www.ji-magazine.lviv.ua

Джеффрі Зонненфельд – професор практики управління Лестера Крауна
та старший помічник декана Єльської школи менеджменту.
Стівен Тіан – директор з досліджень Єльського інституту лідерства

Розвінчано дев'ять міфів про наслідки санкцій і ексодус бізнесу з Росії.

На п’ятий місяць російського вторгнення в Україну в багатьох західних політиків та коментаторів залишається вражаючий брак розуміння економічних аспектів інвазії президента Путіна та того, що це означає для економічного становища Росії як всередині країни, так і у світі.

Міжнародні санкції та добровільний вихід бізнесу мали руйнівний вплив на економіку Росії, а не були, як багато хто стверджував, неефективними чи невтішними. Погіршення економіки стало потужним – хоча й недооціненим – доповненням до спустошеного політичного ландшафту, що виник перед Путіним.

Те, що це нерозуміння зберігається, не є, враховуючи брак доступних економічних даних, цілком дивним. Фактично, в останні місяці поширилися багато занадто оптимістичних російських економічних аналізів, прогнозів і оцінок перспектив зі суттєвим методологічним недоліком: вони черпають більшість, якщо не всі, основні докази з поточних економічних публікацій самого російського уряду. Оприлюднювані Кремлем цифри протягом тривалого часу вважалися переважно, якщо не завжди, достовірними, але тепер є певні проблеми.

По-перше, економічні звіти Кремля стають дедалі частковішими й неповними, вибірково – як кісточки з вишень – викидаючи несприятливі показники. Російський уряд поступово приховує все більше ключових статистичних даних, які до війни оновлював щомісяця, включаючи всі дані зовнішньої торгівлі. Серед них статистика, що стосується експорту та імпорту, зокрема з Європою; дані про видобуток нафти і газу за місяць; обсяги товарного експорту; приплив і відтік капіталу; фінансові звіти великих компаній, які раніше оприлюднювали в обов'язковому порядку самі компанії; дані центрального банку про грошову базу; дані про прямі іноземні інвестиції; дані про кредитування та надання кредитів; та інші дані, пов'язані з наявністю кредиту. Навіть Росавіація раптово перестала публікувати дані про кількість пасажирів у авіакомпаніях та аеропортах.

Оскільки Кремль перестав оприлюднювати оновлені цифри, обмежуючи доступність економічних даних для дослідників, багато надто райдужних економічних прогнозів нераціонально екстраполювали економічні дані з перших днів вторгнення, коли санкції та ексодус бізнесу не мали повного ефекту. Навіть ті сприятливі статистичні дані, які були оприлюднені, є сумнівними, враховуючи політичний тиск, який чинить Кремль, щоб порушити статистичну цілісність.

Усвідомлюючи небезпеку прийняття кремлівської статистики за чисту монету, наша команда експертів, використовуючи приватні російськомовні та прямі джерела даних, включаючи дані споживання високої періодичності, крос-канальні перевірки, релізи від міжнародних торгових партнерів Росії та вилущування інформації зі складних масивів даних про судноплавство, опублікували, за участі Франека Соколовський, Міхала Виребковського, Матеуша Каспровіча, Міхала Борона, Яша Бхансалі та Раяна Вакіла, один із перших комплексних економічних аналізів поточної економічної активності Росії за п’ять місяців після вторгнення. З нашого аналізу стає зрозуміло: вихід бізнесу та санкції руйнують російську економіку в короткостроковій та довгостроковій перспективах. На основі нашого дослідження ми можемо спростувати дев’ять поширених, але оманливих міфів про нібито економічну стійкість Росії.

Міф 1: Росія може перенаправити свій експорт газу та продавати його в Азію замість Європи.

Це одна з улюблених і найбільш оманливих тез Путіна, посилена розрекламованим поворотом на схід. Але природний газ не є легкозмінним експортом для Росії. Скраплений природний газ становить менше 10 відсотків газових потужностей Росії, тому експорт російського газу залишається залежним від системи стаціонарних газопроводів. Переважна більшість російських газопроводів прямує в бік Європи; ці трубопроводи, які беруть початок із західної Росії, неможливо підключити до окремої новоствореної мережі газопроводів, що з’єднує Східний Сибір з Азією, яка становить лише 10% потужності європейської мережі газопроводів. Дійсно, 16,5 мільярда кубічних метрів газу, експортованих Росією до Китаю минулого року, становили менше 10% від 170 мільярдів кубічних метрів природного газу, поставленого Росією до Європи.

Давно заплановані проєкти азіатських газопроводів, які перебувають на стадії будівництва, все ще є на віддалі багатьох років від початку експлуатації (не кажучи вже про тільки-но започатковані нові проєкти), і фінансування цих дорогих проєктів газопроводів також зараз ставить Росію у відчутно невигідне становище.

