення Чернігова та Тростянця, справжній геноцид цивільного населення на Київщині, звірячу облогу Маріуполя.

Усього кілька років тому ідентичні воєнні злочини відбувалися в Сирії, а тридцять років тому — практично по сусідству з нами, в Боснії, яка й донині не оговталася від наслідків тієї страшної війни. Я багато років вивчаю війну в колишній Юґославії, переклав про неї десяток книжок, але десь підсвідомо вважав: це було в них, а в нас таке неможливо. Зрештою, начитавшись приватних спогадів і книжок про Другу світову війну, я був упевнений, що Європа більше ніколи не потоне в такому кошмарі, бо всі народи вивчили цей урок. Але можу закластися, що сьогодні чимало громадян Євросоюзу в різних країнах, в тому числі й у сусідніх з нами, мислять ідентично: мовляв, в Україні сьогодні справжній кошмар, але в нас таке неможливо, бо ми ж Європа, бо ми ж у НАТО... Це типово «орієнталістичне» мислення.

Кажучи так, я насамперед маю на увазі концепцію американського інтелектуала палестинського походження Едварда Саїда, яку він виклав у своїй знаковій книзі «Орієнталізм» (українське видання: Саїд, Едвард В. Орієнталізм / Пер. з англ. В. Шовкун. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001). Ясна річ, коріння цієї концепції древніші й сягають углиб століть; зокрема в мистецтві орієнталізм ґрунтувався на нереальних, поверхнево сприйнятих явищах неєвропейської культури як екзотики, з нелогічним використанням лише елементів арабо-мусульманської культури й архітектури наближених до Європи мусульманських країн. Едвард Саїд творчо переосмислив, систематизував і обґрунтував цю течію як наукову концепцію, додавши в неї історичні відомості й актуальний політичний контекст.

Натхненний його прикладом і особистими пошуками, я написав власну книжку про орієнталізм — «У пошуках варварів. Подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани». У ній мені хотілося розказати історію 12 балканських країн, пояснити їхній менталітет, з’ясувати причину постійних політичних конфліктів і воєн, презентувати їхню культуру поза рамками «екзотичної циганізації» Балкан у стилі Еміра Кустуріци. Я про це не говорив прямо, але насправді під прикладом «орієнталізації» Балкан я мав на увазі й Україну: бо нас умовний Захід сприймав «східними варварами» так само, як і країни Балканського півострова. Тобто йшлося про парадигму Захід/Схід, образливі стереотипи, відчуття зверхності й меншовартості, закріплені в історії, й різноманітні ментальні травми народів внаслідок упереджень.

Щоденне життя циганів, 1919-1939, фот. Narodowe Archiwum Cyfrowe (NAC)/www.audiovis.nac.gov.pl

Для України приклад Балканів важливий ще й тим, що цей півострів розташований західніше від нашої країни, але це не заважає навіть українцям «орієнталізувати» його. Цей промовистий приклад показує, що насправді географія має для орієнталізації другорядне значення, адже йдеться насамперед про уявні стереотипи, а не про паралелі й меридіани. Наприклад, жителі країн Вишеградської Четвірки (чехи, поляки, словаки, угорці) можуть вважати себе Центральною Європою, але водночас француз чи німець бачитиме в них тільки Європу Східну. А думка німця чи француза про Україну і поготів орієнталістична — тому західноєвропейці й можуть собі думати, що в них така війна неможлива.

Так само, як до 24 лютого думав я. Адже Сирія — це Близький Схід, араби, мусульмани, там зовсім інша ситуація, навіть не дивно, що там можуть дотла спалювати міста, застосовувати хімічну зброю, провокуючи тим самим гігантські міграційні хвилі. Геополітична ситуація там геть інша, ніж у нас, сусіди радикальніші й безоглядніші, до того ж сам регіон уже давно став полем битви між багатьма віддаленішими й потужнішими гравцями. Поза сумнівом, уся описана «логіка» — типово орієнталістична, і цікавим у ній є лише той факт, що подібно думав також житель сходу, просто тут — сходу Європи.

