 www.ji-magazine.lviv.ua
Інна Гадзинська
Божа роса. Як колишня працівниця RT
просуває на Заході фільм “Росіяни на війні”
Скандал
навколо документального фільму “Росіяни на війні” вкотре нагадав, що українці
сьогодні мусять боронити не лише Україну від російської армії, а й світ від
російської пропаганди.
Read in English
Інакше важко
пояснити, як так склалося, що державний Канадський медіафонд (Canadian Media Fund) коштом
канадських платників податків виділив 340 тисяч доларів на зйомки фільму
“Росіяни на війні” росіянки Анастасії Трофімової, яка створила вже 11
документальних фільмів для державної російської компанії RT Documentary.
Анастасія Трофімова в російському
однострої поміж російських військових. Кадр із фільму “Росіяни на війні”
6 вересня на
Венеційському кінофестивалі показали 11-й фільм Трофімової “Росіяни на війні”
(Russians at War), у якому вона розповідає про російсько-українську війну крізь
призму російської пропаганди і показує її очима російських солдатів, що воюють
в Україні.
Оновлення від 11 вересня 2024 року
Канадська медіаосвітня група TVO зняла з ефіру цей фільм, відмовилась від
підтримки та обіцяла розібратися, як його профінансували.
Вчора, 10 вересня, на сайті організації зʼявився
коментар голови ради директорів TVO Кріса Дея.
"Ми
вислухали українсько-канадську громаду та її вдумливий і щирий внесок. Рада
директорів TVO вирішила поважати отриманий відгук, і TVO більше не
підтримуватиме та не транслюватиме фільм “Росіяни на війні”. TVO перегляне
процес, за допомогою якого було профінансовано цей проєкт і використано наш
бренд", — заявив він.
Скриншот із сайту Canadian Media
Fund, що підтверджує витрату коштів канадських платників податків на виробництво
фільму про російських військових на війні
10-го, а
також 13–15 вересня його збираються показати
і в Канаді — на Міжнародному кінофестивалі в Торонто (TIFF). Схоже, ні
організатори цього фестивалю, ні медіагрупа, що відповідала за виробництво
фільму, не хочуть чути протестів, заяв і застережень українців,
хоча на рівні держави Канада надає значну підтримку Україні в
російсько-українській війні.
Це кіно
подивилася Дарʼя Бассель, українська продюсерка, програмерка Міжнародного
фестивалю документального кіно Docudays UA, яка першою і написала про
нього, назвавши яскравим прикладом чистої російської пропаганди.
Але бажаного
ефекту ні допис Дарʼї, ні хвиля обговорень у соцмережах, ні звернення
Конгресу українців у Канаді та генконсула України в Торонто Олега Ніколенка
поки що не дали. Станом на ранок понеділка, 9 вересня,
північноамериканську премʼєру не скасовано.
Медіагрупа
TVO, яка співфінансувала виробництво фільму коштом платників податків (до цього
також залучений уряд Франції), заявила, що фільм є
“антивоєнним за суттю, несанкціонованим російськими офіційними особами і був
знятий із великим особистим ризиком для режисера” та “в традиціях незалежної
воєнної кореспонденції”.
Закінчується пресреліз закликом переглянути фільм в ефірі каналу TVO і
майбутньому прокаті та запевненням, що медіагрупа надає “високоякісний” і
“етичний” контент.
Організатори Міжнародного кінофестивалю в Торонто в опублікованому на сайті
релізі замовчують факт багаторічної співпраці Трофімової з RT Documentary, що є
підрозділом Russia Today — фінансованої російською владою державної
медіакомпанії, що слугує головним джерелом російської пропаганди у світі.
У короткій біографії Трофімової на
сайті Міжнародного кінофестивалю в Торонто немає згадки про її співпрацю з RT
Documentary — підрозділом російської державної медіамережі, що перебуває під
санкціями в Канаді та США
Натомість у
релізі без жодних виносок чи застережень повторюється російський наратив про
“український нацизм”, а закінчується цей текст “зворушливим” висновком про
“жертовність” російських військових і про те, що вони змушені воювати далі, щоб
вижити.
Ось як
анонсується фільм:
“Трофімова, не
маючи дозволу, приєднується до Іллі та його підрозділу постачання, коли
вони вирушають у виснажливу подорож до лінії фронту”.
В
онлайн-каталозі IMDb, де представлений фільм, у суботу, 7 вересня, вже після
скандалу виправили локацію зйомки, замінивши Росію на Україну (адже дії у
фільмі відбувалися на окупованих територіях України). А опис сюжету обмежили
лаконічним: “Російсько-канадський режисер отримує безпрецедентний доступ до
батальйону російської армії в Україні”.
Сама
режисерка називає українців “укрАинцами” (з наголосом на “а”), розповідаючи про
те, що хотіла показати, що російські солдати теж люди, а не просто воєнні
злочинці, як вважають усі на Заході. Тим більше що жодного воєнного злочину за
ними вона не помітила.
