www.ji-magazine.lviv.ua

   

Тарас Лазер, Надя Кельм

"Ми маємо повернути кожній людині,
яка постраждала від воєнних злочинів, ім’я,
бо людина — це не цифра", —
правозахисниця Олександра Матвійчук.

Дмитрівка — невелике село лише за кілька кілометрів на північ від Житомирської траси навпроти села Мила. Тут облаштовано звалище автомобілів, які росіяни розстріляли та спалили під час облоги Києва. Одне з десятків звалищ на Київщині.

"Після деокупації в Дмитрівку стягнули орієнтовно пів сотні машин", — розповідають оперативники Головного управління національної поліції України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (в Україні збережено правоохоронні структури, які працювали на територіях, що нині тимчасово окуповані, — ред.)

Із цих 50 автомобілів 11 привезли з автошляху М-06, з ділянки між селами Мила та Мрія. Автошлях М-06 — це траса Київ-Чоп, "Житомирська траса", а віднедавна — "Траса смерті". У людей, які бували на ній у перші дні й місяці після деокупації, вона вже давно не асоціюється зі звичайною дорогою на захід — лише з вервечкою згорілих автомобілів і згорьованих людей, тілами на асфальті й узбіччях, потрощеними будинками, купами російської техніки й табличками «міни» вздовж лісосмуг.

Причиною останньої зупинки цих 11 автомобілів були російські військові зі складу 2-го батальйону 5-ї окремої танкової бригади, які прибули на Київщину з міста Улан-Уде. Упродовж березня вони нищили цивільних водіїв, пасажирів і пішоходів поруч із АЗС UPG на Житомирській трасі. Вони знали, що скоюють злочин: після вбивств росіяни спалювали абсолютно всі машини й тіла, щоб приховати сліди своїх злодіянь. "Нет тела, нет дела", — мабуть, саме цим принципом керувалися військовослужбовці з далекої Бурятії.

Позначка про кульове влучання, нанесена експертами-балістами на автомобіль, розстріляний на Житомирській трасі. Звалище машин у селі Дмитрівка, Київська область. Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

Місяці роботи поліції, прокуратури, судово-медичних експертів, військових і журналістів дали змогу ідентифікувати десятки жертв, відновити хронологію подій і встановити конкретних російських командирів та солдатів, які вчиняли тут імовірні воєнні злочини.

Звідси, з місця масового вбивства, до адміністративної межі Києва лише близько 7 км.

Скрольте

ХРОНОЛОГІЯ

"Саме тут, де ми стоїмо, був розташований 2-й батальйон 5-ї танкової бригади 36-ї загальновійськової армії. Вона належить до Східного військового округу під командуванням генерал-полковника Олександра Чайка", — розповідають Кримські слідчі, які розслідують цю справу за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, Аліна Машкіна та Андрій Вишняк, стоячи біля заправки UPG на Житомирській трасі.

З оперативниками та слідчими ГУНП в АРК та м. Севастополі на Житомирській трасі на місці масового розстрілу. Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

03 березня, прихід 5-ї ОТБр

Колона російської техніки під’їжджає до АЗС UPG і починає облаштовувати свої позиції. Тут є танки, БМП і солдати з автоматичною зброєю. Роблять вогневі точки, окопи й бліндажі, вкопують техніку.

Росіяни розміщують техніку та особовий склад уздовж Житомирської траси між селами Мила та Мрія

Зйомки з дрону цієї ділянки траси в березні майже щодня здійснювали бійці місцевої територіальної оборони. Їхні кадри дають змогу встановити переміщення й розташування російських військових і російської техніки.

Росіяни розміщують техніку та особовий склад уздовж Житомирської траси між селами Мила та Мрія

Росіяни розміщують техніку та особовий склад уздовж Житомирської траси між селами Мила та Мрія

Росіяни почали вбивати одразу — саме 3 березня, в день їхнього приходу до села Мила, задокументовано вбивство однієї людини.

Анатолій Древаль, імовірно, перший убитий

Анатолій Древаль, фото: ICTV

Здійснюючи розвідку місцевості, російські військові не могли не натрапити на баґґі-центр, розташований буквально поруч із їхніми позиціями. Там вони зустріли власника цього центру, каскадера й чемпіона Європи та СРСР з автомобільного багатоборства Анатолія Древаля. Тут чоловік не лише працював, а й жив. І на порозі власного дому його застрелили пострілом у голову не пізніше ніж 3 березня 2022 року.

