на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Віталій Портников

Тінь Черчилля

Образ Вінстона Черчилля залишається одним із найпривабливіших образів епохи російсько-українського протистояння. Хоробрий політик, який не побоявся не тільки виклику Адольфа Гітлера, а й був готовий чесно розмовляти зі співвітчизниками про всі ті страждання й жертви, які пов'язані з війною, Черчилль залишається важливим прикладом політичного діяча, здатного на вчинок і готового до відповідальності.

 

Проте варто пам'ятати, що політичний феномен Черчилля як одного з лідерів вільного світу та беззаперечного лідера британців часів Другої світової війни пов'язаний ще з однією важливою політичною особливістюнаціональним прагненням до єдності. Ба, більшеякби не це прагнення, Черчилль навряд би взагалі відіграв ту історичну роль, для якої його обрала епоха.

 

На початку Другої світової війни консерватори мали беззаперечну більшість у Палаті громад і вважали очільника уряду Невіла Чемберлена своїм справжнім лідером. Чемберлен відмовився від посади очільника уряду тільки з однієї причини: він не мав можливості очолити уряд національної єдності. А лорд Галіфакс, ще один популярний лідер консерваторів, не бажав очолити цей уряд, бо шукав шляхи до переговорів, а не до продовження війни з нацистами.

 

Так що Черчилль прийшов на Даунінґ-стріт не як національний лідер, а як символ національного компромісу. Національним лідером його зробила національна єдність. І що парадоксально – на першому етапі війни затятість Черчилля підтримував радше лідер лейбористів Клемент Еттлі, повоєнний очільник уряду, ніж міністри-консерватори. Для того, щоб сер Вінстон став беззаперечним лідером власної партії, знадобився час.

 

Саме тому нам варто зрозуміти, що національна єдність під час випробуваньце не гасла і звернення до громадян, а правильно побудовані інституції. Саме така правильна побудова й дозволяє владі часів війни уникнути найбільшого ризикувтрати довіри. Довга війна обов'язково «зʼїдає» цю довіру – це закон історії. Суспільство передбачувано втомлюється, починає шукати винних у тому, що події не розгортаються за тим чи іншим фантастичним сценарієм. Ну і вибори – ті самі вибори, які є абсолютно недоречними у час війни.  Ми, з одного боку, маємо очевидний суспільний консенсус щодо недоцільності їхнього проведення, а з іншого у нас не можуть не виникати підозри, що якби вибори пройшли вже сьогодні, країною почали б керувати більш ефективні урядовці. Й вони вже точно сприяли б розвитку ситуації у правильний бік.

 

То що ж робити в такій ситуації? Правильно – єднатися.

 

Коли я виступаю з цим твердженням, то обов'язково наражаюся на критичні оцінки з боку дуже різних людей. Прихильники влади передбачувано не бачать необхідності ділитися відповідальністю з опозицією й навпаки. Але чи дійсно ви вважаєте, що прихильники британських консерваторів були у захваті від того, що заступником голови уряду Його Величності був лейборист? А зараз до уряду, переформатованого ізраїльським прем'єр-міністром Беньяміном Нетаньягу після нападу терористів з ХАМАС, увійшли політики, які присвятили останні роки краху політичної карʼєри прем'єра. Ба, більшежоден із них, здається, не має сумнівів у тому, що після війни карʼєра Нетаньягу має закінчитися. І що з цього? А нічого. Бо коли мова йде про збереження нації, значення має тільки нація.

 

Своїм впертим ігноруванням необхідності інституювання національної єдності ми робимо погану послугу самим собі. Бо мимоволі переконуємо і власних громадян, і своїх союзників, що нічого екзистенційного не відбувається – а відбувається, факт, бо ми з вами живемо у безжальну епоху «остаточного вирішення українського питання» й маємо цьому зловісному плану протистояти. Ну й питання легітимності й довіри, яке обовʼязково постане, – його треба вирішувати вже вчора.

 

Як має виглядати таке інституювання, можна обговорювати. Розширення складу РНБО, формування військового кабінету, переформатування уряду – може бути чимало варіантів. Але головне – щоб напередодні нових непростих випробувань ми мали ефективне, професійне і єдине керівництво воюючою країною.

 

Черчилль – так Черчилль. 

 

12.11.2023

https://zbruc.eu/node/116927