www.ji-magazine.lviv.ua

Денис Губашов

Російська війна принесла страждання мільйонам українців зруйнувала їхні будинки й цілі міста. Як відродити окуповані території після їх звільнення?

ТЕКСТИ проаналізували руйнування 40 населених пунктів на основі алгоритму автоматичної класифікації супутникових знімків та підготували рекомендації щодо відбудови.

TEXTY.org.ua проаналізували руйнування 40 населених пунктів на основі алгоритму автоматичної класифікації супутникових знімків. Карту, створену за результатами аналізу, можна переглянути за посиланням.

Населені пункти розташовані на звільнених територіях, у зоні активних бойових дій і на окупованих територіях. Більшість досліджених населених пунктів перебуває на сході та півдні України, але для порівняння також було досліджено Бородянку, Ірпінь і Бучу Київської області, Ягідне Чернігівської області та кілька населених пунктів Харківської області.

Більше про те, як Росія руйнує міста в Україні, можна прочитати в проєкті ТЕКСТІВ “Під ударом. Що й коли обстрілювала Росія”.

Було проаналізовано супутникові знімки, отримані впродовж весни-літа 2022 року. Проте більшість цих населених пунктів перебуває на окупованих або на звільнених територіях — поза зоною активних бойових дій (станом на лютий 2023 року). Відповідно масштаби їх руйнувань навряд чи сильно змінилися.

Ми розглянули населені пункти, які постраждали від російської агресії. І класифікували їх так:

1.    Великі міста — центри області, міста обласного значення, їхні сателіти.

2.    Великі міста сходу України, утворені навколо комплексів великих промислових підприємств.

3.    Міста середнього розміру, функціонування яких не пов’язане з великими промисловими підприємствами або є не ключовим.

4.    Невеликі міста.

5.    Села.

Щодо кожного із зазначених типів має бути різна стратегія відбудови, яка зважатиме на ступінь руйнування не тільки всього міста, а й окремих його частин. А для міст, створених навколо промислових комплексів, — ще й відбудову цих комплексів. Окремим питанням залишається відбудова сіл, які найбільше постраждали від російської агресії.

На відбудову також істотно впливатиме й час, який ці населені пункти перебуватимуть у зоні активних бойових дій або під окупацією. Що більше часу минає, то менше мешканців бажатимуть повернутися, адже міста будуть більше зруйнованими або люди облаштуються вже на новому місці. Також на відновлення міст вплине їх руйнування під час деокупації територій, яка може бути пов’язаною зі ще більшими руйнуваннями.

У відбудові необхідно зважати на масштаби й характеристику руйнувань. На жаль, ми зафіксували руйнування й окремих будинків, і цілих кварталів. У окремих будинків вони можуть бути тотальними, як, наприклад, пошкодження сумнозвісного будинку в Бородянці, який було зруйновано авіаційною бомбою ФАБ-500, — відбудова такого будинку технічно неможлива. Трапляються також руйнування цілих кварталів, як-от у Маріуполі (який не потрапив у наш проєкт). Проте такі руйнування є й у Сєвєродонецьку. Також ми зафіксували тотальні руйнування сіл, як-от села Довгеньке біля Ізюма — воно впродовж усього літа 2022 року перебувало на лінії зіткнення і станом вже на середину літа там не лишилось жодного вцілілого будинку.

Спочатку ми розглянемо руйнування та відновлення з погляду типів населених пунктів, а потім беремо до уваги тип руйнувань.

Великі міста — центри області, міста обласного значення, їхні сателіти. Відбудова таких міст однозначно має сенс, зважаючи на кілька факторів.

1.    Вік забудови. Якщо до прикладу розглядати постраждалі Ірпінь і Бучу, а також навколишні села, то ми побачимо, що значну частку забудови становлять новітні житлові комплекси. Ремонт пошкоджених будинків такого типу однозначно має сенс без їх істотної перебудови або перепланування території. До того ж такі будинки переважно зведено за монолітно-каркасною технологією, тому вони стійкіші до пошкоджень. Детально цю тематику ТЕКСТИ досліджували в матеріалі "Як російські удари руйнують багато​поверхівки".

2.    Стимул до повернення. Тут слід зважати на загалом складну ситуацію з внутрішніми переселенцями й людьми, які виїхали за межі України на початку повномасштабного вторгнення, але бажають повернутися додому, принаймні у своє місто та свій район. Великі міста та їхні сателіти дають все ж таки більше можливостей і реальний шанс на повернення до “довоєнного життя”.

