www.ji-magazine.lviv.ua

Денис Губашов

Зараз у зведеннях Генерального штабу україни дедалі частіше лунають повідомлення: “ЗСУ просунулись на 500 м”, “Звільнили 4 км кв.”, “Сили оборони України захопили російські позиції”. Чому раніше ми оперували назвами населених пунктів, а зараз “аморфними” кілометрами та сотнями метрів?

Відповіді — російські позиції. Якщо ще торік оборону — й українська, і російська — будували навколо населених пунктів, то зараз такі укріплення — у стилі Першої світової.

Схожа ситуація була й правобережжі Херсонщини та навколо самого міста. До осені 2022 року ми не бачили багато загадок про звільнені населені пункти. Так і зараз на півдні.

Росія, яка окупувала південь України ще в перші дні вторгнення, за рік побудувала величезну мережу укріплень, які простягаються на сотні кілометрів у декілька ліній та складаються із окопів, протитанкових ровів, опорних пунктів — своєрідних собі земляних фортець, бетонних укріплень мінних полів і хтозна-ще чого.

Ба більше, такі укріплення взаємоповʼязані між собою. Коли ми говоримо про прорив першої лінії оборони й захоплення російських позицій — то йдеться не про якісь “окопи у вакуумі” — а про частину більшої мережі укріплень, за якими через 500 м або 1500 м перебувають наступні.

Російські лінії оборони півдня — це не просто мережа окремих опорних пунктів, а ціла фортеця, у якій усі елементи повʼязаний між собою. Тому український контрнаступ схожий не на наступ серед “чистого поля”, а більше на на штурм величезної укріпленої фортеці.

Загальна картина

Червоні трикутники на карті — це російські укріплення, які виявила OSINT спільнота. Але проблема сприйняття для цивільного полягає в тому, що це не окремі точки, а нитка окопів та укріплень опорних пунктів різного розміру. Тому їх, імовірніше, можна розглядати як лінії.

Ми дослідили лише невелику частину укріплень на Мелітопольському напрямку на ділянці Оріхів — Токмак — Мелітополь, але і цього вистачило, щоб оцінити масштаби інженерних загороджень.

Російські укріплення побудовано у три лінії. Перша — найпівнічніша — простягається по лінії фронту.

Друга лінія краще укріплена й розташована від першої на відстані кількох кілометрів, на різних ділянках навіть до 10 км. Між ними також можуть бути різні укріплення.

Третю лінію оборони розташовано з центром в Токмаку. Вона виходить до кордонів Каховського водосховища в районі Василівки на заході та тягнеться на схід у сторону Волновахи — й утворює трикутник, однією із вершин якого є сам Токмак.

РОСІЯНИ ПРИКРИВАЮТЬ СВОЇ ЛІНІЇ ПОСТАЧАННЯ

Також цікаво, як росіяни прикривають свої лінії постачання: вздовж дороги від Токмака до Мелітополя — із західного боку — також зроблено укріплення, які простягаються з півночі на південь. Такими самими окопами прикрито дороги і з Мелітополя на Нову каховку, Джанкой, а з Нової каховки — на Армянськ.

Це свідчить про те, що Росія серйозно розгяладала можливість масованого контрнаступу ЗСУ: форсування Дніпра в районі Херсона. І це ще раз підтверджує, що підрив дамби Каховської ГЕС — превентивний захід, щоб убезпечитися від можливого форсування Дніпра. Саме тому російські війська не виводили вглиб лівобережжя.

Звісно, ми бачимо, що найбільші укріплення зведено на півночі окупованих територій — по лінії фронту. Ми зібрали кілька фрагментів таких укрпілень і пояснимо, як їх влаштовано. Проте не забувайте: це все одна повʼязана фортеця.

Третя лінія оборони — захід від Токмака

Коли ми говоримо про кілька ліній оборони, то йдеться не про траншеї, вириті у три ряди, а про повноцінні укріплення — кожне із своєю інфраструктурою, “архітектурою” та всіма рівнями захисту.

Фрагмент третьої лінії оборони окупантів на захід від Токмака правим флангом впирається в передмістя. А південніше переходить в укріплення, які прикривають дорогу з Токмака на Мелітополь.

На знімку помітні дві лінії: північніша — протитанковий рів (детальніші знімки будуть далі на інших прикладах), друга лінія (з перпендикулярними полосами) — безпосередні окопи. Між ними також можуть бути ряди “зубів дракона”, але знімок не дає можливості розглянути їх детальніше.

