www.ji-magazine.lviv.ua

Катерина Бабкіна, українська письменниця

"Рятуючи свої кар'єри і сраки, хороші руські розріджують і дефокусують свідчення українців, потужно комунікуючи свою велику руську печаль, як невдало для них все вийшло", - Катерина Бабкіна, спеціально для DW.

Одного разу я подумала, що просто проситиму прямим текстом про те, чого я хочу насправді. Ні, не залити бетоном, як багато хто зараз подумав, спираючись на відомий жарт, котрий давно уже не жарт. А в контексті, з прив'язкою до об'єктивної дійсності. Це було десь в жовтні 2022-го, коли ніяких сил уже не було на дискусії і розгляд питань про те, чи є хороші руські, і якщо так, то які саме руські хороші; чи можливий з ними діалог; чи варто бути присутніми на спільних з ними майданчиках, крім фронту, де воно одзнозначно того варто з метою звести їхню присутність до нуля.

Жоден економічний форум, жодна конференція, кіно- чи літературний фестиваль, семінар, зібрання, чемпіонат чи змагання не обходилися тоді без цих виснажливих дискусій, а точніше, даруйте, - срачів, і складного випрацювання спільних кращих рішень в умовах, коли часто ані спільних, ані кращих рішень не було. Було неймовірно прикро через те, що росія* витискає з нас сили і в такий спосіб теж. Хотілося більше солідарності, розуміння, акуратності й адекватності від організаторів заходів.

Мене, пригадую, дуже засмутило, коли один норвезький журналіст спитав мене на інтерв'ю, що це за флешмоб, що всі українські автори відмовляються від участі в чи не найбільшому в Європі літературному фестивалі в Ліллєхаммері, куди були також запрошені спікери з росії, автори і медійники, котрі з 2014 року не помітили війни, публічно висловлювалися про те, що Крим російський, а дехто навіть продовжує співпрацювати з діючими російськими організаціями і ЗМІ, які щонайменше платять податки, на які оснащується російська армія, яка потім вбиває дітей, ґвалтує жінок і знищує цивільну інфраструктуру в Україні. Я спробувала пояснити це все норвезькому журналістові, але в нього були кодові чарівні слова "засуджує путіна*" і "проти путінської росії" (десь, виявляється, є якісь інші росії, кращі), "персона нон грата" та "переслідуваний путінським режимом". В нас був тривалий діалог, в якому мене зовсім не чули. Врешті я здалася і сказала - так, це флешмоб, ми так розважаємося, нам зараз дуже бракує розваг, нудні часи. Слухавку, щоправда, я поклала до того.

Так, фестиваль за фестивалем і скандал за скандалом, в мене виробився досить ясний образ всіх цих росій, які, підкріпляючи століттями свої комунікації ікрою, грішми і кров'ю, щоразу, коли мусять понести відповідальність, несподівано стають жертвами. Так, замість понести відповідальність за пригнічення народів, поневолення земель і намагання знищити оригінальні та потужні культури і мови, царська росія колись стала бідною жертвою червоного терору (всім дотепер же шкода імператорську сім'ю, правда?), потім жертвою несправедливих міжнародних політик була молода радянська держава, всередині якої людей свавільно позбавляли майна, батьківщини чи життів, потім замість відповісти за Голодомор чи поділ і загарбання інших держав, срср* почав продаватися як країна, що понесла найбільше втрат в Другій cвітовій і в одне лице подолала фашизм... Ці росії всіх часів, як би вони не називалися, чавлять насмерть все, що потрапляє в їх обійми, а в процесі періодично прикусують себе за хвіст, після чого ультимативно волають про допомогу та підтримку.

В моєму випадку про допомогу та підтримку безкінечно волали руські письменники, автори та медійники, які захищали своє право бути присутніми на міжнародних культурних майданчиках, представляючи "іншу російську культуру". За потужним шквалом вимог і комунікацій якось губилося те, що ніякої іншої російської культури нема, вона вся побудована на імперських наративах і є основою, а значить підтримкою, існування російської нації, яка, знову ж таки, одна, і саме зараз веде злочинну і криваву війну проти України.

На жаль, паттерн дій українців, що сформувався в світлі цього всього, виявився не дуже: українські автори, режисери, спікери, фахівці висловлювалися про те, що не ділитимуть майданчик з російськими, російські одразу і гучно ставали жертвами, і українці знову і знову відмовлялися від участі там і там, ніби самі себе позбавляючи голосу на користь хороших руських. Я так відкликала свою участь з десятка подій, географічно від Південної Америки до Австралії. Це було нестерпно і, головне, не конструктивно.

Тож одного прекрасного дня на чергове запрошення на міжнародний літературний фестиваль я, замість написати, що відмовляюся брати участь в події, яка дає голос росіянам, написала, що з радістю приїду і уже чекаю зустрічі, але наполегливо прошу прибрати з програми російських чи проросійських учасників, які б уявні росії, крім путінської, вони не представляли, бо це злочинно зараз - давати голос росії. Від слова росія всіх має тіпати десь як від слова чума в чотирнадцятому столітті.

І взяла це собі за правило.

