www.ji-magazine.lviv.ua

Михаїл Шишкін

У Росії не було десталінізації, не було "нюрнберга" для компартії. Тепер майбутнє країни залежить від "депутінізації". Німцям, які "нічого не знали" про злочини свого фатерлянду, показували в 1945 році концтабори. Росіянам, які "нічого не знають" про війну проти населення України, необхідно показати зруйновані українські міста і трупи людей, убитих російськими ракетами. Росіяни повинні відкрито і беззастережно визнати провину за ці злочини і просити прощення. 

На російському телебаченні не показують ні розбомблених українських міст, ні трупів дітей. Мужніх молодих людей у Росії, що виходять на протести проти війни, б'ють і заарештовують. Більшість мовчить, немає ні масових протестів, ні страйків. "Народ мовчить". І боляче бачити, що багато моїх співгромадян підтримують війну проти України абсолютно щиро: ніхто ж не змушує їх клеїти «Z» на вікна своїх квартир і машин.

По телевізору крутять інтерв'ю фільмового "брата" Серґєя Бодрова: "Під час війни не можна говорити погано про своїх. Ніколи. Навіть якщо вони неправі. Навіть якщо твоя країна неправа під час війни, ти не повинен говорити про неї погано". І ось тепер підтримують "своїх", навіть якщо ті стріляють по українцях.

Між сучасним світом і більшістю моїх співвітчизників лежить прірва. Їх розділяє головна революція, здійснена людством: перехід від родової свідомості до індивідуальної, від диктату племені до пріоритету особистості. Тисячі поколінь людей цілком розчинялися в своєму роді, в своєму племені й ідентифікували себе з вождем, ханом, царем.

Своє плем'я — завжди носій добра, а чужинці — зло. Мусило з'явитися нове відчуття себе як вільної людини, що усвідомлює свою людську гідність і свою відповідальність за розділення добра і зла, перш ніж міг з'явитися на світ документ, що починається словами «We The people».

Світ розділився на два людства, і їхні межі не збігаються з державними. Одна частина нас, росіян, готова жити в світі, де найважливішою цінністю є людська особистість, — але більшість усе ще існує в патріархальному минулому, де плем'я завжди має рацію і де не можна поганому царю бажати смерті.

Якщо з покоління в покоління всіх, хто наважився мислити і жити не в ногу, оголошували божевільними, засилали на каторгу, розстрілювали, а в кращому разі видавлювали в еміграцію, то виробляються ті якості, які допомагають вижити: вміння мовчати і бути покірним владі. Чи можна звинувачувати людей, якщо це їхня єдина стратегія виживання? Так було і так залишається. Тих, хто сьогодні не мовчить у Росії, чекає кримінальна справа за законами воєнного часу. Або вони поїдуть, якщо встигнуть.

Дві спроби ввести демократичний устрій суспільства в Росії провалилися. Перша російська демократія в 1917 році протрималася кілька місяців. Друга, у 1990-ті, абияк протягнула кілька років. Щоразу, коли моя країна робить спробу почати нове життя з вільними виборами, парламентом, республікою, вона прокидається в тоталітарній імперії. Російська історія кусає себе за хвіст.

Диктатор і диктатура народжують рабське населення — чи рабське населення народжує диктатуру і диктатора? Курка і яйце. Як вирватися з цього диявольського кола? Як може початися народження нової країни? Коли відбудеться російське зречення від імперії? Якщо Німеччина змогла вирватися з кола народжень диктатора і населення, що обожнює свого фюрера, чому не може Росія?

Німці зробили спробу розірвати зі своїм нацистським минулим — і створили нову країну, яка прагне жити за законами правової держави. Нове народження нації стало можливим лише внаслідок нищівної і принизливої військової поразки. Ця "година зеро" життєво необхідна Росії. Нове народження Росії неможливе без національного визнання провини перед самими собою і перед усім світом.