Доки навколо фільму не спалахнув
скандал, на сайті IMDb було написано “Місце зйомки: Росія”
З усієї цієї
реакції складається враження, що ні канадські продюсери, ні організатори
кінофестивалів у Венеції та Торонто, ні адміністратори IMDb просто не
розуміють, а що, власне, не так. І чим саме знову не задоволені українці.
НІ
КАНАДСЬКІ ПРОДЮСЕРИ, НІ ОРГАНІЗАТОРИ КІНОФЕСТИВАЛІВ У ВЕНЕЦІЇ ТА ТОРОНТО ПРОСТО
НЕ РОЗУМІЮТЬ, А ЩО, ВЛАСНЕ, НЕ ТАК
Саме тому ми
спробуємо ще раз по пунктах детально пояснити.
1. Співпраця Трофімової з Russia Today Documentary
Russia Today Documentary (RTD) — один із багатьох підрозділів Russia Today, міжнародної багатомовної інформаційної телемережі, що заснована й фінансується російським урядом і є ключовим багатомовним джерелом російської пропаганди у світі.
Після
повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році мережа перебуває під
санкціями в США та Канаді. Мовлення RT призупинено в ЄС. Компанія Apple
видалила застосунок RT з усіх країн, окрім Росії. Компанія Microsoft також
видалила RT зі свого магазину застосунків.
Однак контент
RT, попри заборони та санкції, і далі поширюється у світі.
Підрозділ RT
Documentary (англійською та російською) був заснований у 2011 році, його тоді
урочисто відкривав тодішній російський президент Дмитро Медведєв під час візиту
до студії RT у Москві.
У березні 2022 року канал RT Documentary був заблокований на ютубі. На початку
вересня американські спецслужби повідомили про розслідування спроб втручання у
вибори США з боку мережі американських блогерів, створеної за участю RT
(Texty.org.ua писали про визначальну роль
мережі RT у поширенні російської дезінформації в США ще в
червні).
Тривала взаємодія з будь-якими підрозділами RT та російською армією (а саме такий
досвід має Анастасія Трофімова, судячи з тематики її фільмографії) має бути
червоним прапорцем для будь-яких західних інституцій і приводом для
прискіпливої перевірки бекграунду кандидата на отримання державних коштів,
грантів, участь у кінофестивалях тощо.
СВІТ
БЕЗТУРБОТНО ЗАХОПЛЮЄТЬСЯ ТИМ, ЩО “РОСІЙСЬКО-КАНАДСЬКА РЕЖИСЕРКА ОТРИМАЛА
БЕЗПРЕЦЕДЕНТНИЙ ДОСТУП ДО БАТАЛЬЙОНУ РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ В УКРАЇНІ”
Але чомусь
це так не працює. Світ безтурботно захоплюється тим, що “російсько-канадська
режисерка отримала безпрецедентний доступ до батальйону російської армії в
Україні”.
2.
“Безпрецедентний доступ до російської армії”
Незалежних
журналістів у Росії ніхто не допустить до військових частин. Та навіть якби й
допустили, то за негативне висвітлення цієї війни в Росії передбачена
кримінальна відповідальність. Важко очікувати від працівниці пропагандистського
каналу, що вона готова сісти в тюрму заради правдивого військового репортажу.
Тож перед
нами черговий трюк, покликаний ввести в оману наївних західних медіапродюсерів
і чиновників.
ПЕРЕД НАМИ ЧЕРГОВИЙ
ТРЮК, ПОКЛИКАНИЙ ВВЕСТИ В ОМАНУ НАЇВНИХ ЗАХІДНИХ МЕДІАПРОДЮСЕРІВ І ЧИНОВНИКІВ
Але історія створення фільму, яку пропонують організатори канадського
кінофестивалю, вражає своєю простотою. Трофімова (на момент вторгнення, якщо
вірити її соцмережам, вона перебувала в Москві) начебто випадково зустріла в
поїзді українця на імʼя Ілля, який вирішив воювати за Росію, а потім, “не
маючи дозволу”, поїхала разом із ним до лінії фронту, де й провела сім місяців
разом із його підрозділом (судячи з контексту, десь під Бахмутом, на окупованій
російською армією Донеччині).
Ось так просто, уявляєте!
Жодних допитів ФСБ, жодних перевірок, жодної акредитації та жодних перешкод з
боку російської влади. Достатньо було просто не запитувати дозволу! Місцеві
мешканці окупованих Росією територій часто говорять про атмосферу постійного
страху і терору, про те, що там постійно зникають люди, а мобільні телефони
повсякчас перевіряють на предмет того, чи не читає людина українські медіа або
телеграм-канали.
Місцевих мешканців кидають до
катівень, наприклад, навіть за те, що хтось “надто часто потрапляв їм на очі”.
