www.ji-magazine.lviv.ua

Валентин Сильвестров

У чому полягає музична цінність української мови? Яких українських поетів рекомендує читати видатний композитор?

26 квітня 2022 року в Національній філармонії у Варшаві відбулася прем’єра «Псалма», тобто восьми варіацій на слова української народної пісні «Ой, зза гора кам’яної...». На прес-конференції перед концертом композитор наголосив на важливості для нього прем’єри його твору у Варшаві, водночас з гумором зазначивши, що композиційні замовлення — це завжди незручна ситуація для композитора. Він згадав історію 1960-х років, коли прийшов до Міністерства культури Радянського Союзу з пропозицією написати кантату на слова Олександра Блока та Федора Тютчева. Чиновник запропонував йому «оспівати» XV з’їзд КПРС; композитор відповів, що міг би написати з цього приводу ноктюрн. Під час короткої промови Сильвестров згадав історію «нашої частини Європи», назвавши угоду Богдана Хмельницького з царем Олександром I «помилкою», а Володимира Путіна назвав «антихристом з хрестом на грудях». А що Валентин Сильвестров каже про народну музику та українську літературу?

На створення «Псалму» Вас надихнула українська пісня. Чим для вас є українська народна музика?

«Псалом» написаний не до української народної музики, а на українські народні слова. Є кілька народних мелодій на ці слова, є обробки. Можливо колись був первісний варіант і тексту, і музики, але нині є різні варіанти цього твору. Тобто це не обробка народної пісні.

Щодо народної музики загалом, не тільки української, то треба наголосити на тому, що її створювали якісь нині невідомі, але талановиті люди з народу, тому можна сказати, що це музика із глибини життя. У мене є така своєрідна теорія про народну музику професійних композиторів, я таку творчість називаю «усною музикою». Йдеться про музику незаписану, наприклад у мене така є. Інакше кажучи, композитор у певному емоційному стані також є народом. Адже професійний композитор не завжди був професійним, свого часу він також був так би мовити народом.

От коли вже професійна музика відділяється від народної, тоді виникає культ народної музики. Словом, якщо на питання дивитися в ширшому контексті, то народна музика присутня й у професійній. Вона є і в Баха, і в Моцарта, і в Бетховена. Колись слухачі професійної музики вміли відчувати елементи, які можна назвати народними. Коли ж у сучасному світі професійна музика високомірно відділилася від народної, то виникла проблема.

Друга частина «Псалму» була присвячена маестро Кшиштофу Пендерецькому.

Так, друга частина твору присвячена маестро з нагоди його 80-ліття. Я написав її в 2013 році на прохання хормейстра Лесі. До речі, у моєму привітанні ювілянтові був легкий гумор, проте присвячена йому музика досить сувора.

Яке значення для вас як для композитора має українська мова?

За тональністю вона близька до польської. Наприклад, російська мова більш холодна за тональністю, натомість українська й польська тепліші, а от сербська вже ближча до російської, там якась гострота. У цьому контексті мені пригадується відомий український вірш «Любіть Україну», написаний Володимором Сосюрою в радянські часи, за який йому добряче дісталося від тодішньої влади. У цьому вірші він називає українську мову «солов’їною». Тож можна сказати, що тональність української — солов’їна.

Та ми не можемо на підставі таких узагальнень говорити, що музична українська мова відрізняється від, скажімо, польської. Мені здається, що в «Мазурках» Шопена є загальнослов’янський вимір, у них, наприклад, можна почути перегуки з українськими різдвяними псалмами.

А можна сказати, що мова «несе» композитора?

Авжеж, можна так сказати. Свого часу, коли в музиці актуальним був націоналізм, коли композитори намагалися підкреслити приналежність своєї творчості до якоїсь нації й прагнули бути українськими, чи, скажімо, норвезькими композиторами, то вони навмисне занурювались у народну музику. А тепер інакші часи. Я не намагаюся бути підкреслено українським, адже якщо композитор користується загальноєвропейською музичною мовою, то його українськість виникатиме з якоїсь співучості, чи ліризму. Таке є, наприклад, у Чайковського. У музиці відображається справжній менталітет композитора.

Буває, що декому українськість асоціюється з агресивністю, насильством, про це, наприклад, говорять ті, хто нападає на Україну.

