|
Вахтанг Кебуладзе, український філософ, публіцист, перекладачМова та зло«Мова живе
як застосунок. І якщо певну мову впродовж
століть застосовують заради зла, то вона сама стає
злом. Мова захворює на
зло», — філософ Вахтанґ Кебуладзе На цьогорічному Львівському форумі видавців я модерував дискусію «Відпусти минуле: що таке антиколоніальна
боротьба?». Учасниця дискусії нігерійська письменниця Лола Шонейн у своєму виступі сказала, що нігерійські інтелектуалки й інтелектуали намагаються використовувати англійську мову, мову своїх колонізаторів,
щоби висловлювати власні сенси, й у такий спосіб емансипуватися
від колишньої метрополії. Англійська мова в сучасній Нігерії, мовляв, перетворюється з мови імперської домінації метрополії на мову емансипації колишньої колонії. Я, натомість, висловив сумнів щодо того, що ми, українки й українці, зможемо у такий спосіб використовувати російську мову. Інша учасниця Гаятрі Чакраворті Співак, живий класик постколоніальних
студій, професорка Колумбійського університету в
Нью-Йорку індійського походження,
яка відмовилася від американського громадянства, притьмом відреагувала на мою
думку, сказавши, що немає поганих мов. Мова
— це лише інструмент. Її можна використовувати для досягнення поганих або добрих цілей. Я не критикував це твердження,
бо й не мав як модератор.
Але згодом, роздумуючи над
ним, я зрозумів його метафізичну наївність. Метафізичність цього твердження може бути або ідеалістичного, або матеріалістичного ґатунку. Відповідно до ідеалістичної метафізики, мова — це ідеальна
система значень, яка існує незалежно від її
втілення у мовленні Ми сидимо у Платоновій печері та розмовляємо та пишемо недосконалими природними мовами, намагаючись — завжди невдало — втілити в говорінні та в письмі досконалість ідеальної загальнолюдської мови. Підґрунтям цього в сучасній філософії мови, як на мене, є розрізнення мови (langue) та мовлення (parole) Фердинанда де Сосюра, а також ідея «чисто логічної граматики» Едмунда Гусерля. Матеріалістична метафізика мови натомість редукує її до матеріальних носіїв — книжок, аудіо- та відеозаписів, сувоїв, настінних написів тощо або
до функції мозку Цікаво, що в «генеративній граматиці» Ноама Чомського та його послідовників поєднано обидва метафізичні концепти мови. У цій концепції, з одного боку, мова розглядається як функція мозку, а з іншого — стверджується можливість виявлення універсальних правил генерування граматичних правил будь-якої мови. Але навіть у цій концепції метафізичність
пом’якшується критичним усвідомленням того, що ми наразі дуже далекі
від того, щоби засобами біології пояснити феномен мови та мовлення, і що універсальна граматика — це не ідеальна усталена система правил, яка втілюється
в будь-якій природній мові, а набір принципів генерування граматичних правил у
будь-яких можливих мовах; і що ці
принципи здійснюються лише в існуванні реальних мов. Згідно з ідеалістичною метафізикою мови, реальне мовлення
— це лише недосконалий інструмент реалізації досконалої ідеальної мови. Згідно з матеріалістичною метафізикою — мова є готовим підручним інструментом сиґніфікації та комунікації, що закарбований на матеріальних носіях, або функцією людського
мозку. Але ані
те, ані те насправді не є мовою. Мова живе
і змінюється у мовленні. Мова має не лише
синтаксичний і семантичний,
а також прагматичний рівень. Та й синтаксичний і семантичний рівень завжди реалізуються лише в різних прагматичних
контекстах Мова — це не лише інструмент
сиґніфікації та засіб комунікації, а також спосіб нашої живої
присутності в цьому світі. Це випливає
з концепції виробництва присутності Ганса Ульриха Ґумбрехта.