04 березня, (щонайменше) дев’ятеро вбитих, троє поранених

Разом із оперативниками Кримського ГУНП ми йдемо до місця розстрілу перших автомобілів. Саме тут правоохоронці знайшли перших безпосередніх свідків: "Лісники, як ми їх називаємо". Ці "лісники" — люди, які проживають буквально поруч із трасою в залісненій місцевості. 4 березня крізь ще голі дерева вони чітко бачили дорогу неподалік, російських військових і їхні мішені. Зокрема автомобіль Кіа Stonic.

Родина Стоцьких на Kia Stonic

Місце розстрілу автомобіля родини Стоцьких 4 березня 2022 року

В автомобілі Кіа Stonic з Києва намагалася евакуюватись родина Стоцьких — подружжя Олени та Сергія разом зі своєю кількарічною донькою. Біля АЗС UPG по них відкрили вогонь. Машина проїхала ще кількасот метрів, але під нескінченним потоком куль зупинилася. Весь цей час мати, Олена, прикривала собою дитину…

Сергій узяв доньку на руки й вийшов з авто. Лише тоді він усвідомив, що його дружина загинула. "Идите ищите своих", — пробудив його голос одного з російських служак, які саме підходили до машини.

Поранений чоловік зі своєю пораненою дитиною (вогнепальне проникаюче поранення черевної порожнини, осколкове поранення гомілковостопного суглоба та верхньої щелепи) на руках вимушено попростував у бік Житомира. Вони не встигли відійти далеко, як позаду знову почули постріли: ті самі російські служаки впритул розстрілювали автомобіль, на задньому сидінні якого ще було тіло Олени. "Стріляли так, щоб машина згоріла. Дуже багато влучань у районі баку", — кажуть Кримські слідчі. Кадри з дрону та покази свідків підтвердили цей факт.

На цих і наступних відео поліцейські на початку квітня 2022 року здійснюють первинний огляд Житомирської траси. Тут зафіксовано автомобіль Kia Stonic. Правоохоронець помилився, припускаючи, що це Ford. Відео: DENOTAT documentary group.

Машина згоріла вщент. І тіло Олени також. Пізніше з невеликої кількості її останків відібрали генетичні зразки, а залишки — поховали просто під номером на кладовищі поруч. Згодом експерти встановили збіги у пробах ДНК. Тіло ексгумували. Сергій перепоховав Олену.

Подружжя Толоків на Toyota RAV-4

Разом із родиною Стоцьких із Києва в напрямку Житомира автомобілем Toyota RAV-4 евакуйовувалися їхні друзі, подружжя Толоків: Дмитро й Діана. Під зливою куль їхнє авто зупинилося ще біля заправки UPG.

Дмитру вдалося уникнути травм, а Діана отримала осколкове поранення правого плеча. Росіяни на певний час затримали подружжя, але потім відпустили. Та Діану й Дмитра, окрім росіян, тероризувала ще думка про їхніх друзів — родину Стоцьких. Вони зважилися спитати про них. "Мужчина с ребенком уже ушел", — почули у відповідь.

Толоки побігли в бік Житомира й невдовзі наздогнали Сергія з пораненою донькою на руках. Вони разом пройшли кількасот метрів і натрапили на Володимира Ніколайчука — волонтера з села Михайлівка-Рубежівка, який у березні врятував сотні людей з Житомирської траси й довколишніх сіл. Він відвіз їх у лікарню в Бородянку, де медики вже надали належне лікування. Завдяки його допомозі, донька Стоцьких, її батько Сергій і подружжя Толоків вижили.

80-річний Василь Гаращук на Volkswagen Passat

Місця розстрілів автомобіля Toyota RAV-4 Діани та Дмитра Толоків та автомобіля Volkswagen Passat Василя Гаращука

Того самого дня росіяни, ймовірно, обстріляли й автомобіль Volkswagen Passat, яким їхав 80-річний Василь Гаращук. Уранці чоловік ще перебував у себе на дачі в селі Березівка, що далі на захід Житомирською трасою, проте вирішив їхати в Київ до доньки. Він загинув від численних кульових уражень.

