www.ji-magazine.lviv.ua

Бенджамін Талліс

Спосіб, у який Чехія і Словаччина відреагували на вторгнення в Україну, показує новий шлях вперед для західних демократій. Це нова європейська політика, що вимальовується крізь туман війни і формується не в Німеччині чи Франції, а у Центральній Європі, пише доктор Бенджамін Талліс, дослідник Hertie School’s Centre for International Security у Берліні, який спеціалізується на питаннях безпеки в Європі. «Тексти» наводять його статтю із незначними скороченнями.

Перший ряд, Центральна Європа

Держави Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), включно з Чехією та Словаччиною, були одними з перших, хто в Європі заявив про відсіч нападу Росії на Україну. Польща прийняла найбільше біженців – понад 2 мільйони – але, так само як Румунія, Угорщина та Молдова, Чехія та Словаччина надають притулок сотням тисяч людей, які втекли від війни. Це суттєва зміна підходу у порівнянні з відмовою регіону приймати біженців під час міграційної кризи 2014–2016 років.

Країни Центральної та Східної Європи також продемонстрували лідерство у постачанні Україні зброї, необхідної для перемоги над армією Володимира Путіна. До середини квітня Естонія (із населенням 1,2 мільйона) надала більшу кількість зброї, ніж Франція чи Німеччина. Хоча військова допомога є безпосереднім пріоритетом, жителі Центральної та Східної Європи також підтримують довгострокові потреби України.

Чехи та словаки були одними з перших, хто офіційно підтримав схвалення кандидатури України на вступ до ЄС. Саме словацький євродепутат Міхал Сімечка очолив процес визнання кандидатури України в Європейському парламенті, віцепрезидентом якого він є. Втім, надання такої перспективи членства – це не благодійність. Відповідь країн Центральної та Східної Європи на запит України показує, що вони краще розуміють справжню геополітичну міць ЄС, ніж західні європейці, схильні до двозначних формулювань.

Візит президентів Польщі, Литви, Латвії та Естонії. Фото: пресслужба Президента України

Вони знають, що ЄС не є військовою потугою; що, найпевніше, цього ніколи не буде; і понад те, що він не має намагатися нею стати. Як показала ця криза – і як це чітко усвідомлюють країни ЦСЄ – НАТО залишається єдиним гравцем для їхньої оборони та впевненої безпеки. Але це не означає, що ЄС безсилий. Навпаки, він має великий потенціал для того, щоб змінити суспільства та життя людей на краще – і країни ЦСЄ знають про це із власного досвіду. НАТО потрібен, щоб вижити, ЄС – щоб процвітати.

Нові центристи

В останні роки чекати якогось ліберального або морального піднесення з Центральної Європи було годі. Муки «Вишеградської четвірки» (V4) були добре задокументовані, її країни-учасниці справедливо називалися джерелом проблем неліберальної опозиції до мейнстриму ЄС. Угорщина все ще перебуває в жахливому становищі. Уряд Польщі, попри зразкову позицію щодо України, а також деякі інші позитивні кроки, все ще має пройти довгий шлях, щоб вважатися «ліберальним».

Однак у Словаччині та Чехії все виглядає по-іншому. У Братиславі прем’єр-міністр Едуард Гегер, який у квітні 2021 року перейшов на посаду скандального колеги по партії – напрочуд стійкий ліберальний інтернаціоналіст. Його партія OL’aNO починалася як рух проти корупції, проти істеблішменту, і навіть антиполітичний рух, який мало цікавився закордонними справами. Але тверда рука Гегера допомогла Словаччині пережити бурхливі перші дні кризи, забезпечивши приймання біженців і підтримку оборони Словаччини з боку союзників, зокрема, і по НАТО.

Гегер разом із міністром оборони Ярославом Надєм та міністром закордонних справ Іваном Корчком вирішив посилити підтримку України. Переконавшись, що системи протиповітряної оборони Словаччини будуть підсилені ракетами Patriot з боку США, керівництво країни погодилося передати Україні свої С-300, що стало одним із найважчих озброєнь, надісланих державою-членом Альянсу.

Візит керівників урядів Польщі, Чехії та Словенії. Фото: пресслужба Президента України

Важливо, що Гегер обґрунтував цей крок ліберальною солідарністю, стверджуючи, що «українська нація мужньо захищає свій суверенітет – і наш також. Наш обов’язок – допомагати, а не залишатися на місці й ігнорувати людські жертви через російську агресію».

Чехія була першою країною, яка відправила в Україну важку броню – танки Т-72, ​​а потім – реактивні системи залпового вогню RM-70 Vampire та гаубиці Dana. Поєднуючи політичний символізм з матеріальною підтримкою, чеський прем’єр Петр Фіала був серед тих лідерів ЄС і НАТО, хто першим поїхав в Україну під час війни. І цей сміливий прояв солідарності, який суперечив його консервативній репутації, був високо оцінений.

Новий ідеалізм

Усе це вказує на народження неоідеалізму – дедалі більш морально обґрунтованої геополітики в Центральній та Східній Європі, яка надає пріоритет правам усіх держав відстоювати свої цінності, які можуть випливати з ліберального інтернаціоналізму, але також виходять за його межі.

Неоідеалізм ґрунтується на силі цінностей, задуманих як ідеали, до яких потрібно прагнути – права людини та основні свободи, ліберальна демократія, колективне самовизначення для демократій і, перш за все, право їхніх громадян на сповнене надій майбутнє. Неоідеалізм не зосереджується на суворому дотриманні інституційних процедур, міжнародних правил і підтримці все більш неспроможного і багато в чому несправедливого статус-кво.

На противагу неоліберальній політичній економії (від якої зараз відмовляються навіть прихильники ліберального інтернаціоналізму), він надає перевагу сильній державній підтримці для багатьох, а не просто гарантує ринковий підхід для обраних. Неоідеалізм також категорично відкидає підхід, за якого важливу роль у світі відіграють лише «великі держави», а люди в інших країнах перетворюються на пішаків.

Звичайно, є очевидне джерело натхнення для неоідеалізму регіону Центрально-Східної Європи.

Президент України Володимир Зеленський використав мізерні матеріальні ресурси своєї країни, пробудивши її величезні запаси мужності, щоб апелювати до кращих інстинктів демократій у всьому світі. Посилаючись на моральні принципи, він звертався до парламентів, лідерів і народів усього Заходу з проханням допомогти своїй країні. Він заохочував їх знову пережити героїчні моменти своєї історії та наводив приклади того, що вони не змогли жити відповідно до своїх ідеалів. Найголовніше, Зеленський та його мужній народ переконали багатьох із нас – і, на щастя, багатьох наших лідерів – що боротьба України – це і наша боротьба.

Цей «ефект Зеленського» найбільше зрезонував у Центральній Європі, де принципи та переваги неоідеалізму зрозумілі інтуїтивно, і де політики вже втілюють їх у геополітичну практику. Іншим теж вартувало б взяти їх до уваги.

Без засобів для захисту себе, включно із військовим потенціалом, жоден ліберальний порядок не може вижити. Але і без обґрунтованого морального ядра або надії на прогрес він не може процвітати. Як показують жителі Центральної Європи, неоідеалізм може відродити геополітичну міць ЄС, ба більше, може заново винайти стратегічну безпеку та дати оновлену мету ліберальному порядку в XXI столітті.

27 04 2022

https://texty.org.ua/articles/106503/efekt-zelenskoho-yak-krayiny-centralnoyi-yevropy-zadayut-novyj-politychnyj-mejnstrim-pidtrymuyuchy-ukrayinu/