А от до режисерки із західною освітою (організатори фестивалів підкреслюють, що
вона має канадську освіту), яка протягом семи місяців жила в бойовому
підрозділі й знімала якесь неузгоджене кіно, на численних російських блокпостах
жодних питань чомусь не виникло.
Отже, ми впевнені, що такий фільм про війну неможливо було зняти без відома
російської влади. Вкрай наївно припускати, що це відбувалося на власний ризик
авторки фільму й без узгодження щонайменше з командуванням підрозділу, місцевою
окупаційною адміністрацією та ФСБ.
А зважаючи на рівень централізації влади та ухвалення рішень у Росії, навряд чи
цей дозвіл був виданий на місцевому рівні.
Трофімова —
близька знайома соратника Пригожина
До речі, на
фейсбук-сторінці Трофімової, якщо погортати її трохи глибше, можна побачити
некролог, який вона написала після смерті російського військкора Кирила
Романовського.
Скриншот із фейсбук-сторінки
Анастасії Трофімової. У дописі йдеться про смерть Кирила Романовського
Російські
медіа називають Романовського другом і соратником нині покійного Євгенія
Пригожина, лідера приватного військового угруповання “Вагнер”, яке воювало в
Україні, Сирії та Африці. Він був російським пропагандистом та особистим
“літописцем” Пригожина, супроводжував підрозділ упродовж восьми років і написав
про це книжку.
Трофімова у відповідь на звинувачення українських кінематографістів у спробі
гуманізації загарбників відповіла, що “ми повинні гуманізувати всіх. Це
величезна трагедія для нашого регіону в першу чергу”. І додала, що “ці
чорно-білі стереотипи одне про одного тільки сприятимуть продовженню війни. Це
призведе до того, що ненависть тільки зростатиме... На жаль, це шлях, яким
ідуть політики, але я не думаю, що це той шлях, яким повинні йти звичайні
люди”.
3. Росія —
агресор, Україна — жертва. А не навпаки
Попри спроби
Трофімової розмити фокус і відмежувати державу від якихось “політиків”, варто
чітко памʼятати, що неспровокована загарбницька війна, яку веде Росія
проти України, — це не просто “шлях, яким ідуть політики”. Держава Росія
виступає агресором, залучивши до нападу сотні тисяч громадян і знищуючи
населення незалежної сусідньої країни.
Про різницю в статусах України і Росії в цій війні, здається, забув і директор
Венеційського кінофестивалю Альберто Барбера.
Даючи
коментар французькій агенції AFP, він виступив на захист стрічки російської
режисерки, висловивши сподівання, що “фільми про війну, показані в межах
фестивалю, не стануть “заручниками ідеологічних упереджень та полемічних заяв,
від яких жодної користі. Серед найактуальніших дві документальні стрічки про
війну в Україні, які розглядаються з кардинально протилежних поглядів”.
4. “Україна
вісім років обстрілювала Донбас” (ні)
Режисерка
переказує, що мешканець окупованої Донеччини воює на боці Росії, бо “Україна
вісім років обстрілювала Донбас”, коли почалася громадянська війна, але не
пояснює, що насправді Україна не обстрілювала Донбас (деконструкцію цього
міфу читайте тут), а
війна, яка почалася у 2014 році, не була громадянською, це було неоголошене
вторгнення російської армії.
Докладніше
про російські наративи в контексті російсько-української війни, які досі
циркулюють на Заході, читайте тут.
5.
“Український нацизм”, якого немає
Це ще одна
теза, яку озвучує персонаж фільму і яка не деконструйована нібито незалежною
режисеркою. “Нацизм в Україні” — конструкт російської пропаганди, використаний
російською владою для виправдання вторгнення.
Проте
насправді в Україні не толерують ні нацизму, ні неонацизму. На відміну від
Росії Україна — демократична країна.
Україна з
року в рік була однією з найтолерантніших до євреїв країн у Європі. В
українському парламенті немає жодної крайньоправої сили. Нагадаємо відомий
факт: Володимир Зеленський, який набрав 73% голосів на президентських виборах,
— єврей. Усі ультраправі партії на останніх парламентських виборах здобули лише
близько 2% голосів і взагалі не пройшли до парламенту.
Звинувачення
України в нацизмі не мають підтвердження серед дослідників, журналістів і
науковців.
Але всі ці
аргументи, схоже, не переконливі ні для директора Венеційського кінофестивалю,
ні для директора Міжнародного кінофестивалю в Торонто. Надавши російській
режисерці можливість донести до глядачів ключові меседжі російської пропаганди
щодо війни в Україні, вони впевнені, що вчинили етично.
9 09 2024
https://texty.org.ua/articles/113365/bozha-rosa-yak-kolyshnya-spivrobitnycya-rt-prosuvaye-na-zahodi-svij-film-rosiyany-na-vijni/
|
незалежний
культурологічний часопис <Ї>