Промислові міста сходу України, утворені навколо комплексів великих промислових підприємств і шахт. Ці міста ми виділили в окрему категорію — до них, наприклад, належать Сєвєродонецьк (понад 100 тис. населення), Лисичанськ (понад 100 тис. населення), Маріуполь (понад 450 тис. населення) як найбільші, а також Торецьк, Бахмут, Попасна та інші.

Після деокупації таких міст великим питанням постане їх відбудова, яка спиратиметься на кілька ключових факторів:

1.    Збереження або відновлення містоутворювального елемента. Східні промислові міста розбудовували навколо великих підприємств і шахт — вони, по суті, ставали їхніми сателітами. Відповідно відбудова таких міст полягатиме у відновлені й промислового потенціалу — і тут постає питання доцільності. Адже схід України ще від 2000-х років мав проблеми з рентабельністю видобувних підприємств, які почасти продовжували існування завдяки дотаціям і бюджетним вливанням, хоча були насправді збитковими. Відновлення такої сфери може бути нерентабельною.

2.    Відновлення переробної промисловості. Переробна промисловість східної України та інвестиції в неї зобов’язані збігу кількох факторів: наявності “бази”, яку було створено ще за Радянського Союзу, та близькості до видобувних підприємств, що значно спрощувало логістику. За відсутності або значного скорочення видобувної галузі відновлення переробної промисловості може значно ускладнитися чи стати неможливим або нерентабельним.

3.    Добувна промисловість Донецької та Луганської областей ставала нерентабельною ще на початку 1980-х років, а за час незалежності вона лише зменшувалася. Донецька й Луганська області були дотаційними та потребували постійного вливання інвестиції, а шахти для збереження рентабельності — постійних інвестицій. Їх підтримка полягала лише в тому, що у разі їх закриття величезна кількість людей залишилася б без роботи, а також те, що українські ТЕЦ були специфіковані під вугілля з Донецької та Луганської областей — тобто в них була значна потреба.

4.    Також варто взяти до уваги, що за час російської окупації Донбасу — тобто від 2014 року — промислові потужності знищили й розграбували.

Зважаючи на все сказане, найімовірніше, після деокупації сходу України структура цього регіону значно зміниться, багато малих містечок і міст лишатимуться порожніми, а люди не матимуть стимулу повертатися. Оскільки надмірна урбанізація Донбасу якраз була пов’язана з існуванням добувної та переробної галузей, які якщо й повернуться, то в трансформованому та значно меншому вигляді.

У такому разі Україна ризикує отримати напівпорожні та напівзруйновані міста й містечка.

А державні програми, спрямовані на “тотальне” відновлення Донбасу, “закопають” мільярди гривень і міжнародної допомоги.

З цього можна зробити висновок, що багато населених пунктів сходу України просто не потребуватимуть відбудови через відсутність значної кількості охочих повернутися, натомість такі міста, як Сєвєродонецьк, Лисичанськ і Маріуполь, матимуть шанси на нове життя.

Проте величезна кількість невеликих міст і містечок лишиться напівзруйнованими та напівпорожніми за відсутності нової стратегії розвитку й візії Донецької та Луганської областей. Ключове завдання держави в цих містечках — створити умови для розвитку бізнесу, який давав би робочі місця. Буде робота — приїдуть люди. І лише тоді варто включати масові програми відбудови.

Міста середнього розміру, функціонування яких не пов’язане з великими промисловими підприємствами або воно не є ключовим. До таких міст належать Ізюм (близько 50 тис. населення), Попасна (близько 20 тис. населення), Лиман (близько 42 тис. населення).

Їх відбудова також, найімовірніше, відбуватиметься, адже ці міста, окрім промислових підприємств, мають і бізнес-інфраструктуру, проте варто взяти до уваги, що за відсутності стратегій розвитку такі населені пункти ризикують стати депресивними. Станом на зараз там мешкають переважно пенсіонери, які не змогли виїхати. Такі міста потребують пошуку нових економічних моделей.

Невеликі міста. Відновлення невеликих міст, основним містоутворювальним фактором, у яких були підприємства, є одним із найскладніших завдань. Адже постає питання доцільності відновлювати такі підприємства, адже відновлення нерентабельних підприємств коштом державних дотацій лише поверне депресію в ці регіони й посадить їх на “бюджетну голку”. Тому відновлення таких міст потребує створення окремих стратегій та здійснення додаткових оцінок.

