www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Ткачук

Наш світ функціонує у невидимих алгоритмах, які задають певну форму і напрямок розвитку історичним процесам. Ні, тут йдеться не про описувані істматом закони розвитку суспільства, чи, тим більше, про визначені його кумирами утопічні цілі. Мова йде про менш фундаментальні, але від того, можливо, більш реальні закономірності, що впливають на історичний розвиток світу.

На пряме питання: з чого почався крах СРСР? – більшість істориків зазвичай починає говорити про стагнацію в економіці, прихід до влади Горбачова і початок політики «перебудови». Звісно, усі ці факти і події важливі при системному аналізі цього, без перебільшення тектонічного струсу світової політичної системи. На мою ж думку, відлік необхідно починати від Желтоксану – «Грудневого повстання» в Алма-Аті 16 грудня 1986 року. Приводом до нього стало усунення Кремлем від влади у республіці казаха Д.Кунаєва і призначення на його місце русского Г.Колбіна – до того першого секретаря Ульяновського обкому КПРС.

Демонстрації протесту молодих казахів були тоді жорстоко придушені, зокрема, й за участі присланих з Росії кадебістів, під приводом «братньої допомоги». Важливо нагадати, що виступи студентської і робітничої молоді відбулися під націоналістичними гаслами, наприклад, «Вимагаємо самовизначення», «Кожному народу – свій лідер!», «Зупинимо великодержавне божевілля!». Події відбувалися в час, коли радянська влада була достатньо монолітна, і ні про які політичні зміни ще не йшлося. Горбачов лише з натхненням говорив усякі нісенітниці про «прискорення» та розпочав чистку кадрів – на місце старих мастодонтів у владі розставляв нових людей. Згодом Кунаєва звинуватили у корупції і тому подібних речах. Для нас зараз неважливо, наскільки справедливими, чи надуманими були ці інвективи. Суттєвим є визнання, що це був перший випадок на території СРСР відкритого масового національного спротиву політиці Москви у новітній час. Він вказував на самоочевидний факт часткової втрати Кремлем контролю над суспільними, національно-творчими процесами в одній з республік Центральної Азії. Казахи поставили власні інтереси вище загальносоюзних.

Надзвичайно важливо розуміти, що це не було проявленням якогось регресивного явища, винятково властивого для відсталого азійського регіону, а відображенням більш фундаментального процесу, характерного для усього СРСР. Хронологічно цей процес можна починати виводити з смерті Йосифа Сталіна і перемоги Жукова та Хрущова над Берією. Саме тоді розпочалася еволюція інтернаціоналістського, космополітичного за формою комунізму в СРСР у нову якість: русского національного комунізму. Звісно, не прямо, а через різноманітні гібридні перехідні форми. Природа стала брати своє, Реальність почала «перетравлювати» Утопію.

Відповідно, цей процес почав поширюватися і на національні республіки. І тут одразу виникла суперечність, виявилося, що добре для русских, те недопустимо для інородців. Москалі одразу відчули в ньому загрозу власній владі і намагалися локалізувати національне відродження різними репресивними заходами – усуненням Шелеста в Україні, Кунаєва у Казахстані і т.д. Але, незважаючи на цю суперечність, у тоталітарній державі повільно відбувався замаскований процес націоналізації країни в усіх напрямах. Його можна порівняти з м’якою травою, що хилиться від легкого подиху вітру, але здатна розривати бетон, що покриває землю, жива органіка пересилювала мертвий тоталітарний моноліт.

Висновок: Грудневе повстання у Казахстані 1986 року можна класифікувати як першу тріщину, що проявилась на тілі тоталітарної супердержави. Згодом цей процес продовжився тектонічними розламами у кінці 80-х і завершився повним крахом Радянської імперії у 1991 році. З того часу пройшло тридцять шість років, – на основі колишніх колоніальних республіканських адміністрацій в Центральній Азії постали перехідні авторитарні режими, що продовжили процес будівництва національних держав (так як розуміли і вміли) до нашого часу. Відповідно, за тридцять років якісно помінялася етнічна структура суспільства Казахстану – казахів стало більше і вони зайняли усі впливові посади в країні.

І ось, 2 січня 2022 року, несподівано для багатьох почалося нове казахське повстання. Історичний цикл (алгоритм), зробивши коло, знову опинився там, звідки він починав свій рух. Виконавши ряд історичних завдань, він цілепоклав нові. Тому на питання, що це було? – спроба чергового перевороту у «банановій державі», чи щось масштабніше, виразно історичне? – можна з певністю відповісти: участь в ньому великої кількості людей вказує на суспільну запитуваність змін, на прагнення суспільства звільнитися від пострадянської колоніальної еліти. Яка, як паразит, обхопила суспільство з усіх боків і безперестанку висмоктує з нього усі соки, не дозволяє соціуму повноцінно розвиватися далі. У цьому контексті не важливо, хто почав повстання, чи спробував скористатися ним у власних кланових інтересах, головне полягає в тому, що масова участь в ньому представників усіх регіонів країни легітимізувала його в національній свідомості як загальнонародний рух.