Протяжність однієї такої лінії — майже 7 км. Тобто це 7 км безперервного танкового рову, 4–5 м завширшки та 3–4 м завлглибшки, який з тилового боку (того, який повернуто до окопів) має ще й 2-метровий насип. Танки не можуть перестрибнути такий рів і найімовірніше застрягатимуть.

Друга лінія — це вже окопи, в яких облаштовані стрілецькі позиції та капоніри для військової техніки, бліндажі, склади тощо.

“У тилу” — командний і логістичний центр — до нього підходить дорога, а від нього розходяться лінії вже на самі позиції.

“Стик” першої та другої лінії оборони окупантів між Вербовим і Тарасівкою

В цьому районі перша та друга лінія оборони окупантів підходять впритул одна до одної - принаймні такі висновки можна зробити на основі супутникових знімків.

Лінії мають однакову структуру: протитанковий рів — окопи. Уявіть масштаби, якщо на знімку перша лінія простягається на 15 км, а друга — на 11 км. І це лише невеликий фрагмент. Друга лінія тягнеться сюди від самого Токмака вздовж траси Токмак — Пологи, де по прямій — майже 35 км.

Перша лінія — від Василівки, вона менш однорідна, але по прямій це близько 60 км.

Також між лініями є окремі смуги окопів або опорних пунктів біля сіл і містечок або розвʼязок доріг. Та лінія оборони, яку ми ідентифікуємо як другу, ближче до Токмака перетворюється на третю.

На північ від Тарасівки ми також бачимо опорний пункт із капонірами, бліндажами й окремими укріпленнями.

Перша лінія оборони на північ від Пологів

Ця перша лінія майже безперервно тягнеться далі на північний схід до Пологів ще близько на 20 км.

На знімку детально видно її структуру: лінія окопів із окремими опорними пунктами, протитанковий рів і “зуби дракона” — це чітко видно на збільшеному супутниковому знімку.

Протитанковий рів на знімку із великою роздільною здатністю — тут він відходить від позицій. Проте, можливо, деяких позицій ми не бачимо — вони можуть бути в посадці.

Друга лінія Оборони Новогригорівка — Переможне

Лінія проходить між двома населеними пунктами, але вона також складається з окремих кріплень, для цього району є детальніші супутникові знімки:

Друга лінія оборони Солодка Балка

Ми спостерігаємо тут таку саму структуру, як і на інших ділянках: протитанковий рів, укріплення — суцільна лінія окопів.

Третя лінія оборони Токмак

Укріплення на північний схід від Токмака. На детальному знімку помітно, що між окопами та протитанковим ровом є “зуби дракона”, а також дві дороги проходять крізь ці укріплення.

Друга лінія оборони Широке

На детальному знімку помітні масштаби протитанкового рову — вони зіставні із амбаром поблизу.

Що з цим усім робити?

Будівництво великих земляних укріплень бере свої початки із 17 століття, коли через розвиток артилерійської справи та самої артилерії фортеці із каменю не могли їм протистояти. Тому тоді почали будувати земляні укріплення, стійкіші до гарматних пострілів.

19 століття змінило самі укріплення — через мобільність фронту кріплення стали меншими та зрештою перетворилися на окопи Першої світової.

Між Першою та Другою світовими війнами Франція та Фінляндія використали цей досвід і побудували дві оборонні лінії. Франція — лінію Мажино (на кордоні з Німеччиною), Фінляндія — ліннію Маннергейма (на кордоні із СРСР).

Обидві ці лінії було подолано. Лінію Мажино — військовою хитрістю, коли заміст штурмів "у лоб" німецькі війська змогли обійти її і вторгнутись у Францію із півночі, пройшовши через Бельгію.

А радянські війська штурмували лінію Маннергейма близько двох місяців, але таки подолали її “грубою” силою: лобовими атаками, артилерійськими та повітрянними бомбардуваннями.

Ще одну глобальну лінію оборони — Велику китайську стіну — теж взяли, у її випадку військовою хитрістю.

Чим закінчиться нинішня спроба подоати оборонні лінії, наразі не відомо. Але є декілька факторів, які можуть свідчити, що російські війська програють цю битву.

