www.ji-magazine.lviv.ua

Ігор Мисловський, дослідник медіа і тероризму в Інституті журналістики КНУ імені Шевченка

Найгірше у війні – не розуміти свого ворога, недооцінювати його або переоцінювати.

Першу помилку вже зробив Володимир Путін, коли збирався захопити Київ за два дні. Здається, у спробі переконати росіян, що Україна – це failed state, російський «самодержавець» почав вірити у свою ж вигадку.

Втім, і Україна, і світ, теж можуть зробити помилку – переоцінити Путіна. Залякати себе до ментального паралічу різними сценаріями, як «безумець-диктатор знищує увесь світ» – чи то ядерною зброєю, чи то третьою світовою. Одне таке припущення вже змушує нас вірити у всесильність ворога та його ледь не безмежні ресурси.

Страху додає і путінський ореол божевілля. У розмовах часто побутують фрази безпорадності на кшталт «той безумець здатний на все» чи «ніхто його не зупинить, усі бояться». Путін став для нас суцільним злом. Але зло – це занадто абстрактний ворог, а абстракцію перемогти дуже складно. Значно легше боротися, коли чітко розумієш свого супротивника і його стратегію.

Колаж із фотографій різних років біографії Володимира Путіна

Не воїн, а терорист

Очевидно одне: Путін не веде конвенційну війну, тобто відкриту конфронтацію проти держави з використанням звичайного озброєння та за нормами міжнародного права.

Путін ніколи не грав за правилами і публічно їх зневажав.

Для Путіна людське життя не є цінністю, йому все одно, що гинуть російські солдати, його не хвилюють долі військовополонених, він свідомо віддає накази про знищення цивільного населення.

За даними Центру протидії дезінформації при РНБО України, окупанти використали проти українських цивільних заборонені запалювальні авіабомби, термобаричні, касетні та фосфорні боєприпаси, гіперзвукову зброю.

Під керівництвом Путіна російська армія:

·         порушує домовленості із організації «зелених коридорів»,

·         вигадують провокації для виправдання власних воєнних злочинів,

·         залучають до боротьби найманців

·         залучають приватні військові компанії та незаконні збройні формування під фальшивими прапорами.

Традиційна війна – це жорстоко, але принаймні чесно.

Але честь для Путіна – надумана цінність. Тому він завжди і у всьому обирає гібридну війну, в якій головна стратегія – це тероризм. Його природно тягне до тероризму, тому що інакше він просто не вміє.

Путін ніколи не служив в армії і не знає, як відкрито вести бій. Він – професійний шпигун, представник КДБ, яке у всі часи займалося терором щодо власного населення та інакодумців.

Путін роками займався маніпуляціями, фабрикаціями, провокаціями, доносами, приховуванням та виправдовуванням злочинів своїх керівників. Усі ці методи й увійшли в арсенал терористичної стратегії, завдяки якій Путіну, на жаль, вдалося реалізувати чимало своїх політичних цілей.

І щоб остаточно визначитися зі стратегією ворога, достатньо одного питання: кого ви більше боїтеся – російської армії чи Путіна? Якби йшлося про конвенційну війну, то нас лякала б армія. Однак деморалізовані, погано екіпіровані російські солдати, які тікають з поля бою, залишаючи військову техніку, навпаки вселяють українцям тверду віру в перемогу.

А от Путін таки зумів посіяти страх у світі. Саме його, а не російську армію, часто сприймають як екзистенційну небезпеку.

Путін – раціональний і думає лише про свої вигоди та історичні перемоги

Розуміючи, що його військо слабке і не зможе відкрито протистояти силам НАТО, Путін вдався до методів залякування. Його зброя – це сіяння паніки.

Паніка робить сильного слабким і вразливим. Залякані терористами люди чинять тиск на владу, щоб вона йшла на поступки та виконувала ультиматуми терориста. Залякані терором хочуть лише одного: щоб все це якомога швидше закінчилося за будь-яку ціну. На це й розраховує Путін.