Первинний огляд автомобіля Volkswagen Passat. Відео: DENOTAT documentary group

Валентин Грабчак та Олена Гусаковська на Renault Duster

Того ж дня Валентин Грабчак та Олена Гусаковська намагалися евакуюватися з розташованого неподалік дачного кооперативу.

Допис про розшуки Валентина Грабчака та Олени Гусаковської в одній із соцмереж

Їхню машину також розстріляли, Валентин і Олена загинули на місці. Через кілька днів після розстрілу росіяни підпалили це авто разом із тілами.

Первинний огляд автомобіля Renault Duster. Відео: DENOTAT documentary group

Бійці територіальної оборони на Mitsubishi Pajero Sport

Місця розстрілу автомобілів Renault Duster і Mitsubishi Pajero Sport та розташування російської техніки поруч

Розстріл цього автомобіля, ймовірно, не кваліфікуватимуть як воєнний злочин, адже всередині перебували комбатанти з місцевої тероборони: Василь Козлов, Олексій Казимір і Михайло Бойченко. Їхній блокпост у районі Стоянки обстріляли, й чоловіки вирішили змінити позицію та поїхали Житомирською трасою на захід. Усі троє загинули на місці.

Первинний огляд автомобіля Mitsubishi Pajero Sport. Відео: DENOTAT documentary group

Toyota RAV-4

Ще одну Toyota RAV-4 розстріляли цього дня. Водію та пасажиру вдалося втекти.

Пішоходи

Окрім автомобілів, 4 березня росіяни розстріляли ще двох українців, які пересувалися пішки. Це були Володимир Панов 1967 року народження та Олексій Дудник 1976 року народження.

Обгоріле тіло Володимира Панова разом із трьома іншими обгорілими тілами досі невстановлених людей виявили на узбіччі. Усі вони були складені разом і прикидані шинами. Результати судово-медичної експертизи показали, що Володимир Панов помер від поранення в голову.

Точне місце загибелі Олексія Дудника досі не вдалося встановити. Останнє, визначене за трафіком його мобільного телефону місце перебування, — поблизу заправки UPG.

Первинний огляд чотирьох тіл на узбіччі Житомирської траси.
Обережно! Відео містить кадри, які можуть шокувати. Відео: DENOTAT documentary group.
Ми публікуємо його, сподіваючись, що тіла невідомих може бути опізнано.

Загалом 4 березня було розстріляно щонайменше п’ять автомобілів, а також убито двох людей, які рухалися пішки. Разом поранення отримали троє, а загинули — дев’ятеро осіб.

05 березня

Цього дня росіяни застрелили Олександра Шелиха — цивільного чоловіка, який ішов з села Шпитьки в напрямку села Мила. Він помер на місці від проникального вогнепального кульового поранення живота та голови.

07 березня, (щонайменше) троє убитих, двоє поранених

"Тут дети! Дети!", Hyundai i30

Евакуаційна колона з цивільного транспорту рухалася Житомирською трасою в бік Києва. Кількість машин поступово збільшувалася — то тут, то там приєднувалися нові автомобілі цивільних людей, які прагнули врятуватися від війни. Неподалік села Михайлівка-Рубежівка до колони долучилася Hyundai i30 з наліпками "Дети" на вітровому й задньому склі.

За кермом був Максим Іовенко, поруч із ним на пасажирському сидінні — подруга сім’ї Наталія Мельник, позаду — його дружина Ксенія Цатурова та їхній 5-річний син Гордій.

Навпроти заправки UPG росіяни почали обстрілювати колону, автомобілі різко розвернулися; деяким із них пощастило вирватися з-під обстрілу.

Автомобіль Максима не вирвався — Hyundai i30 зупинилася. Максим із піднятими руками вискочив перед машиною й почав кричати росіянам, щоб припинили обстріл. Але його застрелили. І його дружину Ксенію, яка прикривала собою дитину, також. Наталію Мельник унаслідок обстрілу було поранено.

