Ювала Ноя Харрарі, ізраїльський історик

Путін вже програв війну

Росіяни все ще можуть завоювати Україну. Але останніми днями українці показали, що не дадуть її втримати

Менш, ніж за тиждень після початку війни все більше здається, що Владімір Путін прямує до історичної поразки. Він може виграти всі битви, але все одно програти війну. Мрія Путіна про відбудову Російської імперії завжди ґрунтувалася на брехні про те, що Україна не є справжньою нацією, що українці не є справжнім народом і що мешканці Києва, Харкова та Львова прагнуть московського правління. Це повна брехня: Україна – нація з більш, ніж тисячолітньою історією, а Київ вже був великою столицею тоді, коли Москва навіть не була селом. Але російський деспот стільки разів повторював свою брехню, що, мабуть, сам у неї вірить.

Плануючи вторгнення в Україну, Путін міг врахувати багато відомих фактів. Він знав, що Росія у військовому відношенні переважає Україну. Він знав, що НАТО не спрямує війська на допомогу Україні. Він знав, що залежність Європи від російської нафти та газу змусить такі країни, як Німеччина, вагатися щодо введення жорстких санкцій. Заснований на цих відомих фактах, його план полягав у тому, щоб сильно й швидко вдарити по Україні, обезголовити її уряд, встановити маріонетковий режим у Києві та позбутися західних санкцій.

Але в цьому плані було одне велике невідоме. Як дізналися американці в Іраку, а совєти — в Афганістані, завоювати країну набагато легше, ніж утримати. Путін знав, що в нього достатньо сили, аби завоювати Україну. Але чи прийме український народ маріонетковий режим Москви? Путін зробив ставку на те, що прийме. Адже, як він неодноразово пояснював усім, хто хотів його слухати, Україна не є справжньою нацією, а українці не є справжнім народом. У 2014 році люди в Криму майже не чинили опір російським загарбникам. Чому в 2022 році має бути інакше?

З кожним днем стає дедалі більш зрозуміло, що ставка Путіна виявилася невдалою. Український народ чинить відчайдушний опір, викликаючи захоплення всього світу, – і перемагає у війні. Попереду багато темних днів. Росіяни ще можуть завоювати всю Україну. Але щоб виграти війну, росіянам потрібно буде Україну втримати, і вони зможуть це зробити, лише якщо український народ їм дозволить. Це виглядає дедалі менш імовірним.

Кожен знищений російський танк і кожен вбитий російський солдат збільшує мужність українців чинити опір. І кожен убитий українець поглиблює ненависть українців до загарбників. Ненависть – найпотворніша з емоцій. Але для пригноблених націй ненависть є прихованим скарбом. Захована глибоко в серці, вона може живити опір не одне покоління. Щоб відновити Російську імперію, Путіну потрібна відносно безкровна перемога, яка призведе до відносно безненависної окупації до окупації, яку будуть відносно мало ненавидіти. Проливаючи все більше української крові, Путін гарантує, що його мрія ніколи не здійсниться. У свідоцтві про смерть Російської імперії буде стояти ім’я не Міхаїла Горбачова, а Путіна. За Горбачова росіяни та українці почувалися рідними братами; Путін перетворив їх на ворогів і зробив так, що відтепер українська нація визначатиме себе через протиставлення Росії.

Нації, зрештою, будуються на історіях. З кожним днем додається все більше історій, які українці розповідатимуть не лише в похмурі дні, що чекають попереду, а й у наступні десятиліття своїм наступним поколінням. Президент, який відмовився тікати зі столиці, заявивши США, що йому потрібні боєприпаси, а не поїздка; солдати з острова Зміїний, які сказали російському військовому кораблю «іді на хуй»; мирні жителі, які намагалися зупинити російські танки, всівшись на їхньому шляху. Це те, з чого будуються нації. У довгостроковій перспективі ці історії важливіші за танки.

Російський деспот повинен знати це не гірше за інших. У дитинстві він виховувався на історіях про німецькі звірства німців та російську хоробрість під час блокади Ленінграда. Зараз він створює подібні історії, але виступає в них у ролі Гітлера.

Історії про українську хоробрість надають рішучості не лише українцям, а й усьому світу. Вони надають мужності урядам європейських держав, адміністрації США і навіть пригнобленим громадянам Росії. Якщо українці наважуються зупиняти танк голими руками, уряд Німеччини може наважитися поставити їм протитанкові ракети, уряд США може наважитися відрізати Росію від SWIFT, а громадяни Росії можуть наважитися висловити протест проти цієї безглуздої війни.

Ми всі можемо надихнутися й наважитися щось зробити, чи то здійснити пожертву, чи прийняти біженців, чи допомогти боротися в Інтернеті. Війна в Україні визначить майбутнє всього світу. Якщо тиранії та агресії дозволять перемогти, ми всі відчуємо наслідки. Немає сенсу залишатися простими спостерігачами. Настав час піднятися й сказати своє слово.

На жаль, ця війна, ймовірно, буде довготривалою. У різних формах вона може точитися роками. Але найважливіше питання вже вирішено. Останні кілька днів довели всьому світу, що Україна – дійсно справжня нація, що українці – дійсно справжній народ, і що вони точно не хочуть жити під новою російською імперією. Головне питання, яке залишається відкритим, полягає в тому, скільки часу знадобиться, щоб ця ідея пробилася скрізь товсті стіни Кремля.

2 03 2022