www.ji-magazine.lviv.ua

Євген Захаров

«россия 2022 — страна победившего фашизма»: фрагмент напису на плакаті співробітника Меморіалу Олега Орлова під час спільного пікету з Іриною Галковою на красній площі у москві 29 квітня 2022 року

У завершальній частині інтерв’ю з директором Харківської правозахисної групи та головою Правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євгеном Захаровим читайте про те, чи можна кваліфікувати воєнні злочини російських окупантів в Україні як геноцид і чи вдасться притягнути до відповідальності не лише рядових російських воєнних злочинців та їхніх посіпак з-поміж колаборантів, але також і вище військово-політичне керівництво російської федерації.

Знищити державу Україна — це суто фашистська мета

— Воєнні злочини російських окупантів часто порівнюють з нацистськими або фашистськими. Широко вживаним є новий термін рашизм. Наскільки релевантна така термінологія щодо політичного режиму та політичних практик сучасної російської федерації?

— Я б не поспішав уводити в широкий вжиток новий термін «рашизм». Це, можливо, гарна публіцистична знахідка, але навряд чи з неї варто робити щось більше. Насправді в росії звичайний фашизм. З цього приводу є гарна американська приказка: якщо щось має вигляд качки, ходить, як качка, і крякає, як качка, — то це качка. Так і тут — те, що роблять росіяни, і те, як вони це роблять, — це фашизм. А всі ці дрібні деталі, які політологи розбирають, є там певний прояв фашизму чи немає, то вже суто другорядні моменти.

Олег Орлов, 20 березня 2022 року (фото: СОТА)

Щоб зрозуміти фашистську сутність російського режиму, достатньо поглянути на головну мету агресії російської федерації проти України. Справжня мета росії в цій війні — ліквідувати українську державу і знищити всіх тих людей, які її підтримують, вважають її своєю. От і все, це їхня головна мета. А інших, кого можна, слід змусити припинити опір і змиритися або навіть спонукати допомагати знищувати Україну.

Саме на це скерована вся політика терору російських окупантів на захоплених територіях. Коли відбувається викрадення, катування, залякування людей росіянами, то все це має на меті одне — підкорити українців, зробити так, щоб держава України зникла з мапи. Це суто фашистська мета.

Тому, вважаю, не треба нічого нового вигадувати, й називати фашизм фашизмом. До речі, мій давній друг і колега Олег Орлов, член правління Міжнародного Меморіалу і нині член правління Міжнародної Асоціації Меморіалу, заснованої 2023 року, перебуває зараз під судом саме за те, що публічно заявив, що в росії переміг фашизм. Під час судового процесу він фактично фіксує в матеріалах своєї судової справи те, що російська федерація є фашистською державою. Згодом матеріали цієї справи можна буде використати для того, щоб переконливо довести, що в росії переміг фашизм.

Ексгумація тіл на місці масового поховання в Ізюмі

російські воєнні злочини в Україні є геноцидом

— Добре відомо, чим завершили історичні попередники сучасного путінського режиму в росії італійські фашисти та німецькі нацисти — відбувся міжнародний трибунал у Нюрнберзі. Яким чином має бути юридично оформлений судовий процес над сучасними російськими воєнними злочинцями?

— Я дотримуюсь думки, що для суду над російськими воєнними злочинцями має бути створений окремий спеціальний Міжнародний трибунал. На сьогодні єдиним судовим органом, який може розглядати воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини геноциду є Міжнародний кримінальний суд. За своїм статутом розглядати злочин агресії він не може, й узагалі видається так, що жодна чинна на сьогодні міжнародна судова інституція не може розглядати злочин агресії. Саме тому слід створити спеціальний Міжнародний трибунал для розгляду злочину агресії росії проти України.

По-друге, слід враховувати межі компетенції національних правоохоронних органів, які мають виконувати свою роботу. Тривають розслідування, в яких бере участь, зокрема, і Харківська правозахисна група, відбуваються суди, вже є засуджені. Причому якщо є докази вини певних російських військових, то можуть відбуватися і відбуваються суди без присутності обвинуваченого, якого засуджують заочно.