Скажу чесно - більшість фестивалів, самітів та форумів після цього зникають безслідно, а деякі вступають в дискусію, яку дуже важко витримати беземоційно, а отже професійно, бо люди несуть діч, повторюючи чи не дослівно лякала російської пропаганди, настільки ж топорні, наскільки й дієві. Загалом це "росіяни нічого не можуть змінити", "росіяни такі ж жертви режиму (а режим тоді хто, як не вони самі?)" і ще те, що є якісь інші росіяни, які виїхали з росії і звинувачують її з далеку, відновлюючи справедливість (насправді, рятуючи свої кар'єри і сраки, розріджують і дефокусують свідчення українців, потужно комунікуючи свою велику руську печаль про те, як невдало для них все вийшло).

Спершу я дуже картала себе, коли в цих діалогах втрачала холодну голову і ставала емоційною, пояснюючи на пальцях привілейованим відсутністю війни на їх землі і глибоко стурбованим організаторам-іноземцям як все є - хто з моїх друзів цього тижня загинув, скільки дітей убили російські ракети, що той чи той хороший руський, якого мені намагалися продати як мого союзника, казав про Крим, Україну і війну на Донбасі в 2014, 2016 і 2018  роках, перш ніж в лютому публічно погризти себе за хвіст.

Але нещодавно мене поплавило добряче в черговій дискусії, і все закінчилося добре (так, такий результат моїх вимог часом теж стається). Поплавило мене тому, що в мене були очікування - йшлося про великий літературний фестиваль в Польщі, який завжди мені здавався проукраїнським. Туди запросили мене та інших двох українських авторок. В них взагалі сумнівів ніяких не виникло, бо в них теж були очікування щодо цього конкретного заходу; зрештою, всі ми брали б (і братимемо - спойлер!) участь в цьому великому заході не вперше. Але от я спитала, як в них з руськими. Організатори фестивалю повідомили мені, що буде лише один вихідець з росії, який, власне, критикуватиме росію. В моїй голові вихідець з росії це хтось, хто виїхав звідти в років, я не знаю, п'ять. І сформувався як особистість деінде. Я сказала "ок", я ж не мушу знати поіменно всіх вихідців. Але за кілька днів, коли настав дедлайн подачі пресматеріалів для підготовки промоції фестивалю, я уже перед тим, як відправити їм фото і біографію, загуглила вихідця і прозріла.

Вихідець з росії не лише з незначними перервами прожив там все своє життя, але і потужно і публічно підтримує російську культуру, навального* (зокрема його позицію щодо Криму) і - вишенька на торті, - ще донедавна працював на раша тудей (RT є багатомовним державним телеканалом РФ, трансляція якого з березня 2022 року в ЄС заборонена на підставі рішення Ради ЄС. - Ред.). Раша, бл*ха муха, тудей, найпотужніше державно-контрольоване джерело поширення російської пропаганди за кордонами росії.

Якщо чесно, я трошки наївна. Напевне, я подумала, що в організаторів великого фестивалю перегорів Google і перегрілася "Вікіпедія", і сталася якась прикра помилка. Я написала їм ввічливого листа про його хорошого руського, рашу тудей і деякі його висловлювання і матеріали, і попросила не давати російській культурі рупор, а руському - голос. Я максимально акуратно повідомила про руського обох українських авторок, яким на голову не налізло, як їх взагалі могли не попередити про таку ситуацію.

Не знаю, якої я чекала відповіді - напевне щось в дусі "Вибачте, ми страшенно помилилися, ніякого руського не буде". Але натомість я отримала від фестивалю розгорнуте пояснення про те, чому саме цей руський - хороший, а я не права. Що виступ цього руського буде важливим сигналом для всіх тих руських в росії, які не підтримують війну, але поки про це не висловлюються. На пальцях просто - отак будь-яка інституція чи структура, де хоча би поруч полежав хтось руський, починає адвокацію руських ціною утиску всіх інших; це не випадковість, це рефлекс, який роками формувався за допомогою ікри, грошей, крові і позиції жертви в слушний час. Я читала цю відповідь від фестивалю і мені в прямому ефірі зривало кришечку. Перед тим я знайшла висловлювання хорошого руського про те, що він представляє іншу росію, чисту і світлу, чи щось типу того. Стало трошки гнівно від того, що виявляється, таки доведеться боротися не з однією росією, а з кількома.

Лист, якого я написала організаторам фестивалю, був дуже непрофесійний. Там було про те, що справді хороші руські все, що можуть зробити, це заткнутися і мовчати, даючи простір і слово культурам, які росія притісняла століттями; про те, що саме намагання допустити зараз вибір між українцями і руськими уже злочинне і про те, що мені прикро розстроювати вельмишановних панянок та панів, але якщо вони не в курсі, раша тудей почав розповсюджувати пропаганду не в 2022 році. Я здається закінчила на тому, що руським, які проти війни, але не висловлюются  про це, потрібен не сигнал, а справедливе покарання, бо ця війна - їхня відповідальність. 

Я була зла на себе, бо після такого листа хто завгодно має карт-бланш назвати мене неадекватною, агресивною і припинити діалог, лишивши собі свого хорошого руського, який, напевне, ввічливий і не матюкається. Я майже сподівалася такого розв'язання ситуації.

Але знаєте - вийшло трошки по-іншому. Не обов'язково бути 24/7 адекватною і ввічливою, щоби боротися з кожною росією на своєму шляху. Організатори фестивалю подумали і відкликали запрошення хорошого руського.

Це дуже мало, чесно. Але було приємно.

*Авторську орфографію збережено.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

 16 08 2023

https://www.dw.com/uk/katerina-babkina-borotisa-z-koznou-rosieu-na-svoemu-slahu/a-66539619