www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Ткачук, Українська Гельсінська спілка

Війна війні різниця. Поразка в одному бою інколи настільки мобілізує народ, що він перероджується і здобуває масштабні перемоги, які формують наступну історію людства. Так греки, зазнавши поразки під Термопілами (480 р. до н.е.), у наступних боях вщент розгромили персів і заклали основи як майбутніх походів Олександра Македонського у Малу Азію, так і створення першого трансрегіонального простору, відомого ще як Елліністичний світ.

А через двісті років, здобувши перемогу над римлянами у битві при Аускулі (279 рік до н. е.), греки програли війну з Римом. Залишивши потомкам лише гірке висловлювання царя Пірра: «Ще одна така перемога і я залишуся без війська». В історичній пам’яті людства слова «Піррова перемога» перетворилися у сталий вираз, що означає перемогу, рівносильну поразці.

Поразка Західної Римської імперії гунам у 5 столітті стала кінцем античного світу і початком Середньовіччя.

Отже, є звичайні війни, а є війни, що унаправлюють розвиток народів цілих континентів. Такою, за усіма ознаками, є нинішня Русско-Українська війна. У якій Россія починає виразно просідати. І про це говоримо не лише ми – українці, це починають усвідомлювати інтелектуально розвинуті імперіалісти. Автор відомого російського телеграм каналу «Толкователь» депресивно розмірковує над новою геополітичною ситуацією, що починає неухильно формуватися у північній частині Європи: «Подумалося, - пише він, - що вступ Швеції та Фінляндії до НАТО особливо символічно закриває трьохвіковий європейський проект Росії – знову через «замикання» Балтики. Ми прийшли до того самого місця, де знаходились до Петра І.

А головним розпорядником Балтики, як і три століття тому, знову стає Англія (щоправда, тоді вона була ще личинкою Голландії).

Теж символічно, - додає він, - що перед вступом до НАТО Швеція та Фінляндія превентивно підписали гарантії безпеки з Великобританією.»

Що тут скажеш, сумно, напевно, споглядати високоорганізованій людині туманне майбутнє своєї держави. Але крах її невідворотний, бо двигуном тут виступають не суб’єктивні, а об’єктивні історичні процеси. Які неможливо ані відмінити, ані перенести, ані відтермінувати. Є час розкидати каміння, і є час його збирати. До речі, ці закономірності добре описав відомий американський соціолог Рендалл Коллінз у праці «Макроісторія: нариси соціології великої тривалості», взявши за основу російську імперську історію.

Півтора століття тому поетично образно, психологічно тонко відрефлексував колапс римської імперії Фьодор Тютчєв у вірші «Цицерон», ніби пророкуючи погибель власної:

Оратор римский говорил

Средь бурь гражданских и тревоги:

«Я поздно встал – и на дороге

Застигнут ночью Рима был!»

Так!.. Но, прощаясь с римской славой,

С Капитолийской высоты

Во всем величье видел ты

Закат звезды ее кровавый!..

Сьогодні ми спостерігаємо кривавий захід за історичний обрій русского імперського міра. Можна з певністю стверджувати, що головною причиною Русско-Української війни була панічна спроба Кремля розвернути хід історії назад («вспять»), через поглинання українців. Щоб через денацифікацію, політичне знищення нашого народу отримати якісний людський матеріал для відновлення, відживлення скніючого «Русского міра». Вдихнути нову енергію у затухаючий імперський експансіонізм. Так, як це зробив свого часу Петро І на межі 17-18 століть, коли після поглинання Московщиною Козацької держави зумів використати український етнічний матеріал для будівництва Імперії. Після цього симбіозу моsкалі три століття невпинно розширювались, насильно підминаючи під себе різноманітні народи. Ніщо їх не могло зупинити, аж доки вони не вичерпали свої внутрішні культурні ресурси.

У ХХ-му столітті процес пішов у зворотному напрямку, Імперія почала «скукоживаться» до свого первинного стану: внутрішньоконтинентальної національної держави.

У ХХІ-му - зворотний процес загрожує перетворитись у тотальну катастрофу для Росії. Загрози зростають не лише з північного заходу, а з усіх можливих напрямків. Далекий Схід і Сибір буквально на очах безлюдніють – під злим і хитрим оком китайських «союзників». У Центральній Азії вже збираються розбійницькі орди для набігів на Приуралля і Поволжя. На просторах від Каспію до Китаю, що приблизно охоплюють біля 6 тисяч кілометрів, фактично не існує кордону. Заходь – не хочу. А як відомо, ісламський фундаменталізм вже прискорено перетікає з Афганістану до Центральної Азії. Поглиблюючи і без того складну ситуацію.

Якщо ж ми переведемо свій погляд на південно-західні регіони ерефії, туди, де знаходиться Таврида і Тамань, то там узріємо головну геополітичну загрозу, що сьогодні зростає для Росії. Україна не просто вислизає із чіпких московських лапищ, а несподівано починає перетворюватися у головного регіонального конкурента. Воєнна поразка РФ, що вже виразно формується у боях за Донбас і Херсонщину, обов’язково завершиться визвольним походом ЗСУ в Крим. З геополітичного погляду це буде, як висловився «Толкователь», глухим «замиканням» русскіх в Азовськім морі; а, згодом, за потреби можна буде його поширити, разом із грузинами і турками, на блокування східного узбережжя Чорного моря.

У цьому неухильному процесі деградації Російської імперії наступить час, і зійде "сонце свободи» північнокавказьких народів. Зрозуміло, усе це відбуватиметься не одномоментно, а поступово, спочатку одна поразка, за нею інша, і так далі, аж до чітких етнічних кордонів «вєлікого русского народа побєдітеля».

Щасливої дороги, «братішкі», цілими добратися до історичної Росії…