Хоча в Сирії російська армія також показала всьому світу, що часто-густо може в злочинах зайти далі, ніж сама ІДІЛ. Це росіяни знищували сирійські міста дощенту, використовували хімічну зброю і заборонені боєприпаси, а цивільне населення сприймали як найкращу мішень. А потім — цілком у дусі російського звироднілого цинізму — влаштовували симфонічні концерти на руїнах знищеного Алеппо під орудою кремлівського прислужника Ґерґієва. Можна констатувати, що Сирія для російської армії стала безкоштовним полігоном для військових навчань, шоу-румом для демонстрації своєї зброї, рекламною акцією, на меті якої було створення міту про російську силу. Захід не так активно втручався у всі ці воєнні злочини, бо також керувався орієнталістичною логікою — мовляв, ну що поробиш, це ж на Близькому Сході, там і таке можливе...

Малґожата Мірґа-Тас Mirga-Tas «Перечаровуючи світ»: кадр з виставки, Польський Павільйон на Biennale Arte 2022, фот. Daniel Rumiancew / публікується з дозволу Zachęta — Narodowa Galeria Sztuki

Але повернімося до кривавої війни після розпаду Юґославії, зокрема до подій у Боснії й Герцеговині. Від українського кордону туди можна доїхати автівкою за пів дня, тож це справді — не тільки культурно, а й географічно — дуже близький для нас контекст. Війна там тривала з 1992 аж до 1995 року, кількість жертв вимірюється десятками тисяч, лише зґвалтувань задокументовано понад 35 тисяч, столиця країни кілька років перебувала в глухій облозі. Цю війну теж називали найбільшим воєнним конфліктом в Європі після Другої світової, а Сребреницю — цю жахливу різню, під час якої серби вбили майже 8 тисяч боснійських (мусульманських) чоловіків — порівнювали з Голокостом.

До тієї війни суспільна думка на Заході також ставилася передусім орієнталістично: мовляв, це ж Схід, там дикі слов’яни та ще й плюс мусульмани, гірка колоніальна спадщина жорстокої Османської імперії; недарма ж Балкани вже століттями називають «пороховою бочкою Європи»! Зрештою, навіть тиск колективного Заходу не зупинив конфлікти в колишній Юґославії повністю, адже після Боснії ще був геноцид албанського населення в Косові. Справді, безкінечна історія...

Зізнаюся: вивчаючи перипетії юґославського конфлікту і зокрема війни в Боснії, я також думав, що у нас щось подібне неможливе. Адже в Боснії паралельно з агресією Белґрада і справді розгорнулися внутрішні конфлікти; війна в Боснії мала також яскраво виражений релігійний вимір, бо за кожною з сторін конфлікту стояла інша релігія як маркер самоідентифікації. Генерал Младич свої жахливі воєнні злочини виправдовував мітичними історичними причинами (мовляв, це вам, боснійські мусульмани, за битву на Косовому полі 1389 року!), а щось таке мені здавалося абсолютно анахронічним і неможливим в Україні. Як бачимо сьогодні, я помилявся, бо аналізував події в Боснії таки з орієнталістичної точки зору.

Підозрюю, що більшість європейців сьогодні так само дивиться й на війну в Україні. Мовляв, це можливо тільки на сході Європи (там православні, слов’яни, це не ЄС, причини можна вигадувати далі), але такої війни більше ніколи не буде в «старій» Європі. Адже Європа в НАТО, вона добре засвоїла урок Другої світової, пам’ятає знищені міста і мільйони вбитих людей — тому ніколи знову!

Як людина, що мислила так ще два місяці тому, скажу вам правду: чекайте війни. Бо причина війни не в тому, що Україна не в НАТО, що ми на сході континенту, що в нас якась не така релігія чи інший історичний бекґраунд. Причина в тому, що оскаженілий божевільний диктатор на чолі нації, яка прагне крові й війни, вирішив втілити свої найхворобливіші фантазії в життя. путін і росіяни прагнуть крові, перемоги й тріумфу, їхня ціль — знищити українців, щоб довести світу, наскільки росія сильна. А після знищення України обов’язково надійде черга наступних країн — Литви і Польщі, Угорщини й Чехії, отримають свій удар і німці, бо страх і бажання домовлятися лише провокують і заохочують агресора. І цьому не буде кінця.

Дорогі громадяни ЄС, передусім сусіди України, ось моя вам щира порада: не треба пояснювати причини зла сходом чи орієнтом, зло треба знищувати! Інакше воно прийде і по вас.

Не будьте орієнталістами — захищайте себе!

26 04 2022

https://culture.pl/ua/stattia/oriyentalizm