Ні, мені українська мова асоціюється зі злагодженістю, лагідністю, ліризмом. Агресивним буде кожен народ, якщо його довести до такого стану. Не сійте вітру і не пожнете бурі. Може комусь, хто агресивний щодо України здається, що народ, який співає ліричні пісні, скажімо «Ніч яка місячна», лагідно себе вестиме й тоді, коли на нього нападуть. А воно не так. Агресор напав, на танках в Україну в’їхав, а отримавши відкоша, здивовано питає: «А де ж «ночь» моя місячна?».

Сьогодні у Польщі своєрідна мода на українське, багато поляків цікавляться українською мовою та культурою. А який ваш улюблений український літературний твір?

Моїм улюбленим поетичним твором є вірш Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати». Це надзвичайно образна та милозвучна поезія. Пригадую, що під час Майдану 2014 року його читали на головній площі країни, навіть посол Японії публічно декламував цю ліричну мініатюру японською мовою. На мою думку саме поезія Шевченка може бути ключем до української мови та культури. Мова його віршів —селянська, забарвлена сакральною церковною лексикою. Мова села в часи Шевченка була народною, а мова міста — бурсацька, напівкнижна.

Втім, якщо говорити про українську літературну мову, яка набула загальнонаціонального виміру, то це вже Михайло Коцюбинський та ранній Павло Тичина, поетична творчість якого є скарбом української мови. Тональність Шевченкової мови — сувора, а от у Тичини вона надзвичайно лагідна, музична, а водночас велична. Чого вартий один тільки «Золотий гомін». Це поема гомерівських масштабів.

Натомість із українських поетів кінця XX століття я передусім згадав би Василя Стуса та Ліну Костенко. Мова Стуса торкається глибинних сенсів. Можна сказати, що сучасна українська література та мистецтво вже є повноцінними, потрібно тільки залатати латки. Скажімо, такою раною в історії української культури була постать талановитого поета Володимира Свідзінського, якого вбили енкаведисти, а його поезія протягом довгих років була табуйована.

У Польщі можна почути думку, що Радянський Союз та Україна були зовсім відірвані від світу, від світової культури, а як ви згадуєте, скажімо, 60-ті роки в радянській Україні?

Я пам’ятаю, що міжнародний фестиваль «Варшавська осінь» був для нас, композиторів з Радянської України, своєрідним вікном в Європу. Пригадую, як на зламі 50-60-х років мій колега диригент Ігор Блажков впіймав на радіохвилях три речі з цього фестивалю — «Циркову Польку (для молодого слона)» Ігоря Стравинського, «Пісні на поштівки» Альбана Берґа, «Концерт для 9 інструментів» Антона Веберна. Музика Веберна мене тоді особливо вразила, я навіть говорив про це зі своїм наставником, видатним українським композитором Борисом Лятошинським. Згодом я прочитав про специфіку музики Вебера у тексті, написаному композитором Ігорем Стравинським. Там зазначено, що у Веберна було своєрідне ноу-хау, так званий новий зв’язок із часом, у його музиці є культ миттєвості. Словом, навіть той мінімум інформації зі світу європейської музики, який на той час потрапляв до нас, зокрема з Варшави, був надзвичайно важливим.

 ___________________________________________

Валентин Сильвестров, який народився в 1937 році у Києві, є найвідомішим сучасним українським композитором. Перш ніж у 1958 році він вступив до Київської консерваторії, закінчив інженерно-будівельний інститут. Відвідував клас композиції у Бориса Лятошинського, а гармонії та контрапункту навчався у Левка Ревуцького. У 1960-х Сильвестров був однією з найважливіших фігур київського музичного авангарду (поряд з Ігорем Блажковим, Леонідом Грабовським та Володимиром Губою). На початку творчої кар’єри його надихнула дванадцятитонна техніка Шенберга та Веберна. Його творчість піддавалася критиці з боку офіційної радянської музичної спільноти. Композитора виключили зі Спілки радянських композиторів, зокрема через його протест проти вторгнення країн Варшавського договору до Чехословаччини.

Міжнародна кар’єра Сильвестрова розпочалася у другій половині 1960-х років, коли композитор отримав замовлення від Музичного фонду Кусевицького (Koussevitzky Music Foundation). Таким чином виник твір «Есхатофонія», вперше виконаний у 1968 році в Дармштадті під керівництвом Бруно Мадерни. У 1970-х роках композитор почав відходити від авангардних засобів виразності, звертаючись до тональності, естетики XVII-XIX ст. та духовної музики. «Моя музика — це відлуння і відповідь на те, що вже існує», — каже композитор, стверджуючи, що не пише жодної нової музики.

10 05 2022

https://culture.pl/ua/stattia/valentyn-sylvestrov-tonalnist-ukrainskoi-movy-solovina-intervіu