У Росії не було десталінізації, не було "нюрнберга" для компартії. Тепер майбутнє країни залежить від "депутінізації". Німцям, які "нічого не знали" про злочини свого фатерлянду, показували в 1945 році концтабори. Росіянам, які "нічого не знають" про війну проти населення України, необхідно показати зруйновані українські міста і трупи людей, убитих російськими ракетами. Ми, росіяни, повинні відкрито і беззастережно визнати провину за ці злочини і просити прощення. Іншої дороги в майбутнє у нас немає.

Канцлер Віллі Бранд, антифашист, борець проти гітлерівського режиму, клячав перед пам'ятником героям і жертвам Варшавського ґетто. Чи буде російське колінопреклоніння в Києві, Харкові, Празі, Будапешті, Тбілісі, Вільнюсі?

Німці намагалися виправдовуватися: так, Гітлер виявився божевільним злочинцем — але ми, німецький народ, нічого не знали, ми такі ж жертви нацистського режиму, як і інші народи. Народження нової Росії унеможливиться, якщо ми почуємо: так, Путін виявився божевільним злочинцем — але нас, населення, взяли в заручники, ми, прості росіяни, нічого не знали, ми були впевнені, що наші солдати звільняють українців від фашистської хунти, ми такі ж жертви путінського кримінального режиму. Це буде початком нового Путіна.

Ґеорґ Бюхнер, один із моїх улюблених німецьких авторів, запитував, мабуть, самого себе в листі нареченій 1834 року: "що ми носимо в собі, що змушує нас брехати, красти, вбивати?" Можливо, це єдине, що може наблизити в Росії оту власне "головну революцію, здійснену людством": розуміння того, що відповідальність за все, що відбувається з тобою, несеш ти сам, а не начальство.

Після війни весь світ прийде на допомогу Україні відновлювати зруйноване, і країна зможе відродитися. Росія лежатиме в руїнах економіки і в руїнах свідомості. Напіврозпад імперії триватиме з прискоренням. Москва не зможе більше завалювати Чечню грішми, і чеченці відійдуть у незалежність, за ними підуть інші реґіони і національні республіки. Російська Федерація скінчиться.

Відцентрові сили будуть нести не тільки розпад і хаос: без розкладу останньої в світовій історії імперії неможливе очищення й одужання самої Росії. Розпад буде болючим, але це необхідний крок на шляху до відродження. Російська свідомість мусить навчитися приймати, що можуть бути кілька країн з російською державною мовою. Імперію треба ампутувати з російської людини, як злоякісну ракову пухлину.

Ні НАТО, ні Україна не проведуть замість росіян "депутінізацію" нашої країни. Ми самі повинні очистити Росію від цього гною. Але чи здатні ми на це? Чи дійсно на територіях, які оголосять себе незалежними від Москви, зможуть виникнути демократично орієнтовані держави? Приклад Югославії показав, як у багатонаціональній країні моментально можуть спалахнути криваві конфлікти з етнічними чистками. Вибух взаємної ненависті, ескалації насильства відкине нашу країну знов на століття назад.

Світ захлисне хвиля біженців. Анархія загрожуватиме гігантській території, для мешканців якої демократичний устрій суспільства було повністю дискредитовано путінським злодійським режимом. Замордоване населення знову побачить порятунок лише в "твердій руці", що обіцяє порядок і стабільність. Така рука відразу ж знайдеться — і російська історія знову вкусить себе за хвіст. І яка різниця, як зватимуть нового Путіна? А Захід поспішить підтримати нову "диктатуру порядку", яка пообіцяє світу контроль за горою іржавої ядерної зброї.

Для відвернення такого сценарію необхідні спільні зусилля всіх людей, які вважають себе росіянами і яких болить Росія, її минуле, сьогодення і майбутнє. Необхідне спільне прагнення і готовність порвати з путінським минулим. Але чи може утвердитися демократія без "критичної маси" свідомих громадян, без зрілого громадянського суспільства? Хочеться вірити, що у великих містах, у російських столицях приховано дозріває нова країна, невидима поки за пропутінськими мітингами і репресіями — хто знає?

