Андрій Любка, письменник, перекладач, есеїст

Чому «культурного фронту» не існує

Днями українське суспільство знову жваво заговорило про роль діячів культури під час війни, прозвучали навіть абсурдні максими про «Азовсталь» і Кліщіївку, які буцімто є і перед знаковими фігурами української культури в цей складний час.

Дозволю собі висловити кілька думок з цього приводу, але зроблю це знеособлено, адже тут важливі не так прізвища, як ціннісні концепти.

Співставляти фронт із сидінням на сцені в європейській столиці – блюзнірство.

Отож, мало що мене бісить так, як фрази про «культурний фронт». Бо в цьому словосполученні є приниження і для фронту, і для культури водночас.

Фронт – один. На ньому гинуть, травмуються, калічаться, звідти якщо й виходять цілими, то психологічні наслідки переслідуватимуть людину до кінця життя.

Порівнювати чи співставляти фронт із сидінням на сцені в європейській столиці, яке природно переростає в звану вечерю у дорогому ресторані в колі вишуканих осіб – блюзнірство.

Кадр з відео бою під Кліщіївкою. Донецька область. Серпень 2023 року

Культура – важлива

Але це не означає, що культура неважлива, несуттєва. Значною мірою саме культура допомагає нам формувати міжнародну коаліцію на підтримку України й отримувати західну зброю. Бо завдяки культурі світ дізнається про українців, бачить нас як рівних, усвідомлює, що російські заяви про неіснування українського народу – нацистська маячня.

Так, якщо на Сході наша незалежність виборюється в окопах, то на Заході – в оперних ложах і університетських аудиторіях.

Завдяки культурі світ дізнається про українців

Бо побачивши, якою багатою й сучасною є українська культура, осягнувши, якою складною й древньою є українська історія, західний реципієнт (який є виборцем і впливає на політику свого уряду) усвідомлює, яким страшним і всеосяжним є російський злочин проти українців, бачить контури реального (й розтягненого на століття) геноциду в цій страшній війні.

Наслідком є емпатія і відчуття солідарності, яке конвертується у підтримку зброєю. Тож культура впливає, це без сумніву.

Зрозуміло, не слід применшувати вплив культури і всередині країни. Саме вона цементує суспільство, прокладає невидимі містки між регіонами й людьми, створює не просто уявну, а цілком конкретну спільноту, яка сама себе окреслює – ми. Проводить лінії поділу з чужими, здійснює демаркацію ментального (чи менталітетного?) кордону, що на карті стає кордоном державним.

Пам'ятник Тарасу Шевченку, пошкоджений обстрілами російських військових під час масштабного вторгнення Росії до України. Бородянка, 6 квітня 2022 року

Росіяни невипадково знищують ракетами українські музеї й театри, вивозять награбовані експозиції й колекції, спалюють книжки зі шкільних бібліотек, у пориві оскаженілої зневаги стріляють в українські пам’ятники, як було з монументом Тарасу Шевченку у Бородянці.

Знищуючи українську культуру – бодай ту матеріальну, до якої можуть дотягнутися руками й кулями – вони руйнують підвалини існування українського народу, його окремішності, торують собі стежку до стирання меж і наступного поглинання українців у сифілітичному імперському тілі Російської імперії.

Культура є запереченням війни

Тож, повторюся, культура неймовірно важлива – і не тільки під час війни. Але словосполучення «культурний фронт» ображає й принижує культуру, бо заперечує її первісну функцію. Культурний фронт за суттю є оксюмороном, бо культура є запереченням війни.

Суттю війни є знищення, антонімом до війни є (с)творення, культура.

Війна – це руйнація, вогненний хаос, що знищує людей, тварин, рослин, загалом землю і Землю як планету. Знищує невидиме – соціальні зв’язки, віру в людство, емоційний і психічний стани, піддає корозії основи людяності. Тому запереченням війни не є мир. Мир – це лише проміжна точка між війною і її справжнім антонімом.

Бо якщо суттю війни є знищення, то антонімом до війни є (с)творення, культура.

Через це мене й дратує подання слів «культурний фронт».

Культуру – з огляду на історію нашої цивілізації і український контекст – краще порівнювати з полем. Сіянням і вирощуванням, осілим способом життя, який і творить противагу кочовому варварству, роботою на довгу перспективу – в очікуванні жнив і врожаю.

Сьогодні час фронту, але фронт воює за те, щоб після війни для нашого народу настав час культури, час творення.

Не плутаймо і не знецінюймо обидва ці поняття – і фронт, але також і культуру.

23 09 2023

https://www.radiosvoboda.org/a/dyskusiya-chy-ye-kulturnyy-front/32606174.html?fbclid=IwAR09Sc_5Pjem2BvwHDE-EUyyeVc6WQD-VT6jDuN_0GqzArHquVN3eSCoewk