www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Лютий, філософ і письменник

Філософський есей як різновид жанру може звільнити від обмежень наукового тексту й дати свободу й автору чи авторці, й аудиторії. Він є реакцією не на подію, що трапилася нещодавно й негайно потребує відповіді, як-от колонка, а на знакове явище, що не має терміну давності. Та попри це обмежений обсяг не дає висловити думку до кінця, іноді ― дозволяє лише її окреслити. Як працювати з філософським есеєм за таких жанрових обмежень розповідає філософ і письменник Тарас Лютий. Його лекція “Тексти про тексти й інші події” відбулася під четвертого фестивалю “Дні есеїстики”, проведеному Українським ПЕН спільно з kmbs у межах подій навколо Премії імені Юрія Шевельова.

Що таке есей

“Я сказав би, що есей ― це своєрідний простір, де ми маємо справу не з мішаниною, а радше з міжсекторальністю, роздоріжжям різних жанрів”, ― так починає лекцію Тарас Лютий. Філософський есей у цьому випадку опиняється між малою прозою й науковими творами більшого обсягу. Від останнього цей формат різниться свободою.

Тарас Лютий зазначає, що попри позірну свободу у філософії, знання потребує систематизації і формалізації. Наприклад, у науковому філософському тексті необхідно вживати певні терміни або ж структурувати текст з примітками.

“В есеї немає умовного трансцендентального суб’єкта, який умовно б’є тебе лінійкою по пальцях, якщо ти не дотримуєшся стандартних вимог, ― говорить Тарас Лютий. ― Коли тобі стає осоружно від писання в третій особі, можна втекти у простір есею, що дає свободу. В есеї можна переказати певну думку, ні на що не покликаючись. Есей вимагає писати від себе, є персональним досвідом”.

Попри це в есеях існують обмеження іншого штибу ― як-от редакторські або ж обмеження обсягу, якого вимагає жанр. Есей зазвичай не перевищує 5 тисяч знаків. Саме в цю кількість літер треба втиснути думку ― а то й пів думки.

Як і хто пише есей

Тарас Лютий називає есеїстику типовою феноменологією, бо вона є дискрипцією феномену, описом явища. Філософський есей, за його визначенням, є радше есеєм-колонкою. Проте якщо колонка є реакцією на недавню подію, подразник, що скоро стає неактуальною, то філософський есей дозволяє повертатися на десятки, сотні чи й тисячі років назад.

“Від такого тексту відчуваєш насолоду, ніби з’їв смачну страву”, ― пояснює Тарас Лютий і зауважує, що аудиторія такого матеріалу буде невеликою і нарікати на це не варто.

Згадуючи про авторів філософських есеїв, передусім говорять про французьку літературну традицію й Монтеня зокрема. Проте Тарас Лютий пропонує починати не з модерної доби, а з Відродження, а саме звернутися до фігури Еразма Роттердамського. Типовим прикладом есею є “Похвала глупоті” ― твір можна розглядати і як окремі історії, проте вони мають спільну ідею й фігуру.

Крім того, есей повинен бути прочитаним, а не написаним “у шухляду”, тож поява верстата Гутенберга дозволила друкувати й релігійні, і світські твори. Це доклалося до популярності творів Еразма Роттердамського, тож саме від цього можна датувати філософський есей.

“В Еразма ви не знайдете жодних покликань, хоча це величезна енциклопедія думок, запозичень і цитат, не тільки з філософії, ― говорить Тарас Лютий. ― Те саме ми бачимо в Монтеня, що може міркувати і про те, що він їв або читав, і про тексти чи історію. Для нас такий есей уже є ближчим”.