Загалом, Росії світові ринки потрібні значно більше, ніж світ потребує російських поставок; у 2021 році 83% експорту російського газу пішло в Європу – але Європа отримала з Росії лише 46% власного імпорту. В умовах обмежених потужностей газопроводів на Азію все більше російського газу залишається не видобутим; справді, опубліковані дані російської державної енергетичної компанії «Газпром» показують, що цього місяця виробництво вже скоротилося більш ніж на 35% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Незважаючи на весь енергетичний шантаж Європи Путіним, він робить це за рахунок значних фінансових втрат для своєї скарбниці.

Міф 2: Оскільки нафта легше переміщується, ніж газ, Путін може просто продавати більше в Азію.

Російський експорт нафти зараз також відображає зменшення економічного та геополітичного впливу Путіна. Усвідомлюючи, що Росії більше немає куди звертатися, і пам’ятаючи про те, що вони мають більше варіантів купити, ніж Росія продати, Китай та Індія запроваджують безпрецедентну знижку приблизно в 35 доларів США на придбання російської нафти марки Urals – при тому, що історичний спред ніколи не перевищував 5 доларів, навіть під час кримської кризи 2014 року, а деколи російська нафта продавалася фактично з премією стосовно нафти Brent і WTI. Крім того, російським нафтовим танкерам потрібно в середньому 35 днів, щоб дістатися до Східної Азії, проти двох-семи днів, щоб дістатися до Європи, тому історично склалося так, що лише 39 відсотків російської нафти йшло до Азії проти 53 відсотків, призначених для Європи.

Цей тиск на маржу гостро відчуває Росія, оскільки вона, порівняно з іншими великими виробниками нафти, залишається виробником з відносно високими витратами, маючи одні з найвищих показників рівня беззбиткової ціни серед інших країн-виробників. Російська галузь нафтовидобутку також тривалий час залежала від західних технологій, що в поєднанні з втратою колишнього первинного ринку Росії та зменшенням її економічного впливу призвело до того, що навіть Міністерство енергетики Росії переглянуло свої прогнози щодо довгострокового видобутку нафти в бік зниження. Немає сумніву, що, як і передбачали багато експертів з енергетики, Росія втрачає статус енергетичної наддержави з безповоротним погіршенням свого стратегічного економічного позиціонування як колишнього надійного постачальника товарів.

Міф 3: Росія компенсує втрачений західний бізнес та імпорт, замінюючи їх імпортом з Азії.

Імпорт відіграє важливу роль у внутрішній економіці Росії, становлячи близько 20 відсотків російського ВВП, і, незважаючи на войовничу ілюзію Путіна про повну самодостатність, країна потребує важливих ресурсів, деталей і технологій від торгових партнерів, які не спішать їх постачати. Незважаючи на те, що ланцюжок постачання зберігається, російський імпорт за останні місяці впав більш ніж на 50 відсотків.

Китай такою мірою, як багато хто боявся, на російський ринок не просунувся; фактично, згідно з останніми щомісячними повідомленнями Головного митного управління Китаю, китайський експорт до Росії з початку року до квітня впав більш ніж на 50 відсотків: з понад $8,1 млрд до $3,8 млрд на місяць. Враховуючи, що Китай експортує до Сполучених Штатів у сім разів більше, ніж у Росію, схоже, що навіть китайські компанії стурбовані більше тим, щоб не потрапити під санкції США, ніж втратою маргінальних позицій на російському ринку, що відображає слабку економічну силу Росії з її глобальними торговими партнерами.

Міф 4: Російське внутрішнє споживання та споживчі настрої залишаються на високому рівні.

Деякі з секторів, які найбільше залежать від міжнародних ланцюгів постачання, страждають від стрибка – порядку 40–60% – цін, спровокованого надзвичайно низькими обсягами продаж. Наприклад, у великих автомобільних компаніях продажі іноземних автомобілів у Росії впали в середньому на 95%, сягнувши дна.

На тлі дефіциту пропозиції, стрімкого зростання цін і зниження споживчих настроїв не дивно, що показники російського індексу купівельної спроможності, який показує, як менеджери з продаж бачать економіку, різко впали, особливо щодо нових замовлень, поряд із падінням споживчих витрат і роздрібних продаж приблизно на 20% порівняно з минулим роком. Інші показники часто оновлюваних даних, таких як продажі через електронну комерцію в Яндексі та відвідуваність її сайтів по всій Москві, підсилюють враження різкого зниження споживчих витрат і продажів незалежно від того, що говорить Кремль.

Міф 5: Глобальний бізнес насправді не пішов з Росії, а відтік бізнесу, капіталу та талантів з Росії перебільшується.

Глобальні підприємства охоплюють близько 12% робочої сили Росії (5 мільйонів працівників), і внаслідок виходу бізнесу понад тисяча компаній (що презентують близько 40% ВВП Росії) згорнули, анулювавши три десятиліття іноземних інвестицій, свою діяльність у країні, що спричинило безпрецедентний відтік капіталів і талантів унаслідок масової втечі п'ятисот тисяч людей, багато з яких є високоосвіченими, технічно кваліфікованими працівниками – власне такими, втратити яких Росія не мала би собі позволити. Навіть мер Москви визнав, що очікує на масову втрату робочих місць, оскільки підприємства перебувають у процесі повного припинення діяльності.