Найчастіше страху піддаються люди, які не знають реальної ситуації, коли немає даних, на яких можна вибудувати прогноз і зрозуміти, що ж може врятувати у момент загрози.

Тож є сенс і необхідність зрозуміти, чим насправді є Путін.

Коли знаєш, що твого ворога дратує, що штовхає на злочини, чого він боїться, то вже не сприймаєш його всесильним. Ти бачиш у поведінці логіку. І оскільки Путін – терорист, аналізувати його варто у контексті психології тероризму.

Раціональність, а не божевілля

У нас побутує думка, що всі терористи – несповна розуму. Теракти, вбивства, викрадення, катування, шантаж, кампанії залякування – все це відхилення від нормальної поведінки у суспільстві. Однак цю крайню форму девіантності люди помилково сприймають як якусь психічну аномалію.

Однак, чотири десятиліття досліджень підтвердили, що психопатології у терористів зустрічаються не частіше, ніж у звичайних людей.

Професорка Стенфордського університету Марта Креншоу навпаки вважає, що однією із небагатьох «помітних спільних рис терористів є їхня психічна нормальність».

·         Жодній терористичній організації не потрібен безумець, який може провалити детально сплановану операцію.

·         Тероризм – це не імпульсивна діяльність, яку здійснює купка психопатів.

·         Тероризм – це цілеспрямована й добре продумана політична боротьба, в якій насильство намагаються виправдати ідеологічними цілями.

·         Терорист мислить і діє раціонально в межах свого світосприйняття.

Головна мета Путіна – відновити «історичну справедливість» в його розумінні, а це повернення Росії статусу великої держави-імперії, зокрема через знищення української державності та культури і повну асиміляцію українців як народу.

Цей план може здаватися божевільним, але російський президент його реалізує вже не одне десятиліття, холоднокровно, крок за кроком. Тут навряд чи знайдеться місце тотальній імпульсивності чи психопатологіям.

Путін – раціональний і думає лише про свої вигоди та історичні перемоги. А таку поведінку з позиції логіки та з огляду на психологічні особливості даного індивіда можна спрогнозувати.

Терорист-соціопат

Будь-якій людині можуть бути притаманні деякі психопатичні риси, однак це ще не робить її психопатом. Дослідник Віллем Мартенс у своєму клінічному аналізі дійшов висновку, що особам, які стають терористами, часто притаманні риси соціопата. І його список характеристик досить чітко змальовує патерни поведінки Путіна.

Такі люди уникають соціальних контактів. Путін не відвідує мітинги і зрідка з’являється на публіці. Свою комунікацію з народом він обмежив кількома пресконференціями на рік, а його поодинокі візити на стратегічні об’єкти тижнями оспівують на центральних телеканалах.

Соціопатія – це не соціофобія. Не можна сказати, що Путін боїться людей, однак йому не до вподоби соціальна взаємодія, бо вона потребує емпатії, з якою у нього серйозні проблеми.

Навіть у перемовинах Путін досягав успіху не за рахунок дипломатії, а радше завдяки тому, що був соціопатом, тобто зарозумілим, агресивним, витривалим, зневажливим та холодним до будь-яких проявів емоцій.

Згадуючи перемовини у Мінську, колишній президент Франції Франсуа Олланд писав про Путіна наступне: «Настільки ж запальний та уважний, як і крижаний та жорстокий, завжди протиставляє співрозмовнику свій блакитноокий погляд, який йому слугує то для спокуси, то для збентеження, нестримний у своїх вибухах сміху та цинічний у своїх судженнях, вимовляючи спокійним голосом найбільш неприємні слова».

Психіатри говорять, що соціопатію найімовірніше викликає дитяча психологічна травма. Вона сильно впливає на самооцінку та формує захисні установки.

Є дані, що над російським президентом у дитинстві знущалися і він часто ставав учасником вуличних бійок. Це нібито й привело Путіна до занять із дзюдо. Якось він і сам розповів: «Ленінградська вулиця навчила мене правилу: якщо бійка неминуча, ти повинен вдарити першим».