Нарешті, Міжнародний кримінальний суд ще 2 березня 2022 року оголосив про початок стадії розслідування. Була створена спільна комісія Генеральної прокуратури, в межах якої слідчі Генеральної прокуратури та слідчі Офісу прокуратури Міжнародного кримінального суду працюють разом. Саме вони відкрили справу щодо примусової передачі дітей з України до росії і довели її до реального результату — усім відомо про ордер на арешт президента російської федерації владіміра путіна та російської уповноваженої з прав дитини при президенті рф марії львової-бєлової.

Думаю, що наступною справою, яку відкриє Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду, буде справа про атаки на енергетичну інфраструктуру України: там путін, так само як із дітьми, публічно задокументував цей злочин.

Утім, на нашу думку, справу проти путіна та львової-бєлової слід перекваліфікувати відповідно до шостої статті Римського статуту, оскільки це геноцидна справа. Зараз ми працюємо саме над тим, щоб обґрунтувати тезу про те, що російські воєнні злочини в Україні є саме геноцидом.

Зруйнований російськими окупантами Маріуполь

Те, що чинили російські окупанти в Маріуполі — це геноцид

— Наскільки високими є шанси, що трактування воєнних злочинів росії проти України як геноциду визнає міжнародна спільнота?

— Це складний і тривалий процес. Ми аналізуємо вже зібрану інформацію та формуємо обґрунтування кваліфікації певних злочинів. Йдеться, наприклад, про катування, яке можна кваліфікувати і як воєнний злочин, і як злочин проти людяності. Враховуючи колосальний масштаб і системність цього злочину з боку російських окупантів, катування можна вважати елементом цілеспрямованої політики російських загарбників щодо українців. З огляду на це, катування слід кваліфікувати як злочин проти людяності, який має ознаки геноциду.

Ще один злочин проти людяності — це насильницькі зникнення, яких відбулося вже дуже багато. Ми майже закінчили подання щодо цього до Міжнародного кримінального суду, сподіваюся, що цьогоріч його буде подано.

Крім того, ми впевнені, що те, що чинили російські окупанти в Маріуполі — це геноцид. Обґрунтування того, що це геноцид, вже підготували, нещодавно завершили переклад його тексту англійською мовою. Це велике обґрунтування, яке незабаром буде опубліковане як українською, так і англійською мовами й передане до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду. Також ми завершили подання щодо невибіркових обстрілів, які є воєнними злочинами, і вже здійснено його переклад на англійську мову.

Отже, зараз ми вже на тому етапі, коли зібрано багато інформації, необхідно все це узагальнити та подати до Міжнародного кримінального суду, привернути увагу до зафіксованих злочинів.

російський пропагандист сєргєй мардан (ключєнков), який неодноразово публічно закликав до геноциду українського народу

Поняття геноциду має охоплювати також поняття культурного геноциду

— Здійснено велику роботу з метою довести, що дії росії проти України — це геноцид. Чи є шанси, що світова спільнота визнає воєнні злочини російських окупантів саме геноцидом?

— У світовій спільноті думки між експертами розділилися. Одна частина вважає, що це геноцид, погоджується з цим, друга ж частина вважає, що ні, це не геноцид. Причому в обох групах, можна сказати, зірки першої величини — найвідоміші експерти в цій сфері.

Проблема полягає в тому, що насправді той злочин геноциду, який був на практиці, який вони ж розслідували і за який засуджували, він має зовсім інший характер, ніж те, що відбувається у нас зараз. Я вважаю, що для того, щоб говорити про геноцид, необхідно розширити межі цього поняття. Наприклад, має фігурувати таке поняття, як екоцид, бо вибух на Каховській ГЕС — це неймовірно жахливий злочин за своїми наслідками. Тому поняття геноциду слід розширювати, щоб екоцид також підпадав під поняття геноциду.

Рафал Лемкін (Rafał Lemkin), автор терміну та концепції геноциду

Крім того, є й така річ — культурний геноцид. Це те, про що говорив Рафал Лемкін, автор самого поняття й визначення геноциду. У початковому визначенні геноциду, яке пропонував Лемкін, фігурували не лише етнічні, але також політичні та культурні спільноти. Однак коли 1948 року ухвалювали остаточний текст Конвенції про запобігання та покарання за злочин геноциду, то ці визначення викреслили через позицію радянського союзу, який не міг цього допустити, бо тоді б, наприклад, знищення соціальних класів чи Голодомор 1932-1933 років слід було б визнати геноцидом.

