незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Ярослав Грицак, історик, професор УКУЗараз вирішується, чи взагалі буде XXII століттяУкраїнський
історик, професор Українського католицького університету (УКУ) Ярослав Грицак висловив припущення,
що світ входить в десятиліття воєн, коли вирішується, чи взагалі
існуватиме XXII століття. Про це він
розповів у подкасті Інше
інтерв'ю з Володимиром Анфімовим. Крім того,
учений та автор книги Подолати
минуле: глобальна історія України пояснив, чому
російсько-українське протистояння — це передусім війна за історію.
Грицак також назвав основну відмінність у стратегіях двох воюючих країн,
прокоментував відсутність у Заходу чіткої позиції щодо Росії, а також
розповів, чому не вважає Байдена візіонером. NV наводить
відредаговану текстову версію фрагментів інтерв'ю. Повну версію розмови можна
послухати на платформі NV Подкасти або
в YouTube. Російсько-українське
протистояння — це війна за історію Перш за все, всі аргументи
Путіна, якими він виправдовує агресію, це аргументи історичні.
Що України не було, що Русь — це Росія, що південь
Україні - це Новоросія, що Крим належить Росії. Все
це в минулому часі. Путін використовує історію як аргумент для
політики, і це дуже небезпечно. Один з класиків сказав: «Історія,
історична пам’ять — це найсильніший реактив, який виробляє хімія
нашого мозку. В певних пропорціях це можуть бути ліки, в певних —
отрута». Путін затруїв себе і всю Росію. І, на жаль, ця отрута
шириться далі. По-друге, йдеться
про стратегію, яка об'єднує авторитарних лідерів — чи то Орбана,
чи то Трампа, чи то Путіна. Ідея така — ми живемо
в добу, яка є дуже складна і непривітлива, тому потрібно повернутися назад
в історію. Звідси виникає «MАGA — Make America Great Again»
та «Піднімемо Росію з колін». Добре колись
сказав один із російських лібералів, що йому зараз Росія нагадує
позашляховик, який мчиться по бездоріжжю, по болоті. І в цій машині
все переднє скло заляпано болотом, нічого не видно. Єдине, що Росія
бачить — це заднє дзеркало. Вона рухається вперед, дивлячись назад.
Тобто Росія має за стратегію повернутися в минуле. І затягнути туди
весь світ. Це неможливо, але вона намагається це зробити. Натомість стратегія України цілком
інакша. Це те, що я маю на увазі, коли кажу «подолати
минуле». Тому що Україна, на щастя, не має «золотого віку».
Ніхто не скаже: «Давайте знову зробимо Україну великою».
Бо не була Україна ніколи великою. І наша стратегія —
це майбутнє. І це дві різні погляди на світ. Йдеться не тільки
про те, що Путін використовує фальшиві історичні аргументи. Це ще і
різне ставлення до історії, до минулого. Про помилку
Обами та чому Байден — не візіонер Захід прагматично думав,
що Україна лежить у сфері впливу Росії. Мовляв, Україна надто слабка,
вона в тіні Росії. Відповідно, захід в цю сферу не йде. Крім
того, ми знаємо, що головним гравцем була Америка, і для Америки
основою загрозою був Китай. Вони також вважали, що Європа — це вже
закінчена гра, там вже більш-менш спокійно. А чи буде Україна
в Росії чи не буде — це не є в стратегічних
інтересах США. Нагадаю, в 2009 році декілька
колишніх політичних лідерів — президент Литви, два президенти Польщі,
Румунії - та низка інтелектуалів підписали листа до Обами.
В ньому йшлося про те, що зарано кидати Європу, бо вона
нестабільна. І вони писали це передусім у зв’язку з російською
загрозою. Йшлося про те, що Росія хоче повертатися до традицій 19
століття, до традицій Російської імперії. Тоді Обама не послухав,
бо вважав себе надто розумним. Зараз ми бачимо, що доводиться
за це розплачуватися. Політики дуже часто є такими собі
сновидами. Одна з причин полягає в тому, що їм бракує візії, бракує
уяви, фантазії. Це те, що є у поетів та істориків. Вони мислять
ширше. З рештою, Черчилль був істориком. Тому що візія та історія між
собою дуже пов’язані. Зараз ми не бачимо таких політиків. Можна
сказати, що у нас криза візійних лідерів. Можливо, це зміниться.
Часом потреба приводить до появи таких лідерів. Але я не вважаю,
що, скажімо, Байден — це візіонер. Можливо, Макрон зробив певні кроки
в цьому напрямку, коли сказав, що потрібно ввести
війська (президент Франції Еммануель Макрон допустив введення військ
в Україну у разі прориву фронту Росією — ред.). Світ входить
в десятиліття воєн: вирішується, чи взагалі існуватиме XXII століття Останні тридцять років українського
життя були цікаві тим, що ми прожили три революції. І по суті,
другий десяток цього століття — це десятиліття революцій, яке
почалося з Occupy Wall Street, і піком якого була Арабська весна. Майже
в кожній другій країні була революція: Білорусі, Вірменії, Казахстані,
Ірані, Тайвані. В журналі New York Times, який вийшов наприкінці грудня
20-го року, так і було написано, що закінчується століття революцій.
Цікаво, що більшість цих революцій програло, і Україна була однією
з небагатьох країн, де революція виграла. Що зараз важливого
відбувається? Зараз ми виходимо з десятиліття революцій і, схоже,
заходимо до десятиліття воєн. Це ми бачимо не тільки
в Україні, але і в Ізраїлі. Також є Тайвань, можливо Іран. Бачимо,
що нові і нові вогнища виникають. Мабуть, ви знаєте цю історію, коли
Ніл Ферґюсон (британський історик, письменник і журналіст, професор
історії в Гарвардському університеті - ред.) побився об заклад зі
Стівеном Пінкером, профером Гарвардського університету, який переконує,
що всесвіт йде до кращого, насильства стане менше. Ферґюсон так
не вважає, він побився об заклад, що до кінця цього століття у
війнах загине щонайменше мільйон людей. Я хочу, щоб Ферґюсон програв,
але я думаю, що історія говорить щось інше. Я думаю, що наступає
десятиліття воєн. І українська війна буде однієї з них. Я скажу зараз
щось таке, що я би не хотів говорити, але це мене мучить.
Я думаю, що ми зараз живемо у такому столітті, де буде
вирішуватися, чи взагалі буде XXII століття. І якщо буде —
то яке. Тому що за багатьма прогнозами та оцінками, які
давалися, 20-ті роки можуть бути критичними для вирішення ключових проблем, які
стоять перед людством, і які загрожують нам зникненням. Редактор: Інна Семенова 24 05 2024 |