Оксана Мороз та Пітер Померанцев

Як шукати правду у світі брехні

Як шукати правду у світі брехні | Пітер Померанцев та Оксана Мороз. Важливі тези з онлайнрозмови в серії «30 років без СРСР»

Пітер Померанцев — британський письменник, старший науковий працівник Університету Джона Хопкінса, дописувач у The Atlantic, The New Yorker. Автор книжок «Це не пропаганда», «Нічого правдивого й усе можливо» та інших.
Оксана Мороз — засновниця волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем». Авторка книг «Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців», «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню» та «Як не стати овочем».

Інформація в епоху COVID-19

Пітер Помаранцев
- Ковід став великою рафінованою битвою між політиками ідентичності та нереальності, з одного боку, й цінностями просвітлення, з іншого. Ця битва довго рухається до центру нашої свідомості. Вона в різних країнах по-різному втілилася. Я б не ставив Велику Британію та США в одну категорію. У першій все-таки більшість визнають факт ковіду, великий відсоток населення вакцинувався. У Великій Британії виявилася ще й дуже велика відцентрова сила. Частково через ВВС, частково через образ лікаря, який їх всіх об'єднує. А у США все зовсім навпаки. Це помітно було ще з дебатів і розмов навколо глобального потепління. Це почалося з фактів, які в 80–90-х підтримували всі, зокрема й республіканці, перший Буш, молодий Ньютон Крінгрідж — усі сказали, що це головна битва після Холодної війни. Ця позиція виграла всі партії — це наука, а не якась боротьба між лівими та правими, консерваторами й лібералами. Й у переддень 90-х, коли усе в США сконцентрувалося навколо Культурної війни й замінило цим самим Холодну війну, ми всі помітили, що наука теж стала політизована. Коли з'явилися «наша правда» та «їхня правда». Наша наука — їхня наука. Сумніватися в безлічі тез. Після великих, звичайно, зусиль, корпорації, пов'язані з нафтою та іншими зацікавленими групами, показали, що в глобальному потеплінні також можна сумніватися. Це дуже небезпечна тенденція політизації навколо охорони здоров'я й науки.

Ціна правди
Оксана Мороз
- Якщо говорити про ціну інформації, то тут важливий момент, з якої точки зору ми дивимося й для кого ця інформація цінна. Я скажу, з точки зору тих самих українців, з якими я спілкуюся: для них ціна правди дорівнює нулю. Або навіть від'ємна. Мені здається, що правду ніхто не хоче знати по одній простій причині: вона всім не комфортна. Через те, що ми живемо у своїх мильних бульбашках, які нам сформували і в яких нам максимально комфортно. Коли щось виходить за ці межі, то людині відразу стає це незручним, знеціненим. Та категорія людей, для якої така інформація цінна, то їм доводиться пробиватися, формувати ціну, переплачувати за це. Ми зараз живемо в такому перехідному періоді, коли за правду не просто потрібно боротися, а за неї доводиться ще й доплачувати, аби її почули.

Питання ідентифікації
Пітер Помаранцев
- У мене завжди проблема з цими поняттями «ідентичність», «ідентифікація» тощо. Ми постійно живемо в процесі ідентичності та ідентифікації. Іншого немає. Я, приміром, виріс в Англії, народившись у Києві і спілкуючись російською вдома. Щоразу, коли я говорю російською, я стаю частиною напруженої історії. Коли я говорю англійською, попри те, що в мене немає якогось англійського походження, я відразу поринаю в тріумфи та жахи Британської Імперії. Й ми всі постійно перебуваємо в якомусь процесі ідентифікації. Ідентичність може бути відкритою, змінюватися, переходити в різні відтінки. Й не обов'язково визначати її в опозиції чи агресії до інших. Те, що ми бачимо, те, що нас лякає, — це жорстока, параноїдальна, з непроробленими травмами, ідентифікація. Мета якої забрати гуманність й в інших груп. Однак, цікаво, чому це відбувається зараз? Де джерело цієї кризи? Напевно, старі ідентичності почали руйнуватися, й ми ніби у вакуумі створюємо такі параноїдальні та агресивні ідентичності для себе. А чому вони агресивні? Бо ненадійні.

Чи реально сформувати інформаційний імунітет?
Оксана Мороз
- Потрібно починати говорити про дуже базові речі. Я вже покинула думки, що у всіх людей можна якимось чином сформувати критичне мислення. Я говорю про те, як навчити людей розуміти, як маніпулюють, який вигляд має бот чи сміттярка, як фільтрувати елементарні речі? Тому що в людей повна безпечність до інформації. Вони беруть будь-яку інформацію, натискають на неї та вважають, що вона розважальна, приміром тести, що крадуть персональні дані. А потім дивуються, чому відбувається все так, як відбувається. Мені здається, що абсолютно реально навчити людей інформаційної гігієни. Це не дасть стовідсоткової гарантії, що людина не потрапить на фейк, чи не повірить у якусь теорію змови, але це суттєво мінімізує ризики того, як авдиторія буде споживати інформацію. Цей мінімум такий: показати, які джерела інформації є релевантними. На щастя, у нас є рейтинги, що виводять на перші місця ЗМІ з мінімальними порушеннями журналістських стандартів. Тобто привчити цих людей використовувати інформацію звідти. А також пояснити, як працюють всі ці мильні бульбашки, цифрова дійсність і чому ми це бачимо. Зараз люди цього не розуміють. І от коли в них цей базовий рівень сформується, то можна буде говорити про щось інше. Цьому навчити цілком реально. А от критичному мисленню — це вже велике питання.

https://analizuj.org/morozp