Тож я думаю, що на визначення змісту поняття геноциду слід звернути пильнішу увагу й наполягати на тому, що сам російський напад на державу, на її органи, на її службовців, на людей, які захищають цю країну, на громадян України є проявом геноциду. Так само проявом геноциду є напад на культурні цінності України, на українські культурні пам’ятки, на музеї, на театри, на бібліотеки.

Сьогодні поняття геноциду має охоплювати й поняття культурного геноциду також. Залишатися у старих юридичних рамках просто неможливо. Цю думку поділяють багато юристів. Однак право — це така дуже консервативна сфера. Щоб змінити це на рівні Римського статуту, переінакшити чи змінити Конвенцію про запобігання та покарання за злочин геноциду, треба провести колосальну роботу. І, маю визнати, росія робить дуже багато для того, щоб змусити світ, міжнародні інституції цю роботу зрештою здійснити.

Вилучення дітей з однієї соціальної групи та передача до іншої є геноцидом

— Мені здається, над нами тяжіє визначення геноциду в контексті трагедії Голокосту, коли відбувалось знищення людей насамперед за етнічною ознакою.

— Так, у масовій свідомості як акт геноциду сприймається лише фізичне убивство всіх представників певного народу. Натомість поняття геноциду навіть у наявному на сьогодні юридичному визначенні є значно ширшим, наприклад, актом геноциду є передача дітей з однієї соціальної групи до іншої та виховання їх з прищепленням цінностей іншої соціальної групи.

Це — один з п’яти актів геноциду. Діти до трьох років, якщо їх назад не забрати, будуть взагалі втраченими в цьому сенсі, це слід визнати. В них уже буде інше ставлення, інша мова, інша свідомість. І це є саме геноцидом, умисним злочинним ударом по людському генофонду.

Між іншим, уже 2014 року росіяни намагалися це зробити. Пам’ятаєте всі ті історії, коли російські окупанти вивозили вихованців дитячих будинків до росії? Це робилося вже тоді. Тому ми не можемо залишатися строго в межах юридичного визначення поняття геноциду в Конвенції ООН 1948 року, бо в її рамках буде важко довести геноцид, хоча ми й будемо намагатися це зробити.

марія львова-бєлова звітує владіміру путіну про викрадення українських дітей

Вивезення українських дітей до росії — злочинна геноцидна технологія

— То як саме мусять діяти юристи, правозахисники для того, щоб світ визнав російській воєнні злочини в Україні саме геноцидом?

— В Україні зараз багато що відбувається вперше. Якщо ми говоримо про суспільну групу, яка є колективною жертвою воєнних злочинів російських окупантів, то це українці як національна група. Не расова, не етнічна, не релігійна і не соціальна, а саме національна. І це — вперше. Національної групи як жертви геноциду в історії людства ще ніколи не було. Не було жодного рішення Міжнародного кримінального суду щодо геноциду національної групи. Не було раніше жодного рішення МКС щодо передачі дітей. Це вперше було зроблене саме зараз щодо російських воєнних злочинів в Україні.

Однак слід перекваліфікувати це провадження, оскільки зараз вивезення дітей з України до рф подають саме як воєнний злочин, тоді як, на наше переконання, має йтися саме про акт геноциду. На цьому необхідно наголошувати, оскільки з боку росії це була саме свідомо створена технологія, яка застосовувалась для того, щоб вилучати українських дітей із соціальної групи і трансформувати їхню свідомість. Наприклад, дітей вивозили до так званих таборів відпочинку, де їх виховували, вкладаючи їм певні погляди, прищеплюючи певні цінності.

— У контексті видачі ордера на арешт путіна та львової-бєлової, а також заочних судових вироків російським воєнним злочинцям і колаборантам маю озвучити таке, сказати б, обивательське питання. Воно дуже часто звучить від пересічних громадян України, які зауважують, що заочне засудження нічого не значить, оскільки жодного реального покарання не відбувається, бо правосуддя не спроможне забезпечити виконання вироку. То чому заочне засудження важливе?

— Насправді заочне засудження важливе. Це фактично означає, що засуджені злочинці не можуть абсолютно нікуди виїхати з росії, бо їх заарештують і передадуть в Україну. Також люди, яких заочно засудили, знають про вирок і вже це саме собою є формою морального покарання. Це має впливати на людей, на їхню психіку, на самопочуття, бо моральна складова також важлива.