На відео з дрону, яке зняли бійці місцевої тероборони, зафіксовано, як російські військові ведуть вогонь по автомобілю Hyundai i30. На кадрах видно, як розстрілюють Максима Іовенка, який із піднятими руками стоїть перед машиною, як кулі влучають у заднє скло машини, як росіяни відводять до свого командира Наталію Мельник і сина Максима та Ксенії. Також можна побачити, що після розстрілу Максим Іовенко помер не одразу — він ще кілька разів рухав руками, проте жодної допомоги російські військові йому не надали, а лише відтягнули пораненого в менш помітне потенційним свідкам місце.

Через кілька місяців після цього ми зустрілися з Наталією Мельник на місці розстрілу — поліцейські Кримського ГУНП здійснювали слідчий експеримент за її участі. На експерименті жінка стоїчно відтворила й розповіла все, що тоді бачила й пережила: мить убивства Максима, порятунок дитини від подальшого обстрілу, розмова з росіянами та їхнім командиром.

Наталія Мельник під час слідчого експерименту на місці вбивства Максима Іовенка та Ксенії Цатурової. Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

Далі — пряма мова Наталії Мельник:

Ми їхали зустрічною смугою. Якось там чоловіки маршрут планували. Майже одразу, як виїхали на цю ділянку, почули постріли… це дим, це пісок… усі розвертаються, і ми теж. Але постріли, постріли, постійно постріли. Стали — машина не їде. Максим вискочив, почав махати: "Тут дети! Дети!"

Це все переді мною було. Він упав. Ксюша захрипіла. Захрипіла раз, другий. Гордій каже: "Чого мама хрипить?" Я повертаюся, беру Гордія, а вони стріляють. Я його беру. А ще собі думаю: "Як він відстібнеться?" (відстібне пасок безпеки). Але якось він сам чи як. І я його беру руками, а він не пролазить тут між двома кріслами (передніми).

Я його ось так вивернула. Поклала (на водійське сидіння) і ось так накрила (собою). Я розуміла, що йому так боляче лежати і я його туди ще нижче (засунула під кермо). І ось так отримала кулю (показує на праве передпліччя). І я отак лежала. А вони стріляють. Я все нижче й нижче його. А вони так довго стріляли. Я не знаю — довго стріляли… Я лежала і думала: "Це ж колись закінчиться".

А потім тиша. Так тихо-тихо. Я тихенько відкриваю двері — стоять буряти. Стоять з автоматами… Не русскіє… Військові Російської Федерації… У нас таких немає — я зрозуміла, що це русскіє. Я відкрила і кажу одразу: "Тут дети, не стреляйте, я прошу, тут дети".

А вони: "Ребёнка — вперед". Гордій вийшов, а я вийти не можу з цієї машини… я вийшла з машини й побачила Максима (Іовенка) ноги. Я хотіла до нього, а він (росіянин) так і стояв, не дав мені пройти. Каже: "Там — всё! Там — всё!" Я почала казати: "Тут Ксюша! Мама сзади!" А сама як вкопана ось так стою. І він щось подивився і такий: "Закройте глаза ребенку". Я накрила Гордія, у мене така шаль була, я накрила. І він повів нас туди, в ту сторону (вказує на ділянку позаду заправки UPG).

Там була яма. Я зразу побачила її. Питаю (росіянина, який їх привів): "Ты сейчас серьезно? Не надо". А він: "Простите. У меня ребенку тоже шесть лет. Простите". Я подумала, що це розстрілювати будуть… Але за ямою тут цей русскій офіцер з’явився і закричав: "Кто открыл огонь? Кто стрелял? Кто ее сюда привел?" Я йому почала казати, що "Мы ехали, эвакуировались, там стреляют… у нас дети…", "У вас не было опознавательных знаков", кажу: "Какие тебе опознавательные знаки, если у нас белые были… (плаче) и "дети" и спереди, и сзади"…

Його всі слухали (цього офіцера, пізніше з’ясувалося, що це був Тхаро Абатаєв)… Хтось позаду мене: "Что с ними делать?" Він так довго дивився в очі, а тоді: "Отпустить".