Міф 6: Путін має профіцит бюджету завдяки високим цінам на енергоносії.

За словами міністра фінансів Росії, цього року бюджетний дефіцит еквівалентний 2 відсоткам ВВП (це єдиний випадок, коли бюджет був дефіцитним за останні роки, незважаючи на високі ціни на енергоносії) через руйнівний розгул витрат Путіна; на додаток до різкого збільшення військових витрат, Путін вдається до явно драматично руйнівних фіскальних та монетарних інтервенцій, зокрема для фінансування незмінного переліку улюблених проєктів Кремля. Все це сприяло майже подвоєнню грошової маси в Росії з початку вторгнення. Безрозсудні витрати Путіна явно напружують фінанси Кремля.

Міф 7: Путін має сотні мільярдів доларів у фондах на чорний день, тому найближчим часом у Кремля навряд чи будуть проблеми з фінансами.

Найбільш очевидною проблемою, з якою зіткнулися фонди Путіна на чорний день, є той факт, що з його – роками накопичуваних доходів від нафти та газу – валютних резервів розміром близько 600 мільярдів доларів половина заморожена та недосяжна для нього через обмеження країнами-союзниками доступу до них у Сполучених Штатах, Європі та Японії. Лунали заклики конфіскувати ці 300 мільярдів доларів для фінансування відновлення України.

Доступні валютні резерви Путіна скорочуються із загрозливою швидкістю, зменшившись із початку війни приблизно на 75 мільярдів доларів. Критики зазначають, що офіційні валютні резерви центрального банку можуть лише технічно зменшуватися через міжнародні санкції, накладені на центральний банк, і вони припускають, що такі резерви замість центрального банку можуть накопичувати несанкційні фінансові установи, такі як Газпромбанк. Хоча технічно це може бути так, однак нема жодних доказів того, що Газпромбанк дійсно накопичує якійсь резерви, з огляду на значне навантаження на його власний кредитний портфель.

Більше того, хоча міністерство фінансів планувало відновити давнє бюджетне правило, згідно з яким надлишки доходів від продажу нафти і газу мають спрямовуватися до Фонду національного добробуту, Путін скасував цю пропозицію, а також супутні інструкції, які визначають, як і куди можна витрачати кошти Фонду національного добробуту – оскільки міністр фінансів Антон Силуанов виступив з ідеєю вилучити з Фонду національного добробуту кошти, еквівалентні третині всього фонду, щоб покрити дефіцит цього року. Якщо Росія має бюджетний дефіцит, який вимагає використання третини коштів Фонду національного добробуту, коли доходи від нафти та газу все ще відносно високі, то всі ознаки вказують на те, що Кремль може вичерпати ці гроші значно швидше, ніж прийнято вважати.

Міф 8. Цього року рубль є найефективнішою валютою світу.

Підвищення курсу рубля, одна з улюблених пропагандистських тез Путіна, є штучним відображенням безпрецедентного драконівського контролю над капіталом, який вважається одним з найрестрикційніших у світі. Ці обмеження кожному росіянину фактично унеможливлювали легально купувати долари чи навіть отримати доступ до більшості своїх депозитів у доларах, водночас штучно завищуючи попит шляхом примусових закупівель великими експортерами – і все це значною мірою зберігається і сьогодні.

У будь-якому разі, офіційний обмінний курс вводить в оману, оскільки рубль, що не дивно, торгується в різко менших обсягах порівняно з періодом до вторгнення через низьку ліквідність. За багатьма даними, значна частина цієї колишньої торгівлі перекочувала на неофіційні чорні ринки рублів. Навіть Банк Росії визнав, що обмінний курс є відображенням політики уряду та грошовим вираженням торговельного балансу країни, а не ліквідним валютним ринком, що вільно торгується.

Міф 9: Запровадження санкцій і ексодус бізнесу вже в основному завершено, і економічний тиск більше не потрібен.

Економіці Росії завдано серйозної шкоди, але вихід бізнесу та застосовані проти Росії санкції є неповними. Навіть незважаючи на погіршення експортних позицій Росії, вона продовжує отримувати надто багато нафтогазових доходів через санкційні винятки, що підтримує екстравагантні внутрішні витрати Путіна та приховує структурні економічні недоліки. Київська школа економіки та Міжнародна робоча група Єрмака-Макфола, очолювані колишнім послом США в Росії Майклом Макфолом та експертами Тимофієм Миловановим, Наталією Шаповал та Андрієм Бойцуном, виступили з пропозицією додаткових санкцій, що включають індивідуальні, енергетичні та фінансові. У перспективі для Росії немає шляху виходу з економічного забуття доти, доки країни-союзники зберігають єдність у збереженні та посиленні санкційного тиску на Москву.

Поразницькі заголовки, які стверджують, що російська економіка внормувалася, просто не відповідають дійсності: факти свідчать, що – за будь-якими показниками і на будь-якому рівні – російська економіка занепадає, і нині не час натискати на гальма.

Jeffrey Sonnenfeld and Steven Tian

Actually, the Russian Economy Is Imploding

Foreign Policy, 22.07.2022

 https://zbruc.eu/node/112610