Зазначимо, що демонтаж існуючих авторитарних режимів у Центральній Азії приведе до остаточної ліквідації пострадянського простору як певної (залишкової) геополітичної реальності. Звичайно, ця тенденція розвитку азійських країн входить у суперечність з процесом русского реваншу в РФ. Зіткнення цих векторів розвитку можна уявити як своєрідну гойдалку, коли вона рухатиметься то в один, то в інший бік. Ми стаємо свідками протистояння Азії проти Росії. Протистояння, що обов’язково має привести до третього розвалу Росії. – Перший відбувся у 1917 році, другий у 1991 році, а третій почнеться після поразки русских в Азії.

ПРО НИНІШНЄ ПОВСТАННЯ

Передусім необхідно спростувати два твердження: перше, яке належить нинішньому казахському президенту Касиму Токаєву, що наступ на режим організували зовнішні ісламістські сили, і, друге, яке проголошує Кремль, що русскіє прийшли аби зупинити погроми і допомогти навести порядок.

Загальновідомо, що бунт почався стихійно в Західному Казахстані, формально спровокований різким підняттям цін на газ. А ось в основі його стрибкоподібного поширення на усі регіони країни з одночасним, миттєвим переростанням із економічного в політичний рух, як на мене, лежать два фактори: перший, готовність суспільства до політичних змін, відчуття насущності демонтажу авторитарного режиму і перетворення політичної системи в повноцінну національну державу; і, по-друге, відсутність адекватного спротиву репресивної системи поширенню протестів. «Вакуум сили» стався через політичне двовладдя в країні – спровоковане транзитом влади, коли формальним президентом був Токаєв з обмеженими повноваженнями керівника країни, а усі головні питання далі вирішував «Єлбаси» – пожиттєвий титул колишнього президента Назарбаєва. Коли почалося вуличне безладдя, керівники силових структур замість того, щоб рішуче протидіяти, крутили головами з одного боку в інший, вирішуючи кого слухатись, кому підкорятись. Виникла ситуація, яку правники люблять означувати терміном «злочинна бездіяльність».

Немає сумніву, що сьогоднішня Російська Федерація не спроможна підготувати і провести таку складну таємну операцію. Тому страхи, що все організувала Луб’янка – безпідставні. А ось скористатися вигідними умовами, що склалися для неї в Казахстані, – безсумнівно, намагається. Хоча справа з введенням російських військ ризикована, як висловився сумновідомий Гіркін: «ввести війська – погано, а не ввести – ще гірше». Це завдання з багатьма невідомими, що сьогодні здається добрим, завтра може перетворитися в катастрофу. Але розпалена амбіціями та реваншизмом російська еліта давно хоче встановити контроль над Казахстаном. Вона, залежно від обставин, бачить різні варіанти своєї поведінки: за позитивного перебігу подій перебудувати Казахстан у конфедерацію, зробити повністю залежним від Москви, або, якщо справа піде як в Україні, відторгнути Північний Казахстан – залюднений переселенцями з європейської частини країни у час освоєння цілини.

Але якщо усі ці події аналізувати з геополітичного погляду то справа виглядає набагато серйозніше, ніж просто підпорядкування Казахстану Росії. Їй необхідно утримати «авторитарний порядок» в усій Центральній Азії. Яка просто «вагітна» ісламізмом – особливо Узбекистан і Таджикистан. Також необхідно пам’ятати, що поруч знаходиться фундаменталістський Афганістан з двома етнічними анклавами – таджицьким і узбецьким; регіонів з невпинно зростаючим впливом Ісламської держави. Цей гнойовик має раніше чи пізніше вибухнути, втягнувши в себе як у «чорну вирву» і Росію, і Китай. Безперечно, на протистояння в регіоні пробуватимуть впливати такі світові гравці як США, Великобританія та Туреччина. Центральна Азія – це майбутнє поле бою глобальних акторів за світову владу… (Хто захоче глибше познайомитись з цією проблемою, може прочитати мою статтю в газеті «Дзеркало тижня» за 29 вересня 2021 року: «Олександр Ткачук. Глобальний «крах» США і нова війна Росії: до чого готуватися Україні»

Щодо напрямків розвитку політичної ситуації в Казахстані варто зазначити, що майже половина казахського населення урбанізоване, (з нього совєти істотно елімінували релігійність), тут перспективу мають не стільки ісламістські, скільки патріотичні, націоналістичні рухи. У національно-визвольній війні з радістю візьмуть участь як казахомовні, так і русскомовні казахи. Пам'ять у народі про масові репресії, голодомор (співмірний з українським) живуть досі. Один казах згадував повчання своєї бабусі приблизно так: «З русскіми товаришуй, але камінь з-за пазухи не випускай – пам’ятай, з ким маєш справу».

Політично, чим більше рускі і їхні казахські сателіти будуть тиснути на казахське суспільство, тим більше шансів, що казахський націоналізм і фундаменталізм сплавляться в один могутній «qılış», «килиш» – важку казахську шаблю. Зброю проти русскіх окупантів. Інтервенція москалів до Казахстану і наказ Токаєва «стріляти у всіх без попередження» – як слушно зауважують у пресі – перетворює «фейкову контртерористичну операцію на каральну зачистку». Така поведінка промосковських сил підштовхує до об’єднання усієї казахської опозиції в один визвольний фронт – і націоналістів, і фундаменталістів, і навіть частину вчорашніх прихильників Назарбаєва.

11 01 2022

https://www.facebook.com/profile.php?id=100000942889006