"Прекрасна Росія майбутнього" має початися з вільних виборів. Але хто буде їх організовувати і проводити? Ті сотні тисяч заляканих учительок, які слухняно фальсифікували путінські вибори? І як можна бути впевненим, що на найвільніших і найчесніших виборах переможе хтось із нинішніх "іноземних агентів", а не "патріот", який бився проти "укрофашистів"? Населення, яке завше голосує за царя, не може відразу перетворитися на відповідальних, мислячих виборців.

І хто буде проводити принципові глобальні реформи російського життєустрою? Новій державі потрібні нові чиновники, не заражені проказою продажності, — але в мільйонній чиновницькій піраміді немає інших. І хто проводитиме російський "нюрнберг"? Хто буде переслідувати і засуджувати на заслужену кару мільйони учасників фальсифікацій, казнокрадів, продажних суддів і поліцейських, учасників репресій, військових злочинців і тих, хто підтримував військові злочини? Самі злочинці? Можна прибрати і замінити Путіна, але неможливо замінити населення.

Усе-таки у моєї країни залишається тільки єдина дорога в майбутнє — хворобливе, болісне переродження. І всі економічні санкції, зубожіння, становище міжнародного ізгоя буде не найстрашнішим, що чекає її на цьому шляху. Значно страшніше, якщо не відбудеться внутрішнього переродження. Путін — симптом, а не хвороба.

Michaił Szyszkin

Czeczeni staną się niepodlegli, a za nimi pójdą inne regiony i republiki

Gazeta Wyborcza, 4.04.2022

Mikhail Shishkin

Neither Nato nor Ukraine can de-Putinise Russia. We Russians must do it ourselves

The Guardian, 28.03.2022

==============================

UPD. Публікація цього перекладу має на меті ознайомити з позицією Михаїла Шишкіна, дискусія з яким Юрія Андруховича викликала після лапідарного фейсбучного допису Українського інституту книги хвилю осуду її факту з боку апологетів cancel(l)ing culture.

Задля повноти картини варто згадати, що в липні М.Шишкін опублікував в рубриці "Ідеї" The Аtlantic статтю "Don’t Blame Dostoyevsky" ("Не звинувачуйте Достоєвського"), яка уявнила деякі релевантні ціхи згаданої позиції.

Почавши з тези – з якою важко не погодитися – що не гоже росіянам заступатися за пам'ятники російським поетам в Україні:

"Боляче зараз бути росіянином. Що я можу сказати, коли чую, що в Україні демонтують пам’ятник Пушкіну? Я просто мовчу і відчуваю каяття. І сподіватися, що, можливо, за Пушкіна заступиться український поет",

Віктор Шишкін закінчує пуантом:

"Дорога до Бучанської масакри веде не через російську літературу, а через її придушення — доноси чи заборону книг на Фьодора Достоєвського та Михаіла Булгакова, Владіміра Набокова та Йосіфа Бродського, Анну Ахматову та Андрєя Платонова; розстріли Ніколая Гумільова, Ісаака Бабеля та Переса Маркіша; доведення Маріни Цвєтаєвої до самогубства; переслідування Осипа Мандельштама і Даніїла Хармса; цькування Бориса Пастернака та Алєксандра Солженіцина. Історія російської культури — це історія відчайдушного опору, незважаючи на нищівні поразки, злочинній державній владі",

з яким теж важко не погодитися, але в іншому, аніж автор мав на увазі, сенсі: заборона цих авторів могла викликати ажіотажний інтерес до їхніх творів, деякі з яких були буквально вказівниками до Бучанської масакри.

О.Д.

04.04.2022

https://zbruc.eu/node/113122