Вони нас вивели через ту заправку (Avantage) і ми пішли з Гордієм уже… А ще бурят узяв Гордія на руки і спитав: "Как тебя зовут?", "Гордей", "Я прошу у тебя прощения, я знаю, ты меня не простишь, но я прошу у тебя прощения". Я думаю, що це він стріляв і вбив батьків…

Наталія Мельник з дитиною на руках пішла Житомирською трасою на захід. Через якийсь час їх підібрав той самий волонтер із Михайлівки-Рубежівки Володимир Ніколайчук, який 4 березня допоміг Толокам і Стоцьким.

Після розстрілу росіяни спалили автомобіль, а також тіла Максима Іовенка та Ксенії Цатурової. Відео: DENOTAT documentary group

Jeep Compass

У тій самій колоні, що й Hyundai i30, рухався автомобіль Jeep Compass. У ньому їхала Віра Рикаль, а також її чоловік і матір похилого віку. Вони так само почали розвертатися, коли почався обстріл, проте їм вдалося втекти майже неушкодженими — лише Віра Рикаль, хоч і пригиналася, але отримала кульове поранення у спину.

Subaru Outback

У цьому авто перебувало четверо людей — того дня вони вирішили евакуюватися й рухались у тій самі колоні, що й Hyundai i30 та Jeep Compass. Поруч із заправкою UPG машини потрапили під обстріл росіян. Водій Subaru Outback одразу зорієнтувався, розвернувся й на повній швидкості помчав у бік Житомира.

Кілька куль усе ж потрапили в салон — прострелили підголівник, тому якби пасажири не залягли, могли отримати щонайменше поранення. На щастя, з-під обстрілу всі четверо виїхали неушкодженими.

Сергій Кабашний на Ford Transit

Тіло Сергія Кабашного виявили на вході до заправки Avantage, що поруч із UPG. Він їхав Житомирською трасою своїм автомобілем Ford Transit. Росіяни, вочевидь, спершу зупинили машину, а потім розстріляли Сергія пострілом у голову безпосередньо на заправці. Після цього російські вояки присвоїли собі Ford Сергія Кабашного та пересувалися ним до 19 березня.

Тіло Сергія Кабашного на вході до АЗС Avantage. Відео: DENOTAT documentary group

Власне, цим авто 19 березня 2022 року російські військові їздили до автосалону Camper Group, що за кілька кілометрів на захід Житомирською трасою. Там вони розстріляли ще двох цивільних: власника автосалону Сергія Муравицького та його знайомого Леоніда Пляца, який допомагав із охороною. За фактом цього злочину 24 серпня 2022 року слідчий Кримської поліції Владислав Камінський за погодженням з прокурором Романом Пшиком повідомив про підозру Миколі Соковікову — російському військовослужбовцю тієї самої 5-ї ОТБр.

19 березня 2022 року. Російські військові приїхали автомобілем Ford Transit Сергія Кабашного до автосалону Camper Group. На кадрах видно позначку V, нанесену на дах і борт автомобіля, а також підпис "ТАНКОВЫЙ СПЕЦНАЗ RUS". Фото: DENOTAT documentary group

Загалом 7 березня було вбито щонайменше трьох людей, ще двоє отримали поранення.

08 березня

Цього дня від вогнепальних поранень у голову й тіло загинув місцевий мешканець Богдан Комаровський. Він повертався від друзів до себе додому в село Мила.

11 березня, прохід колони

Цього дня вдалося домовитися з російськими військовими про прохід колони цивільних автомобілів. Поруч із заправкою UPG вони встановили своєрідний блокпост, де перевіряли всіх людей, які евакуйовувалися. І не лише перевіряли — забирали всю побутову техніку й складали в завбачливо підготовану місткість: телефони, планшети, ноутбуки тощо. Гроші їх не цікавили — лише техніка. Декому вони дозволяли забрати з телефонів сім-карти.

Колона цивільних авто біля російських позицій 11 березня. На кадрі також зафіксовано автомобіль Ford Transit Сергія Кабашного, який росіяни використовували для пересування, — на знімку видно, що вони позначили його літерою V

13 березня

Цього дня росіяни розстріляли учасника місцевої тероборони, ветерана війни на Донбасі, 41-річного Андрія Зіняка. Він загинув від наскрізного поранення з-під лівої лопатки.