Села. Села на сході та півдні України відрізняються між собою. Села на півдні — аграрні, прив’язані до аграрних підприємств і переробників сільськогосподарської продукції. Натомість села на сході залучені до різноманітних підприємств. Частково населення таких сіл працювало на нелегальних шахтах, частково займалося сільським господарством. Відповідно відновлення таких сіл потребуватиме значних ресурсів. Якщо ж говорити про маленькі населені пункти, наприклад до 500 мешканців, то навряд чи відновлення таких сіл матиме сенс, зважаючи на кількість людей, які бажатимуть повернутися.

Проте державі варто розглядати проєкти з підтримки малого та середнього фермерства на півдні й на сході України — у разі, якщо екологічна ситуація даватиме змогу.

Відповідно, якщо щодо сіл півдня України постає менше питань — найімовірніше, вони поступово відновлюватимуться, адже мають економічну модель, то відновлення сіл сходу — залишається дискусійним питанням.

Якщо спуститися на нижчий рівень та аналізувати руйнування в межах населених пунктів, то можна виділити кілька ступенів:

1.    Руйнування окремих будівель.

2.    Руйнування кварталів.

3.    Руйнування значних площ населених пунктів або цілковите руйнування населених пунктів.

Питання відновлення окремих будівель насамперед залежить від конструкції будівлі та ступеня її руйнування. Про це ТЕКСТИ писали в уже згаданому проєкті "Як російські удари руйнують багато​поверхівки". Варто зауважити, що відновлення будівель, зведених за монолітно-каркасною технологією, а також цегляних будинків має більші шанси, ніж ремонт та реконструкція панельних будівель.

Якщо говорити про відновлення зруйнованих кварталів, тут варто звернути увагу на містопланування. Адже значна частина забудови в Україні відбувалася в 1960—1980-х роках за застарілими містобудівними нормами та комунікаціями, не планованими на поточну кількість мешканців. Фактично на питанні відбудови та її формату відбиватимуться “типові” проблеми ЖКХ, із якими українці постають упродовж років незалежності.

Про можливі формати відбудови та ревіталізації цілих кварталів на прикладі Північної Салтівки в Харкові ТЕКСТИ писали у своєму матеріалі:“Розстріляна, але жива Салтівка”.

Про цілі зруйновані квартали можна говорити в Сєвєродонецьку, Лисичанську, Ізюмі, Лимані, Авдіївці — і це станом на середину літа 2022 року, зараз (у лютому 2023-го) ці руйнування можуть бути більшими. Зокрема в дослідження не увійшов фактично зруйнований Бахмут.

Відновлення таких кварталів, які зазнали майже повного руйнування, має відбуватися, зважаючи на сучасні будівельні норми та найкращі практики житлової забудови, урбанізму, а також зважаючи на потреби людей з інвалідністю й маломобільних категорій пішоходів. Врахуванням потреб у площах для малого й мікробізнесу інфраструктури соціальної, торговельної тощо. Формування “магнітів” — місць активності для місцевих мешканців. Про ревіталізацію житлових кварталів ТЕКСТИ писали у своїх матеріалах:

Шлях Херсона. Від "міста моряків", "міста кавунів" і "міста-перевалу" до самобутнього "міста-променаду" та BIRDYANSK у Бердянську: як створити місто для людей і птахів.

Відновлення повністю зруйнованих населених пунктів є іншим наріжним каменем. Тут варто говорити про населені пункти різного розміру, але станом на літо 2022 року повністю зруйнованими з проаналізованих населених пунктів були смт Врубівка (близько 1 тис. мешканців), Ниркове, Тошківка (близько 4 тис. мешканців), Новотошківське (понад 2 тис. мешканців), зараз ми розуміємо, що також повністю зруйновано Бахмут, Соледар, Маріуполь і Попасну (через надмірну хмарність, а тому через низьку якість і деталізацію супутникових знімків Попасної класифікація не дала результатів, хоча ми знаємо, що місто значно зруйноване, проте ми лишили його в проєкті — прим. автора).

Для сходу України доцільність такого відновлення, знову ж, полягатиме в наявності робочих місць і містоутворювальних факторів.

Для півдня України ситуація однозначніша, оскільки це аграрний регіон і робота місцевих мешканців передусім пов’язана з сільським господарством та переробленням сільськогосподарської продукції. Відповідно відновлення багатьох населених пунктів матиме більший сенс. Забігаючи наперед, варто сказати і про формат забудови. Садибна забудова (приватні будинки з прибудинковою територією та городами) простіша для держави з погляду логістики та допомоги власникам.