Таке мислення на тлі соціопатичних рис характеру говорить про страх бути залежним чи зрадженим. Спілкування з обмеженим колом осіб, коронавірусна ізоляція, висміяний усіма багатометровий стіл для переговорів, розповіді про бункер на Уралі – все це свідчить про те, що Путін відчуває свою вразливість і боїться.

Його закритість, комплекси та підозри з роками перетворювалися в манію. Ще у 2004 році він сказав: «Якщо сім років працювати президентом із повною самовіддачею, можна втратити глузд».

І понад два десятиліття правління, безсумнівно, вплинули на світобачення Путіна, яке впевнено та безповоротно віддалялося від об’єктивної реальності.

Віра в «історичну несправедливість»

В основі тероризму закладені відчуття несправедливості і пригнічення. Їх терористи використовують для маніпуляцій та виправдання свого насильства. Наприклад, ісламісти переконували мусульман, що Захід постав проти їхньої релігії, тож настав час для священного джихаду і відновлення Халіфату.

Однак їхня боротьба призвела лише до занепаду регіону та багатотисячних смертей серед мусульманського населення. Захід був лише приманкою і вигаданим ворогом, який зміг мобілізувати терористів.

Приблизно таку ж стратегію обрав Володимир Путін. Його пропагандисти десятиліттями переконували росіян, що українці – це вороги, що Захід їм загрожує війною і пригнічує «великую Россию». У такий спосіб Путін мобілізував населення Росії і перевів його невдоволення життям на вигаданих зовнішніх ворогів.

Замість гніватися на тотальне зубожіння, спричинене винятково путінською клептократією, майже усі росіяни звинувачували у всіх бідах США, НАТО та «загнивающий Запад».

Радикалізація російського населення дозволяє Путіну втілювати його плани реваншу за розвал СРСР і подолання того, що у його баченні є «історичною несправедливістю». У своїх передвоєнних зверненнях Путін послідовно проповідував свою сфабриковану історію і обурювався, що попередні радянські керівники безцеремонно роздавали «исконно русские» землі республікам. Він лютував від самої думки, що республікам взагалі дали право виходу з федерації, назвавши це «безумством» і «гіршим за помилку».

У той час, коли для цивілізованого світу безумством є заперечення права на свободу, Путін вірить, що саме йому випала «священна» місія виправити це «нахабне історичне непорозуміння» і повернути усі радянські території.

Це знову веде до психології тероризму, в якій багато досліджень присвячено нарцисизму.

Жертва приниження і зневаги

Ще після анексії Криму радник з нацбезпеки президента США Картера Збігнєв Бжезинський заявив, що Путін демонструє ті ж нарцисичні звички, що були в Адольфа Гітлера і Беніто Муссоліні.

Терористичні лідери справді вирізняються вірою у свою винятковість. Вони вважають, що вони конче мають реалізувати свою вигадану історичну місію, бо більше ніхто й ніколи з цим не впорається.

Нарциси зрощують свою самооцінку, знецінюючи життя інших

Психоаналітик Салман Ахтар пояснював, що нарцисизм у терористів розвивається із дитинства. Хронічне фізичне насильство та емоційне приниження формують глибоке відчуття страху та вразливості. Терорист через насилля над іншими бореться із своїм страхом, намагаючись знищити у такий спосіб образ безпорадної жертви у власній свідомості, щоб стати стерпним для самого себе.

Саме тому широкому загалу дуже мало відомо про батьків і дитинство Путіна. Ці історії здебільшого обмежені чутками і домислами, а наріжним каменем біографії стала мрія юного Вови стати КДБістом.

Канцлерка Німеччини Ангела Меркель боїться собак. Президент Росії Володимир Путін це знає...21 січня 2007 року

Нарциси зрощують свою самооцінку, знецінюючи життя інших.

Лише згадайте, скільки разів Путін самостверджувався своїми антигуманними жартами та замовними вбивствами. Він насміхався над отруєним Олексієм Навальним, а колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля навіть після замаху назвав «покидьком», додаючи, що зрадники «мають бути покарані».