Пам’ятна дошка Андрію Зіняку на горі Висока в Ґорґанах. Фото: Pravda твого міста

25 березня, (щонайменше) троє загиблих

Олександр Степанечко на Toyota Land Cruiser Prado

У цей день 45-річний Олександр Степанечко виїхав на Житомирську трасу з Києва. У проміжку з 8 до 10-ї ранку він наблизився до заправки UPG. Росіяни відкрили щільний вогонь.Чоловік загинув на місці. Експерти зафіксували влучання куль у голову. Автомобіль згорів.

Повідомлення від близьких про розшук Олександра Степанечка в одній із соцмереж

Первинний огляд Toyota Land Cruiser Prado та тіла поруч на Житомирській трасі. Відео: DENOTAT documentary group

Віктор Сукманюк і Людмила Плющик на Mitsubishi Lancer 9

Близько 9 ранку сімейна пара — Віктор Сукманюк і Людмила Плющик — виїхала з села Гурівщина в напрямку Києва.

Повідомлення про розшук Віктора Сукманюка від його сина Євгена в одній із соцмереж

Не доїжджаючи до заправки UPG, вони потрапили під обстріл. Загинули на місці. Після обстрілу росіяни підпалили автомобіль. За словами слідчих, тіла так обгоріли, що вкрай важко було взяти генетичні зразки.

НЕВІДОМІ

На цій ділянці дороги й на місцевості поруч було виявлено останки ще 8 тіл, які досі не ідентифіковано. У кожного з цих восьми людей вогнепальні поранення, всіх їх розстріляно, майже всіх — у голову. Майже всіх потім спалили. Однак невідомими залишаються обставини та час їхньої загибелі.

Зразки ДНК відібрано й занесено в загальну базу, проте збігів немає. Слідча Аліна Машкіна пояснила, що чимало людей, у кого хтось із рідних зник безвісти, не звертаються в поліцію і не здають ДНК-проби, бо досі сподіваються, що близькі живі. Але з цієї причини тут і в інших місцях, де росіяни вчиняли злочини, залишається безмір неопізнаних тіл, адже відібрані проби не віднаходяться в базі.

РОЗСЛІДУВАННЯ

"Нам повідомили, що на Житомирській трасі в районі заправки UPG було розстріляно автомобілі. Оскільки ми вже мали досвід у Гостомелі, нам дали завдання зібрати всю можливу інформацію", — розповідають оперативники Кримського ГУНП про початок роботи над справою.

Село Дмитрівка, звалище машин. Залишки від розстріляного на Житомирській трасі Mitsubishi Pajero Sport. Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

Збір інформації розпочався через кілька місяців після деокупації Київщини на самому місці події, на Житомирській трасі: "Коли ми приїхали, була дорога, як зараз, — кажуть вони. — Не було жодних фото, жодної інформації про машини. Тільки сам факт".

У процесі оперативники почали збирати відеозаписи з відкритих джерел і від своїх колег, які здійснювали тут первинний огляд ще в квітні, а також спілкуватися з людьми, найперше — з уже згаданими "лісниками", які й повідомили про те, що всі 11 автомобілів з траси звезли до села Дмитрівка.

"Різних машин на звалищі було дуже багато, їх скидали хаотично, — розповідають оперативники про перший приїзд у Дмитрівку. — Ми почали буквально лазити по цих авто, виявляти залишки VIN-кодів, шукати будь-які знаки ідентифікації. Важко було зрозуміти, бо автомобілі були спалені, переїхані технікою — просто шматки заліза".

Слідчі ГУНП в АРК та м. Севастополі Аліна Машкіна та Андрій Вишняк, які розслідували вбивства на Житомирській трасі. Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

Точні дати загибелі кожної жертви визначали вже слідчі, зіставляючи дані з різних джерел: "Велику роль відіграла аерозйомка з дронів", — розповідає старший слідчий Андрій Вишняк.

Не менш важливим для визначення часу вбивства був аналіз телефонних трафіків: "Усі особи, які тут рухалися, мали при собі мобільні телефони. Оскільки ми вже володіли інформацією, хто загинув і хто яким транспортом рухався, то дізналися номери телефонів потерпілих і визначили, коли вони здійснювали останні дзвінки з кожного телефону. Об’єднавши разом всі докази, ми й визначили точні дати і приблизний час загибелі", — додає старша слідча Аліна Машкіна.