Проте віртуозом філософської есеїстики, та ще й підневільним, він називає Ніцше. Через кепський стан здоров’я той не зміг стати “кабінетним філософом”, тобто писати наукові тексти годинами. Тож Ніцше писав під час прогулянок, обіпершись об дерево чи сівши на лавку. Нотатки виходили короткими. З тієї ж причини він жалкував, що не народився французом, адже німецька мова видавалася йому обважнілою проти живої французької, придатної для есеїстики. І саме Ніцше з його афористичністю і короткими забігами в думки Тарас Лютий вважає дороговказом для роботи над колонками-есеями.

Есей і смисли

Для людей, що мають справу з науковими філософськими текстами емпіричним матеріалом, що їх подразнює, є саме тексти, вважає Тарас Лютий. Вони не обов’язково мусять бути філософськими.

“Власне подразник у вигляді тексту на тебе впливає через ідею, слово, речення, думку ― і ти не можеш цього позбутися, тож пишеш колонку-есей, ― говорить філософ. ― Маєш тиждень на це обдумування й написання, повертаєшся до тексту через самоцензуру чи самовикриття. І на першому місці буде смисл, а на другому ― словесна перформативність”.

Під словесною перформативністю мається на увазі підбір слів, який здатен зачепити аудиторію.

Смисл також потребує визначення. Тарас Лютий вважає, що він народжується з подразника, що не дає нам спокою, і є зумовленою ним зміною нашого буття. Це і трансформація, і взаємодія.

“У цьому невеличкому просторі в 5 тисяч знаків ми мусимо про це розповісти, але ніколи до кінця не розкриваємо нашої лабораторії”, ― говорить Тарас Лютий.

Що ж до композиції есею, то важливими є перші речення, що привертають увагу аудиторії. Вони виконують роль гачка. Після вступної частини є розгортання думки, що не обов’язково є сторітелінгом ― це може бути й історія, а може й ні. Це те, що здивувало ― або ж потенційно могло би здивувати.

Також важлива особливість мініесеїв це багатосерійність. Так сформувалися, наприклад, книги Тараса Лютого “Двійник” і “Культура принад і спротиву”. Так різні сюжети невичерпних тем стають точками, есеями-колонками, з яких потім вибудовують книжку ― так сингулярність переходить у серійність. З іншого боку, книжка есеїв може бути ризомою, про яку говорить Дельоз ― її можна читати з будь-якої сторінки і на будь-якій сторінці покинути.

“Написання есею, не тільки філософського, ― говорить Тарас Лютий, ― є спробою вхопитися за хвіст комети думки, сенсу. Його ніколи не можна вловити до кінця, ти завжди маєш справу з перегонами”.

***

Премія імені Юрія Шевельова була заснована 2013 року. Вона присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику, опубліковану протягом останнього року. Нагорода відзначає внесок у невідʼємні для цього жанру цінності: незалежність думки та витонченість стилю. До розгляду приймаються художні або наукові есеї українських авторів, опубліковані в паперовому вигляді протягом календарного року.

Лауреатом Премії 2021 року став Андрій Бондар (“Ласощі для Медора”). У попередні роки відзнаку отримували Тарас Прохасько (“Одної і тої самої”), Андрій Портнов (“Історії для домашнього вжитку”), Костянтин Москалець (“Сполохи”), Олександр Бойченко (“Більше/менше”), Вахтанґ Кебуладзе (“Чарунки долі”), Андрій Любка (“Саудаде”), Володимир Єрмоленко (“Плинні ідеології”), Діана Клочко (“65 українських шедеврів. Визнані й неявні”), Тарас Лютий (“Культура принад і спротиву”).

Засновники Премії: Український ПЕН, Києво-Могилянська Бізнес-Школа, Видавництво “Дух і Літера”, Центр юдаїки, Український науковий інститут Гарвардського університету.

Авторка: Оксана Расулова

28 01 2022

https://pen.org.ua/publications/filosofskyj-esej-i-smysly-taras-lyutyj/?fbclid=IwAR3592fosEvInf0M2CR1Oj_FM51rGaKEt3N2g5LVv89KzdjBE018_wtMZB8