Найімовірніше, великі сільськогосподарські та переробні підприємства повернуться на деокуповані території півдня, що надасть стимул і мешканцям повернутися до своїх осель, проте важливим фактором буде наявність роботи, тож структура населених пунктів може змінитися. Наприклад, деякі села збільшаться, а інші — взагалі зникнуть. Проте державі доцільніше розвивати малі й середні фермерські господарства, ніж віддавати відбудову на відкуп великих агрохолдингів. Адже менші господарства, як правило, вирощують ширший спектр культур, дають більше робочих місць і відповідальніше ставляться до потреб громади, бо повʼязані з нею. Великі агрохолдинги тяжіють до вироджування монокультур і не потребують багато робочих рук, чим спонукають мешканців виїжджати, часто за кордон.

Україні варто запозичити досвід “азійських тигрів”, у яких бурхливе економічне зростання почалося з правильної земельної політики, в основі якої був розвиток і підтримка дрібних господарств.

Проте не варто забувати й про загальний тренд урбанізації України впродовж останніх десятиліть. Відсутність високооплачуваної роботи та кар'єрних перспектив спонукала сільське населення переселятися в міста, відповідно не всі, хто знайшов своє місце в мегаполісах, бажатимуть повернутися. Розумне відновлення сіл дає шанс це змінити.

Також необхідно взяти до уваги, що на розмінування територій необхідно витратити значний час і ресурси, а мінна небезпека залишатиметься найбільшою для аграріїв. Також аграрії зазнали втрат під час війни, їхні склади часто зруйновано, а техніку знищено. Тому підтримка підприємств, які дають роботу, стане ключовою у програмі відновлення. Коли в регіоні немає бізнесу, який працює, вкладати бюджетні й донорські кошти у відбудову — погана ідея. Спочатку слід відбудувати бізнес.

Найбільше на обрання стратегій розвитку деокупованих територій впливатимуть: для півдня України — аграрний потенціал, а для сходу — промисловість 4.0. Адже рентабельність добувної галузі цього регіону буде переважно невисокою.

Додатково варто взяти до уваги той фактор, що частина мешканців цих регіонів ще до повномасштабного вторгнення планувала переїзд в інше (більше) місто або за кордон, повномасштабне вторгнення лише пришвидшило ці процеси.

Також варто зважати на те, що частину населення насильно вивезли в Росію, частина виїхала добровільно й не збирається повертатися. Ті, хто залишився на окупованих територіях, не всі проукраїнськи налаштовані — вони виїдуть під час або після деокупації. Ці фактори також впливають на зменшення населення. Звісно, ми сподіваємося, що ті, хто виїхав насильно, тим чи іншим шляхом зможуть повернутися.

На жаль, війна дала можливість позбутися радянських методів забудови та структури вуличної мережі й кварталів — виправити проблеми, які роками супроводжували депресивні міста. На місці старої промислової забудови, яку будували лише з метою “вселити” якомога більше людей — доцільно створити нові сучасні, комфортні, людиноцентричні міста. На місці зруйнованих промислових гігантів радянського зразка потрібно обдумати стратегію створення виробничих хабів, які матимуть сучасне обладання й вищу продуктивність праці, а тому вироблятимуть товари з більшою доданою вартістю та менше забруднюватимуть довкілля.

Загальні висновки

·         Структура сходу України значно зміниться: нерентабельні підприємства не відновлюватимуть, що призведе до істотного скорочення або вмирання окремих населених пунктів, які утворилися довкола таких підприємств. Якщо підприємство не працює і на його місці не створено нові, то відбудова будинків стане викинутими грошима.

·         Переробна промисловість відновлюватиметься в значно зменшених обсягах.

·         Донецька та Луганська області потребуватимуть нової стратегії розвитку, перепрофілювання галузей і пошуку нових можливостей.

·         Міста сходу України потребують нових стратегій розвитку й пошуку сильних сторін та можливостей, нових векторів розвитку, зважаючи на сучасну економіку та промисловість 4.0.

·         Необережна державна політика може призвести до “порожніх” інвестицій і дотацій у створення “міст-привидів”.

·         Проєкти з відновлення можуть бути доволі корупційними, суспільство та державні органи повинні налаштувати прозору систему з якісним контролем.

·         Деокуповані території Херсонської та Запорізької областей, найімовірніше, відновлюватимуть в аграрному секторі. Вочевидь, найлегше буде відновлювати роботу великим агрохолдингам, але держава має стимулювати й усіляко підтримувати малі та середні фермерські господарства. Частина населених пунктів, далеких від підприємств і логістичних шляхів, може зникнути. Роль держави полягає в тому, щоб створити умови, щоб цього не сталося й малі села вижили, а місцеві мешканці могли гідно заробляти.