Російський військовополонений Ердені Ухинов, водій танку 5-ї ОТБр на Житомирській трасі неподалік села Березівка під час проведення слідчого експерименту, квітень 2023 року. Ухинов показав розташування свого підрозділу та коротко розповів про перебування на Київщині. Загалом його свідчення зводилися до "я не знал, куда еду", "я сам не стрелял", "ничего конкретно не видел, только слышал"… Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

За словами поліцейських, у цій справі було загалом здійснено близько 200 слідчих дій: упізнання за фотознімками, допити потерпілих і свідків, відтворення подій, безліч оглядів. Балістична експертиза встановила, що найменша кількість влучань у транспортні засоби на цій ділянці — 50, найбільша — близько 90. "Вхідні отвори є з обох боків — вогонь вели з обох боків дороги", — розповідає Аліна Машкіна.

Слідчий Андрій Вишняк додає: "Росіянам було байдуже, чи жінка, чи дитина — вони жорстоко, зухвало, з особливим цинізмом здійснювали ці розстріли… Потім росіяни спалювали всі автомобілі, щоб приховати сліди своїх злочинних дій". Поліцейські розповіли, що деякі тіла було так знищено вогнем, що в морг доставляли буквально кілька кісток.

Гільзи, виявлені поблизу АЗС UPG на Житомирській трасі в місцях розташування військових 2-го батальйону 5-ї ОТБр ЗС РФ. Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

Звалище машин у селі Дмитрівка, Київська область. Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКОВІ

Маючи первинну документацію, дані оперативників, дані десятків експертиз, слідчих експериментів, допитів свідків і російських військовополонених, слідчі почали оформлювати досудове розслідування в текст "Повідомлення про підозру".

На основі зібраних відомостей вони визначили, що злочини на Житомирській трасі вчиняли військовослужбовці 2-го батальйону 5-ї окремої гвардійської танкової Тацинської Червонопрапорної ордена Суворова бригади 36-ї загальновійськової армії Східного військового округу збройних сил Російської Федерації, виконуючи наказ свого прямого командира майора Тхаро Абатаєва.

"Ми можемо точно сказати, що злочини тут відбувалися за участі військовослужбовців, які діяли під командуванням Абатаєва Тхаро Алімовича. Він безпосередньо командував, він безпосередньо давав команди на розстріл цивільного населення, яке пересувалося дорогою, чи в місцях, де росіяни дислокувалися", — каже слідча Аліна Машкіна.

Абатаєв Тхаро Алімович

Народився 04.02.1982 року в місті Махачкала, Республіка Дагестан, Російська Федерація. Командир 2-го батальйону 5-ї окремої танкової бригади 36-ї загальновійськової армії Східного військового округу збройних сил Російської Федерації. Військова частина №46108 з місцем дислокації у місті Улан-Уде, Республіка Бурятія, Російська Федерація.

Звісно, відбувалися періодичні ротації особового складу, однак підрозділ не змінювався: у районі АЗС UPG до кінця березня постійно дислокувався той самий 2-й батальйон 5-ї ОТБр в кількості близько 300 осіб. Поліцейським вдалося зібрати шеврони 5-ї ОТБр, документацію, графіки чергувань з прізвищами та, окрім Абатаєва, ідентифікувати десятки його підлеглих.

Частина виявлених на позиціях 5-ї ОТБр доказів

Серед ідентифікованих — Даниїл Іщенко та Чингіс Таряшинов.

Даниїл Іщенко

Народився 18.01.1996 року в місті Улан-Уде, Республіка Бурятія, громадянин Російської Федерації. Старший лейтенант, командир 2-го танкового взводу 4-ї танкової роти 2-го батальйону 5-ї ОТБр.

Чингіс Таряшинов

Народився 10.03.1988 року в місті Улан-Уде, Республіка Бурятія, громадянин Російської Федерації. Єфрейтор, старший навідник 6-ї гармати 2-го гаубичного самохідного артилерійського взводу 1-ї гаубичної самохідної артилерійської батареї гаубичного самохідного дивізіону 5-ї ОТБр.