1.    Недоліки статичної оборони. Коли війська кілька місяців займають ті самі позиції, вони не можуть маневрувати, залежать від постачання та мають витримувати постійна артилерійські обстріли.

2.    Логістика, підтримка такої лінії оборони потребує значних людських ресурсів, адже земляні укріплення мають схильність руйнуватися самі собою через погодні умови та зміни пори року. Утримання значної кількості людей на лінії оборони також вимагає ресурсів. Адже солдати можуть перебувати за десятки кілометрів від лінії фронту, але серед поля чи степу або в малому населеному пункті.

Утримувати полк у чистому полі логістично складніше, ніж у великому місті. Солдати потребують харчів, води, лікування, ремонту техніки амуніції, обладнання. Людей не можна тримати серед чистого поля місяцями. Тобто треба утримувати солдатів, які не беруть участі у бойових діях і водночас не дуже відпочивають. А якщо їх прибрати — нікому буде утримувати укріплення.

1.    Технологічний розвиток. Якщо такі величезні укріплення, як Лінія Мажино та Лінія Маннергейма, було зруйновано в 1940-х роках тогочасною технікою, то що казати про сучасні системи озброєння, при тому, що технології будівництва укріплень відтоді не надто змінилися.

Але росіяни мають і декілька елементів, які дають їм змогу сподіватися на успіх в обороні.

1.    Перевага в авіації. Важко наступати бронетехнікою по мінних полях, без підтримкм своєї авіації й під загрозою удару від чужої. Російські вертольоти важкодосяжні для нашого ППО і є суттєвою загрозою для колон важкої техніки.

2.    Майже безкраї мінні поля, які особливо ефективні в поєднанні з перевагою в повітрі (див. п.1). Також Росія уміє швидко мінувати нові території та мінувати дистанціно, навіть розміновані шляхи наступу чи відступу.

3.    Насиченість поля бою безпілотниками. Наші рухи швидко стють помітними й ворог застосовує або артилерію, або авіацію.

4.    Оскільки наш війська просуваються повільно, то Росія може споруджуавти нові й нові лінії оборони. І ми не можемо стрімко вийти в тил та оточити великі ворожі з'єднання.

Як може діяти Україна:?

Насамперед нам потрібні далекобійні засоби ураження: літаки й далекобійні ракети, а також системи залпового вогню та артилерія.

Російські позиції значно зручніше штурмувати, коли в них уже нікого немає.

1.    Руйнування логістики різного рівня. Використання далекобійних засобів ураження дає змогу тримати в постійній напрузі війська, які не отримують достатньої кількості постачання, не можуть евакуювати поранених, мають дискомунікацію на полі бою. Якщо ж говорити про “локальну логістику”, то ізолювати війська на їхніх позиціях. Тобто руйнування постачання окремих опорних пунктів або ділянок укріплень. Створення вогняних мішків. Саме так діяли ЗСУ на правобережжі Херсонщини.

2.    Знищення позицій. Системи залпового вогню дають змогу значно ушкодити або майжу зруйнувати укріплення — так їх утримання буде недоцільним і окупантам доведеться відступати на іншу лінію оборони. Цю саму роль виконують і сучасні літаки, які можуть ефективно руйнувати не тільки укріплені позиції, а й засоби ураження, артилерію, малі склади тощо.

3.    Прорив оборони або обхід. Загальна логіка полягає в тому, що за Токмаком — значно менша концентрація укріплень, ніж на передньому краї. Так було позбавлено сенсу й Лінію Мажино, і Лінію Маннергейма. Укріплення втрачають сенс, коли супротивник перебуває в тилу. Так само їх складно стає обороняти, коли він тисне із кількох сторін. Форсування Дніпра — затія вкрай ризикована, але дає шанс на великий успіх, бо так можна зайти в тил укріпленим лініям.

4.    Було б добре отримати і почати застосовувати F16 саме зараз, але, на жаль, це не реалістично.

Ми бачимо, що ЗСУ планомірно дотримуються такої стратегії: руйнують логістику, вибивають ворожу артилерію та метр за метром, позиція за позицією прогризають російську лінію оборони.

Звичайно, в таких умовах наявність більшої кількості артилерії, касетних боєприпасів і головне — літаків — значно полегшила б таке завдання.

12 07 2023

https://texty.org.ua/articles/110132/yaki-vlashtovani-rosijski-ukriplennya-na-pivdni/