·         Відновлення зруйнованих кварталів має відбуватися, зважаючи на найкращі практики, з наявністю всієї необхідної інфраструктури, магнітів для соціальної активності, інфраструктури для створення та ведення бізнесу.

·         Наявні ризики “шаблонного” відновлення зруйнованих кварталів із корупційними схемами та збереженням їх недосконалих планувань.

·         Відновлення окремих будівель має відбуватися, зважаючи на технології їх побудови. Доречно здійснювати таке відновлення для сучасніших будівель, а будинки, зведені за панельною технологією, найімовірніше, слід знести, щоб на їх місці звести сучасніші споруди.

·         Території для місця зруйнованих будівель не завжди доцільно забудовувати саме житловою забудовою — доречно використовувати ці простори для організації місць проведення дозвілля, бізнес-центрів тощо.

·         Планування вуличної мережі слід переглянути.

·         Державі доведеться запроваджувати програми викупу або обміну земельних ділянок. Наприклад, обмінювати земельні ділянки в селах, відновлення яких неможливе або недоцільне, на квартири в містах.

Методологія використаного алгоритму

Алгоритм працює за принципом візуального розпізнавання. Для цього всі наявні супутникові знімки було розрізані на квадрати розміром 134 м на 134 м із розширенням 0,5 м на піксель — тобто 268 на 268 пікселів — так звані суперпікселі.

Таких квадратів було отримано понад 300 тис.

Їх усі було класифіковано нейромережею на основі предтренованої Resnet34 із розмороженими верхніми 10 шарами, що дало змогу зберегти всі переваги притренованої нейромережі, проте позбутися її власного класифікатора.

Нейромережа тренувалася на 5% вибірці з кожного супутникового знімка — так було нівельовано відмінність для типу архітектури (житлова, промислова, садибна забудова), часу дня, погоди, пори року. Нейромережа показує високий результат, проте вона тюнінгована давати більше хибнопозитивних результатів — на такий крок ми пішли свідомо, щоб не пропустити руйнувань, оскільки метою був усе ж таки пошук зруйнованих будівель, що вручну зробити неможливо.

Після пропускання всіх 300 тис. суперпікселів через нейромережу, було визначено близько 5 тис. будівель з ознаками руйнувань.

Нейромережа розпізнає кілька типів руйнувань:

·         повністю зруйновані будівлі. У такому разі розпізнається прямокутна або квадратна площа з неоднорідною структурою — залишками будівлі;

·         будівлі, від яких лишився тільки каркас — решітка стін. Тобто будівлі, повністю позбавлені даху. В такому разі знаходиться патерн решітки;

·         пограбовані будівлі, частково зруйновані будівлі з дахом. В такому разі будівля розпізнається за “сміттям” і неоднорідної структури каміння та піску навколо.

Інколи все ж таки алгоритм допускається помилок. Це пов'язано з невеликою кількістю супутникових знімків, які було використано, та відсутністю порівняння з довоєнним виглядом будівель. Типові помилки алгоритму:

·         Хибнопозитивна класифікація кладовищ. Через розширення супутникових знімків у 0,5 м на піксель кладовища, особливо без значної кількості дерев, сприймаються як однорідна структура й інколи класифікуються як зруйновані будівлі.

·         Хибнопозитивна класифікація сміттєзвалищ через схожість патерну між зруйнованою будівлею та сміттєзвалищем, іноді останні класифікуються хибнопозитивно.

·         Хибнопозитивна класифікація будівництва, недобудованих будинків. Оскільки нейромережа зокрема розрізняє патерн будинку у вигляді “решітки стін” — так само, який вигляд мають недобудовані будинки без даху, тому знайти доцільний спосіб позбутися таких помилок складно. Єдиний вихід — перевірити довоєнні супутникові знімки, що не було першочерговим завданням і потребує значних потужностей та наявності вдвічі більшої кількості супутникових знімків.

·         Хибнонегативна класифікація багатоповерхових будинків після артилерійських обстрілів. У багатьох багатоповерхових будинках результати влучань артилерійських снарядів помітні тільки збоку, тому якщо на супутниковому знімку не видно стіни, у яку було влучання, такі будинки не розпізнаються. Хоча це також справедливо і для багатоповерхівок, у яких наявні лише незначні пошкодження або просто сліди від пожежі.

21 03 2023

https://texty.org.ua/articles/109218/yak-vidbuduvaty-zrujnovani-mista-analiz-ta-rekomendaciyi-vladi/