Саме тому певні вирази та навіть окремі слова можуть збуджувати в нас радість, захват
і ніжність або викликати презирство, відразу й огиду. І навіть те, з якою інтонацією вони сказані, наскільки голосно чи тихо, в який спосіб написані та передані, впливає на наше сприйняття мовних повідомлень і емоційні стани, які вони збуджують, а відтак і вольові рішення, які на них ґрунтуються. У деяких мовах певні
слова та звороти, що є правильними на синтаксичному рівні та нейтральними або навіть позитивними
— на семантичному, внаслідок
контексту застосування набувають
негативного характеру. Скажімо, німецький
вислів «Arbeit macht frei» («робота робить вільним»), який німецький економіст і публіцист ХІХ століття Гайнрих Бета вживав у позитивному сенсі, набуває радикально неґативного значення і стає майже табуйованим у сучасному німецькомовному дискурсі через те, що в ХХ столітті він використовувався
в нацистських концтаборах. Навіть якщо розглядати мову лише як інструмент,
то вона виходить на яв лише тоді, коли її застосовують. І якщо певну мову
впродовж століть застосовують заради зла, то вона
сама стає злом. Мова захворює на зло Саме це сталося з російською
мовою. Адже весь російський наратив, який формується в російській літературі від початку виникнення сучасної російської літературної мови, слугує виправданню та підтримці російської імперської політики. Водночас більшість носіїв цієї мови
навіть у себе вдома не є вільними, відчуваючи себе
жертвами власної імперії,
але у патологічний спосіб пишаючись нею. Увесь цей складний комплекс патологічних почуттів і втілено в російському історичному наративі. Російська мова — це мова
бундючних і зверхніх колонізаторів й упосліджених рабів. Тож, якщо
послуговуватися концептом самої
Співак, можна сказати, що російська
мова завжди була і є інструментом «епістемічного насильства», що зумовлює і виправдовує
реальне російське насильство. На відміну від інших
імперій, які втратили власні колонії та в історичному наративі яких відбулися
важливі процеси критичного переосмислення імперського спадку, в російському суспільному дискурсі такого переосмислення ніколи не відбувалося. Натомість росіяни, будучи загарбниками та вбивцями, звикли сприймати себе як жертв. Це одна
з важливих причин того, що сьогодні російська мова знову слугує
інструментом виправдання російського насильства проти вільного народу України. Такий надпис залишили
по собі росіяни в Ізюмі на Харківщині. Фото: SAMEER
AL-DOUMY/AFP/East News Масовий терор, депортація українських дітей, вбивства українських цивільних і страти українських військовополонених, цілеспрямоване знищення цивільної інфраструктури, катування, зґвалтування і мародерство, які стало здійснює російська армія на території України, легітимуються і прославляються в сучасному російському імперському наративі. Поодинокі зойки «хароших руських» не заглушать цей хор зла. Та й навіть вони не готові взяти на себе відповідальність за злочини російської імперії, адже, як уже зазначалося, розглядають себе як жертв, а не співучасників
цих злочинів. Відповідно, вони повсякчас шукають «справжніх» винуватців, не будучи ладними визнати, що моральну
відповідальність несуть усі росіяни, а вся російська «культура» пронизана імперськими
та ксенофобськими наративами,
які стимулюють і леґітимують російську аґресивну та антилюдяну політику. Російська мова хвора на зло, і наївними твердженнями про те, що мова — це лише
інструмент, її не вилікувати Натомість, слід чесно визнати
цей болісний стан речей, що, сподіваюся, дасть змогу пошуку
виходу з нього. Для цього насамперед потрібний тривалий процес деімперіалізації російського історичного наративу, неусувною умовою можливости чого є поразка російської авторитарної імперії в її геноцидній
загарбницькій війні проти демократичної України. Відпустити минуле можна лише
тоді, коли минулі жахи не загрожуватимуть нашому теперішньому та майбутньому. А в сучасній Україні дотепер триває антиколоніальна боротьба проти російського імперського зла. Тож і російську мову не можна сприймати
позитивно або бодай нейтрально, допоки
вона служить цьому злу. 5 12 2024 https://www.sestry.eu/statti/mova-ta-zlo |