Віталій Портников

Загибель «Генерала Бельґрано»

2 травня 1982 року британський атомний підводний човен «Конкерор» здійснює постріл трьома торпедами у бік аргентинського судна «Генерал Бельґрано», одного з головних кораблів аргентинських військово-морських сил. Гине 323 члени екіпажу. Аргентина, чиє населення все ще перебуває у ейфорії через захоплення збройними силами країни британських Фолклендських островів – аргентинці вважають їх споконвічною територією та називають Мальвінами – тепер занурюється у глибоку жалобу. Загибель "Генерала Бельґрано" виявляється прологом не тільки до драматичної поразки Аргентини у війні за Фолкленди. Вже за кілька днів після цієї поразки доводиться піти у відставку непопулярному військовому диктатору країни генералу Леопольдо Ґалтьєрі. Військовому режиму залишатиметься ще півтора року, але це вже агонія. Аргентинці могли пробачити своїм генералам бідність та знищення опозиціонерів і прихильників демократії. Військової поразки вони їм вибачити не змогли.

Загибель «Генерала Бельґрано» у самій Аргентині досі сприймається в контексті антиімперіалістичних воєн. Ось, мовляв, навіщо британському флоту треба було плисти сюди, на край землі, щоб потопити аргентинський корабель? Але якщо замислитися, генерал Ґалтьєрі керувався тією ж логікою, що й полковник Путін. Він хотів досягти популярності серед аргентинців, яким добряче набридла бездарна репресивна політика військової хунти. Він оголосив Фолклендські острови «історичною Аргентиною», як Путін оголошує «історичною Росією» Україну. Він взагалі вважав, що немає ніяких Фолклендських островів, а є тільки Мальвіни – так і Путін називає Україну Малоросією, Новоросією, чим завгодно. Його зовсім не цікавило, що там бажають жителі островів, які всі поголовно були британцями – так і Путіну начхати на думку українців. І він був упевнений, що Лондон не воюватиме за далекі Фолкленди – і прорахувався. Марґарет Тетчер мала не просто почуття самоповаги. У неї ще було почуття поваги до своєї країни, яке дозволило їй піти всупереч думці більшості своїх міністрів та військових. У результаті Ґалтьєрі отримав загибель «Генерала Бельґрано», а Путін, який просто не помітив української армії та народу, – загибель «Москви».

Але якщо про доцільність знищення аргентинського крейсера британцями ще можна сперечатися, то, мабуть, можна згадати безперечну роль, яку аргентинський крейсер мав зіграти в іншій авантюрі генералів – окупації Чилі. Куди менш відома, ніж війна за Фолкленди, «операція Суверенітет» (знову операція!) була запланована іншим диктатором, генералом Віделою, на грудень 1978 року. До цього Аргентина програла Чилі арбітраж за суверенітет над трьома невеликими островами. І вирішила окупувати і ці острови, і саму чилійську столицю, і материк. Оскільки Чилі тоді теж керував диктатор – генерал Ауґусто Піночет, котрий якраз у цей момент розправився з черговим демократичним політиком, Захід підтримував Аргентину, а не Чилі. Ну і "Генерал Бельґрано" був тут як тут – у районі Фолклендських островів, і готувався до нападу на сусідню країну, а не на британські володіння. Аргентина готувалася до бліцкригу, Чилі – до затяжного конфлікту. Протистояння було зупинено лише посередництвом Ватикану. Але те, що «Генералу Бельґрано» після того, як корабель потрапив до аргентинського флоту, було призначено залишатися агресором, безперечно. Так само безперечно, що призначення агресора – доля «Москви»: війна проти Грузії, потім окупація Криму, тепер участь у війні проти України…

А на кожного агресора завжди знайдеться свій «Конкерор» чи свій «Нептун».

17.04.2022

https://zbruc.eu/node/111550