Нарциси стають впевненими, коли вдається когось принизити (навіть значно слабшого), бо цю впевненість вони колись втрачали, будучи приниженими.

Саме тому Салман Ахтар стверджує, що нарцисичні терористи найбільш вразливі до будь-яких зневажень, образ чи ідей, що загрожують зруйнувати фасад їхньої гідності. Він назвав це «нарцисичною травмою», яка провокує в таких людей лють, тобто агресивну реакцію на уявну несправедливість.

А тепер згадаймо Путіна до широкомасштабного вторгнення та після анексії Криму. Окупацію півострова, яка, за логікою російського президента, мала стати його історичним здобутком, цивілізований світ не визнав.

Росія опинилася під санкціями, Путіна виганяють із наелітнішого світового клубу країн Великої сімки, з ним не ручкаються чимало лідерів, а на всіх міжнародних майданчиках його не припиняють називати агресором. Така публічна й масштабна зневага для нарцисичного терориста – немов червона ганчірка для бика.

У пошуках власної значущості

Повномасштабна війна з Україною в уявленні Путіна могла кардинально все змінити. Як йому здалося, все почало змінюватися ще до початку так званої спецоперації.

Безпрецедентне скупчення російських військ та техніки біля українського кордону повернуло його до світового порядку денного. Саміт із президентом США Джо Байденом, візити до Москви президента Франції Емманюеля Макрона та канцлера Німеччини Олафа Шольца, численні переговори – все це дало можливість Путіну відчути свою значущість, і як наслідок – виставити ультиматуми Заходу.

А він тим часом, відчувши нарцисичне піднесення, знову піджартовував на пресконференціях та проявляв свою зневагу до інших лідерів. Це була помста. Чого лише вартував його цинічний коментар про терпіння «красавіци».

Втім саме в ньому відображена вся суть путінської стратегії: залякування грубим насильством та його вчинення за потреби, тобто тероризм.

Відомий професор психології Ар’є Кругланські головною мотивацією для терористів називає «quest for personal significance», тобто пошук особистої значущості.

Загалом це природне бажання людини – реалізуватися, стати кимось, мати якесь значення, визнаватися і поважатися. Але у Путіна воно трансформувалася у соціопатію і прагнення терором вселяти страх.

Така мотивація актуалізується у момент, коли людина втрачає свою значущість, коли під сумнів ставлять цінність її життя, а розуміння свого призначення тьмяніє.

За словами Кругланські, таке відчуття з’являється внаслідок соціальної стигматизації, коли на людину чи групу, до якої вона належить, навішується ганебний ярлик. І якщо м’якою силою російському президенту не вдалося завоювати повагу, то для нього залишився лише один інструмент – насильство.

Путіну потрібна війна не для Росії, не для «великого русского народа», а для власного самоствердження. Війна – це захисна реакція соціопатичного і нарцисичного терориста, який здійснює воєнні злочини через свій страх. Страх знову стати тим приниженим ленінградським забіякою. Сам спогад про себе як про жертву, викликає у нього лють.

Тероризм – інструмент КДБ

Путін не є психопатом. Він обирає тероризм не через божевілля, а тому що звик ще з часів КДБ використовувати терористичні методи в роботі і тому що розуміє власне безсилля у конвенційній війні.

Путін мислить раціонально, і якщо йому буде вигідно, то він піде на підписання мирної угоди, а не руйнуватиме увесь світ і останні стовпи свого режиму.

Втім такі домовленості стануть для нього лише перервою у боротьбі, бо соціопати розуміють винятково силу і вчинки. А ідея-фікс про відновлення надуманої історичної справедливості та маніакальна впевненість у власній значущості Путіна-терориста вестимуть до кінця його життя. А отже, Україна і світ завжди мають бути готовою.

20 03 2022

https://www.radiosvoboda.org/a/putin-nartsys-teroryst-psykholohiya/31760196.html?fbclid=IwAR0xsu1L9EjX96Sj7l3cs1LMlpxw0JEsSLseNb1BqUPPsTiBpBfj46WU8js