|
Олександр Мотиль, професор політології в Ратґерському університеті, штат Нью-Джерсі, СШААбсурд, і що з ним робитиТеперішній конфлікт між Заходом, Росією та Україною побудований на абсурді. Росія наполягає на тому, щоб Україна ніколи
не стала членом НАТО, і вважає, що
членство є т. зв. червоною лінією. Захід каже,
що в принципі двері для України відкриті. А Україна прагне якнайскоріше увійти в Альянс. Зате всі точно знають, що Україна не має
ніяких шансів стати членом
НАТО в наступних 10-20 або навіть більше років.
Отже, в принципі, можлива війна через абсурд. Можуть загинути тисячі за ніщо. Президент Зеленський натякнув на неможливість українського членства в НАТО під
час пресконференції 28-го січня:
“Скажіть причини. Ну, ми не в НАТО. Ну так скажіть, що ми не в НАТО. Скажіть відкрито: ми ніколи там не будемо. Це до багатьох членів Альянсу. Хтось про це говорить, хтось боїться говорити, хтось приїжджає, ми тиснемо одне одному руку. Хтось говорить: ‘Знаєш, якщо б не ця держава… Ми обов’язково тебе підтримаємо’. А хтось говорить інше: ‘Коли всі підтримають, ми також підтримаєм’. Навіщо нам говорити про майбутнє? У нас ризики у нашому сучасному”. Настав час Києву прорізати цей гордіїв
вузол і взяти ініціативу. Як? Проголосити те, що всім відомо,
— що Україна не може претендувати на членство протягом наступних 10-20 років. Україна не відкидає цієї мети — бо це протирічило
б Конституції — а просто ставить ікс-річний
мораторій на питання
членства. Звичайно, при умові,
що Росія теж зробить якійсь
поступки і доведе на ділі
свою миролюбність. Зробивши такий крок, Україна
нічого не втратить, бо членство таке ж нереальне, як здобуття Україною статусу 51-го штату США. А виграє
багато, бо моментально підірве одну з головних вимог Москви і зробить величезну ласку Заходові за те, що вирвала його з неприємного становища, де принципово
не можна відмовити Росії і практично не можна дати членство Україні. Зробивши такий крок, Київ
мав би також узяти ініціативу в другій пекучій справі. Велика частина українського політикуму добре розуміє, що реінтеграція
окупованого Донбасу буде
катастрофою для України — навіть
за найкращих умов. Окупація
тих нещасних і ретроградних
земель дала Революції гідності
можливість перетворитися в реальні позитивні зміни. Повернення цих земель — з їхнім проросійським совєтизованим населенням, з розбитою економікою, з тисячами бойовиків і прихильників русской
весны — призупинить зроблений
за останні вісім років прогрес і поверне Україну в зону впливу Росії. Отже, що Україні робити,
щоб відмовитися від такого троянського коня? Відкрито покинути мінський процес неможливо. Зате є така ініціатива. Оскільки Росія безконечно твердить, що Україна готується до нападу, що навіть готує
хіматаку, Україна мала б проголосити ікс-річний мораторій на силове розв’язання донбаської проблеми і запросити
всіх інших — Росію та її прибічників
в окупованих територіях —
до подібного кроку у відношенні до України. Як і з мораторієм про НАТО, Україна абсолютно нічого не втрачає — бо мусила
б бути божевільною, щоб
напасти на Росію та її донбаських ватажків. Зате виграє, бо
підриває російську
пропаганду, підкреслює важливість
неподільності безпеки для всіх, ставить себе у світлі миротворця і дещо переробляє мінський процес на свою користь. Відсутність прогресу принаймні на папері, який останнім часом став кремлівською обсесією, не означатиме відновлення війни. Звичайно, стосунки з Росією далі будуть важкими
і небезпечними. Москва вже
не раз показала, що інтерпретує
домовлення по-своєму. Але дуже можливо, що
завдяки українським ініціативам теперішня криза стане
менш глибокою і що НАТО, Америка та Росією скоріше прийдуть до якоїсь згоди й унеможливлять війну. Україна має використати
цю передишку для швидкого економічного росту — хоч би тому, що витрачати 6% ВВП на безпеку неможливо на довшу мету. Звичайно, ці два кроки вимагають тверезого розуму, трохи фантазії
та певної відваги. Головне
— вимагають розуміння, що існує дійсність,
з якою треба числитися, і що вести війну і вмирати за абсурд абсурдно. 01.02.2022 |