Слід бути максимально обережними, щоб не покарати людей за колаборацію, якої насправді не було

— Маю також питання з іншого ракурсу: так само дуже поширеним у суспільстві є запит на жорстке покарання за будь-які прояви колаборації, не лише політичної, але навіть побутової. Чимало також і зовсім безпідставних звинувачень у колабораціонізмі. Як слід діяти правоохоронним органам і правозахисникам у цьому плані?

— За нашими спостереженнями, справді зараз у суспільстві є певний запит на те, щоб звинувачувати й карати більше, ніж, на наш погляд, обґрунтовано й потрібно. Той закон про колаборацію, який зараз діє, написаний не дуже чітко, його треба змінити й більш чітко визначити, що є і що не є колаборацію та, відповідно, хто є і хто не є колаборантом.

Також для того, щоб засудити когось як колаборанта, необхідно відкрити кримінальне провадження, мати докази, отримати вирок суду. Є історії, коли люди були змушені залишатися під окупацією і якось працювати, щоб вижити. Чи інші випадки, коли, наприклад, окупанти убили диригента оркестру Херсонського театру за те, що він відмовився диригувати на якомусь концерті для росіян. Якби він погодився, то лишився б живим. І якщо хтось інший, знаючи вже про це вбивство, погодився б, то я не звинувачував би його так категорично, як декому, можливо, хочеться.

Так само як питання, скажімо, отримання російського паспорта. Це не є доказом саме колаборації, бо відомо, що до прийняття російського громадянства на окупованих територіях змушували дуже активно, тиснули, погрожували. Без паспорта держави-агресора часто не можна було отримати елементарних послуг, інколи навіть медичних. Тому з питанням звинувачень у колаборації слід розбиратися ретельно й виважено.

Інша справа, звичайно, це громадяни, які свідомо й активно співпрацювали з російською окупаційною владою, добровільно обіймали певні посади в окупаційній адміністрації. Або допомагали російським військовим виявляти українських поліцейських, учасників АТО та ООС, прикордонників. Це однозначно безсумнівна колаборація, тут немає в чому сумніватись.

Підсумовуючи, скажу так: є беззаперечні випадки колаборації, щодо них слід відкривати слідство, збирати докази, передавати справу до суду, судити. Є ситуації, про які так само однозначно можна стверджувати, що вони випадками колаборації не є. І є певна сіра зона, де незрозуміло, чи можна вважати певну взаємодію з окупантами колаборацією, чи ні. І тут слід бути максимально обережними й виваженими, переглянути норми закону, більш чітко провести червоні лінії, щоб люди не були притягнуті до відповідальності за колаборацію, якої насправді не було. Судячи з усього, після перемоги нам доведеться довго, серйозно й максимально ретельно та відповідально працювати в цьому плані.

Нам потрібна перемога, іншого виходу в нас немає

— Безперечно. І так само після перемоги нам доведеться працювати з покаранням воєнних злочинців, причому не лише рядових виконавців, але і вищого військово-політичного керівництва російської федерації. Чи є шанси притягнути його представників до відповідальності?

— Я вважаю, що є. Моє переконання базується на тому, що я впевнений, що нарешті колективний Захід зрозумів, що росія посягає на його звичне життя, на його цінності, на його бізнес, на все. Напавши на Україну і розв’язавши найбільшу війну в Європі після Другої світової, російська федерація воює фактично і проти Заходу також. Тому в міжнародній спільноті зрештою визріло переконання, що росію треба за це жорстко покарати, путіна необхідно за це покарати.

Тому я впевнений, що Україна переможе і підтримка з боку Заходу не лише не зменшиться, а буде лише збільшуватися — нам будуть надавати і зброю, і кошти стільки часу й у тих обсягах, в яких це буде нам потрібно. На жаль, це нарощування відбувається дуже повільно й надзвичайно дорогу ціну платимо за цей згаяний час. Однак у підсумку, безсумнівно, Україна за підтримки Заходу виграє цю війну. Й уже після того, як відбудеться поразка росії, переможених воєнних злочинців можна буде швидко й упевнено притягнути до відповідальності.

Тому нам потрібна перемога. Іншого виходу в нас немає.

Антон Печерський, кореспондент АрміяInform

16 08 2023

https://armyinform.com.ua/2023/08/16/politychnyj-rezhym-suchasnoyi-rosiyi-cze-zvychajnyj-fashyzm-yevgen-zaharov/