www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Мотиль, професор політології в Ратґерському університеті, штат Нью-Джерсі, США

Прийшла пора серйозно поставитися до потенційної дезінтеґрації Росії.

Низка аналітиків вважають розпад Російської Федерації можливим наслідком катастрофічної війни Владіміра Путіна в Україні.

Хоча для світу краще би було мати значно ослаблену Росію, але її падіння може не пройти гладко.

Януш Бугайський із Джеймстаунського фонду, ймовірно, погодився би з такою оцінкою: "Як слабка держава, що перебуває під інтенсивними міжнародними санкціями і позбавлена своєї ресурсної бази в Сибіру, [Росія] матиме серйозно обмежені можливості для нападу на сусідів".

У результаті "східний фронт НАТО стане безпечнішим, а Україна, Грузія і Молдова повернуть свої окуповані території й подадуть заявки на інтеґрацію до Європейського Союзу та НАТО без страху на реакцію Росії". Понад те, "країни Центральної Азії також почуватимуться все вільнішими".

Колумніст Washington Post Девід Іґнатіус дотримується радше похмурої точки зору: "Фраґментована деморалізована Росія – це поле гри диявола... Внутрішній безлад у Росії становить серйозну дилему для Путіна, але він дуже небезпечний і для Заходу".

Тетяна Становая з Фонду Карнеґі за міжнародний мир займає проміжну позицію, але схиляється до думки Іґнатіуса. Вона пише, що "Кремль буде боротися водночас із... поглибленням кризи путінського лідерства, дедалі більшим дефіцитом політичної підзвітності, все неефективнішою реакцією влади на нові виклики, посиленням фраґментації серед еліт і все більш налаштованим проти істеблішменту суспільством".

З іншого боку, хоча "світу доведеться боротися з більш небезпечною і непередбачуваною Росією", цілком ймовірно, що "це звернення всередину країни може призвести до прагматичнішого підходу до війни проти України".

Оптимізм Бугайського випливає з того, що він зосереджується на постдезінтеґраційній Росії, яка перебуває під міжнародним контролем і якій бракує економічних і військових ресурсів, необхідних для реалізації імперіалістичної аґенди. Песимізм Іґнатіуса, як і Станової, випливає з їхнього фокусування на самому процесі дезінтеґрації Росії, який, навіть за найкращих уявних обставин, буде дуже хаотичним. Як Іґнатіус імпліцитно, так і Становая експліцитно тривожаться, що менш передбачувана Росія буде, очевидно, більш небезпечною.

Отож, хто з них має рацію?

Рацію має Бугайський, який стверджує, що обмежена Санкт-Петербургом, Москвою і Нижнім Новгородом Росія відразу перестане бути великим геополітичним гравцем, а отже і загрозою для будь-кого з її сусідів – особливо, якщо останні будуть разом із Заходом. Життя в такій державі, можливо, стане біднішим, але воно, ймовірно, буде безпечнішим і спокійнішим.

І навіть якби залишок Росії зберіг усю свою ядерну зброю, він не мав би можливості застосувати її, за винятком надзвичайно малоймовірного випадку скоординованого нападу з боку її сусідів.

Але Іґнатіус і Становая також мають рацію, тривожачись, яким буде шлях до остаточної дезінтеґрації Росії. Путін, потрапивши у пастку, можливо, схильний до відчайдушних кроків. Експрезидент та експрем'єр Росії Дмітрій Мєдвєдєв, як суґерують його сумбурні послання, ймовірно звар'ював – і він, на жаль, не самотній у своєму божевіллі. Російські еліти розколоті і фраґментовані, їм бракує когезивної та когерентної візії майбутнього своєї країни; ніхто не знає, що робити з фатальною війною з Україною.

Як зазначає Становая, "ці події перетворюють Росію на значно менш згуртований організм, який, пронизаний внутрішніми протиріччями і конфліктами, стає більш нестабільним і непередбачуваним".

Але чому внутрішній безлад і непередбачуваність є проблемою для Заходу – або, якщо вже на те пішло, для України чи будь-якого іншого сусіда Росії?

Росія перебуває в безладі вже тридцять років. Щоправда, час правління Боріса Єльцина в 1990-х був особливо важким, але Путіну явно не вдалося побудувати згуртованого суспільства й функціональної економіки. Репресоване суспільство може бути більш податливим, але воно не є згуртованим і стабільним, як показав Радянський Союз під час перестройки.

Дирижистська економіка може дозволити владі спрямовувати ресурси на будь-які проєкти, які та хоче, але від цього вона не стає більш функціональною. Путіну вдалося побудувати сильніший режим і державу, але навіть цей успіх виявився оманливим. Тепер зрозуміло, що посилювати силовиків, одночасно дозволяючи бюрократії брутально захоплювати ренту – це не шлях до зміцнення держави, а чудовий спосіб сприяти корупції та самозбагаченню.

Резюмуючи: пострадянська Росія завжди була, за висловом Станової, "пронизана внутрішніми протиріччями і конфліктами". Різниця в тому, що тепер вони стали видимими.

Пострадянська Росія також була і непередбачуваною. Хто міг подумати, що Єльцин відкриє вогонь по парламенту? Що його наступником стане невідомий офіцер КҐБ? Що цей невідомий офіцер КҐБ зруйнує кілька будинків, у яких мешкали сотні росіян, щоби зміцнити свою владу? Що він ув'язнить, а потім звільнить Міхаіла Ходорковського? Що він розпочне війну проти України у 2014 році й відновить її у 2022-му? Що він не розправиться з лідером путчистів-найманців, який очолив невдалу спробу державного перевороту?

Путін завжди славився своєю здатністю переграти і заскочити Захід. Що це, як не непередбачуваність? Чи збільшиться непередбачуваність, якщо Росія зіткнеться з дезінтеґрацією? Чи все ж вірогіднішим є протилежне: що Росія – як прогнозують і Іґнатіус, і Становая – стане більш репресивною всередині країни, що Путін впаде у ще більший відчай, що війна залишиться трясовиною для Росії і визвольною боротьбою для України, і що правління та режим Путіна прямують у небуття?

Сусіди Росії і Захід живуть із глибоко нестабільною і непередбачуваною Росією вже три десятиліття. Якими б не були причини такого стану, існує майже нульова ймовірність того, що Росія раптово позбудеться своєї нестабільності й непередбачуваності і зупинить своє сповзання до дезінтеґрації. Як визнають Бугайський, Іґнатіус і Становая, нестабільність і непередбачуваність є продуктом внутрішніх процесів Росії. Тому вони будуть далі йти своїм курсом – незалежно від того, що робитиме Захід чи Україна.

Все, що можуть зробити Захід і Україна, а також інші сусіди Росії, – це перемогти у війні, відгородитися від російського хаосу і продумати, що треба зробити, щоб забезпечити довготривалу реалізацію візії Бугайського.

Англійський варіант опубліковано в The Hill.

15.08.2023

https://zbruc.eu/node/116163