14 лютого 2023 року Іщенку та Таряшинову було повідомлено про підозру за частиною 2 статті 438 ККУ: "Жорстоке поводження з цивільним населенням та вчинення інших порушень законів та звичаїв війни", зокрема за вбивство 7 березня Максима Іовенка та Ксенії Цатурової, а також за поранення Наталії Мельник і Віри Рикаль. Згідно з зібраними свідченнями, саме Таряшинов та Іщенко здійснювали постріли. "Ці двоє належали до 2-го батальйону, дислокувалися тут. І вони здійснювали постріли, потерпілі їх опізнали", — розповідають слідчі Кримського ГУНП.

Їхньому командиру, Тхаро Абатаєву, також повідомляли про підозру за наказ на розстріл цивільних. Оголосили текст підозри 29 грудня 2022 року — тоді, згідно з розслідування, Абатаєва підозрювали у вбивстві трьох людей: Олени Стоцької, Максима Іовенка та Ксенії Цатурової, а також травмуванні Сергія Стоцького, його доньки, Дмитра Толока, Віри Рикаль і Наталії Мельник.

Сьогодні ж Абатаєву повідомлено про нову, доповнену підозру. Російський командир так само звинувачується за частиною 2 статті 438 "у відданні наказу про вчинення жорстокого поводження з цивільним населенням, поєднаному з умисним вбивством". Але тепер, згідно з висновками слідчих, його підозрюють в убивстві вже 13 цивільних, серед них: Олена Стоцька, Максим Іовенко, Ксенія Цатурова, Василь Гаращук, Валентин Грабчак, Олена Гусаковська, Володимир Панов, Богдан Комаровський, Віктор Сукманюк, Людмила Плющик, Олександр Степанечко, Сергій Кабашний та Олександр Шелих.

За даними слідчих, після деокупації Київщини Абатаєв з підлеглими відступили до Білорусі, а звідти — до міста Улан-Уде. Як склалася їхня подальша доля — достеменно невідомо. Щоправда, на російських сайтах можна знайти інформацію, що Абатаєв загинув, його посмертно нагородили "Орденом мужності" й навіть назвали на його честь школу в Махачкалі.

На відео: відкриття меморіальної дошки Тхаро Абатаєву у школі №27 міста Махачкала. Аудіо — звуки пострілів на Житомирській трасі в березні 2022 року

Загалом від дій 2-го батальйону 5-ї ОТБр на території довкола АЗС UPG загинуло щонайменше 27 людей, ще п'ятеро отримали поранення. Інші батальйони 5-ї ОТБр стояли далі по трасі — їхні позиції тягнулися від села Бузова й майже до Стоянки, це близько 15 км. І всюди, де вони дислокувалися, відбувалися вбивства й каліцтва: у селі Бузова було розстріляно цивільних осіб-пішоходів, у селі Березівка — волонтера… За цими й іншими, іншими, іншими вбивствами ведуться розслідування.

Post scriptum

Для російських військових убита чи поранена цивільна людина — не окремий всесвіт, а лише зайвий клопіт, який колись може призвести до відповідальності.

З особливою ясністю це розумієш на звалищі автомобілів у Дмитрівці: вщент випалені, постріляні, переїхані важкою технікою каркаси вкритих іржею машин. На всіх скелетах техніки видно безліч отворів, на деяких отворах висять цифри 50, 51, 52… Кількість влучань з різної зброї. Кількість влучань у чоловіків, жінок і дітей.

Де-не-де то на дисках коліс, то на багажниках, то на кермі сюрреалістично вилискують припилені й затягнуті павутинням недопалки автомобільних знаків: Volkswagen, Kia, Mitsubishi, Toyota… Але російський знак тут є на абсолютно всіх машинах: чи буквально — намальованою літерою V, чи метафорично — в отворах від куль, у запеченій на сидіннях крові українців.

І в бентежному попелі, у якому пам’ять про замучених страшною смертю людей досі присутня фізично.

Звалище машин у селі Дмитрівка, Київська область. Фото: DENOTAT documentary group, Роман Синчук

Автор: Тарас Лазер
Карти і графіка: Надя Кельм
28 09 2023

https://texty.org.ua/articles/110472/masove-vbyvstvo-na-zhytomyrskij-trasi-mapa-hronolohiya-ta-rozsliduvannya-rosijskoho-zlochynu/