www.ji-magazine.lviv.ua

Мирослав Маринович

3-4 червня у Гданську відбувся Європейський форум, приурочений подіям демократичного руху «Солідарність» у Польщі. Одним із учасників заходу був Мирослав Маринович, дисидент, політвʼязень часів радянського режиму, радник ректора Українського католицького університету.

У інтерв’ю пан Мирослав поділився своїм баченням цих історичних подій та перспективами розвитку демократії сьогодні, а також, в якому контексті звучало імʼя України та як учасники бачать завершення російсько-української війни. 

Радник ректора УКУ Мирослав Маринович (другий зліва) під час дискусії в рамках Європейського форуму у Гданську

– Пане Мирославе, ви були учасником Європейського форуму у Гданську. Хто був його організатором? І хто брав у ньому участь?

– Форум був приурочений до важливої дати в історії Польщі – 4 червня 1989 року, коли перші частково вільні вибори принесли вирішальну перемогу опозиції, очолюваній «Солідарністю». Отож природно, що головним організатором і господарем цього форуму був Європейський Центр Солідарності у Ґданську, який і береже традиції цього славного демократичного руху у Польщі. Співорганізаторами форуму 3-4 червня були також Маршалківський уряд Поморського воєводства, Нова Східна Європа, Фундація Конрада Аденауера, Фундація Берлінського муру, Фундація Фрідріха Еберта, Фундація польсько-німецької співпраці та Інститут політології Ґданського університету. 

Згадана історична подія відкрила перед Польщею шлях повернення до Європи, отож учасниками форуму була ціла група західних сусідів Польщі – німців. Адже саме дві травмовані комунізмом держави – Німецька Демократична Республіка і Польща – шукали тоді свого нового місця в Європі. Спершу вони це робили через Веймарський трикутник із Францією, а потім відкрився шлях до Європейського Союзу. Отож під час обговорень і німці, і поляки згадували цей досвід. Учасниками форуму були також поодинокі представники Франції, Італії та Сполучених Штатів Америки.

Важливо, що організатори Європейського форуму запросили для участі в ньому представницьку делегацію з України – народних депутатів України Миколу Княжицького, Іванну Климпуш-Цинцадзе (онлайн) та Микиту Потураєва, а також мене як колишнього дисидента. Вже на самому вході до Центру було розгорнуте велике панно «Україна – Ukraina», яке символізувало динамічний рух України до Європи.

– В якому контексті звучало ім’я України? Адже проблем із нашим входженням до ЄС назбиралося багато.

– Європейський Центр Солідарності вже віддавна займає виразно проукраїнську позицію, яку його керівництво – зокрема, директор Базіль Керський – підкреслює за кожної нагоди. Врешті-решт, свідченням цього стало нагородження відзнакою Центру – медаллю Вдячності – цілої низки українців: Олеся Донія, Маркіяна Іващишина, Бориса Левицького (посм.), Богдана Осадчука, Василя Стуса (посм.), Євгена Сверстюка, Ярину Зайченко, Лева Захарчишина і мене (2019). Цього разу на форумі Україну згадували з незмінним захопленням через її відважну боротьбу за свою незалежність і водночас за європейські цінності демократії та свободи. А завершальна панель форуму з участю низки польських політиків і Миколи Княжицького взагалі стала одою європейському майбутньому України.

Кожен учасник української делегації згадував у своїх промовах тривожні моменти сучасної історії, як-от блокування польськими аграріями українсько-польського кордону чи напруження, пов’язані з відмінностями в історичній пам’яті українського і польського народів. Проте важливо, що першим критичну оцінку діям польських аграріїв дав директор Центру п. Керський у своїй вступній промові. Саме він згадав те, про що ми знаємо мало: виявляється, коли Польща узгоджувала свою аграрну політику з ЄС, також треба було якось збалансувати економічні інтереси інших членів ЄС, але ні німецькі, ні французькі аграрії не блокували свої кордони перед польською аграрною продукцією. Згодом у своїй промові я подякував п. Керському за це спостереження, відзначивши, що ця логіка силового тиску є виразним свідченням того, що проблеми з комуністичним спадком має не лише Україна, а й інші постсоціалістичні народи, як-от Угорщина, Словаччина й Польща.  

– Як бачили учасники форуму завершення війни Росії проти України? Чи обговорювалась ця тема взагалі?

– Що ж, без неї сьогодні не обійтись. Жодних закликів до негайних компромісів з Росією я не почув. Навпаки, промовці одноголосно стверджували, що гарантом безпеки як Польщі, так і Європейського Союзу загалом є повна перемога України. Ясна річ, учасники форуму не мали повноважень безпосередньо вплинути на свої уряди: тут звучали голоси громадянського суспільства. Але важливо було почути, скажімо, з уст німецьких учасників однозначну критику надто обережної позиції канцлера Німеччини Олафа Шольца.

Наш Микола Княжицький дуже слушно відзначив, що всі розмови про мир ціною втрати Україною територій, зокрема Криму, є безвідповідальними з іще однієї причини. Крим – це рідна земля кримських татар, які пережили вже, фактично, дві депортації. І світова спільнота повинна гарантувати їм повернення на рідну землю і захищене життя на ній.

Відкинули наші закордонні партнери і версію про те, що Україна, мовляв, має підтвердити свій демократичний статус проведенням цього року президентських виборів. Забезпечити повноцінний демократичний характер таких виборів в умовах війни й часткової окупації неможливо.

– До цієї ж теми про демократію. Ми часто кажемо, що Україна повертається в ту Європу, яка вже не нагадує ту, яку ми знали колись. Чи обговорювали учасники нинішній стан демократії у європейській спільноті?

– За настроєм це була чи не найсумніша панель цьогорічного форуму. Промовці підняли цілу низку болісних для них тем, зокрема визнали, що Росія веде не лише конвенціональну війну з Україною, а й потужну інформаційну війну в усій Європі, зокрема у Польщі. І немає ознак, що уряди повною мірою усвідомили небезпеку цього. Вони реагують на викриття російських агентів, але так і не сформували загальноєвропейської політики щодо боротьби з російською пропагандою.

Згадали учасники також популізм, який переможно крокує по всіх західних демократіях. Прозвучала цікава думка, що цій переможності сприяє певна форма місцевих культур. Такі політики, як Трамп, Орбан, Качинський і Фіцо здобувають популярність, маніпулюючи певними культурними символами, які включають ізоляціоністські та антиєвропейські стереотипи. 

Не має поки що розв’язання проблема руйнівного впливу соцмереж на моральний стан суспільства і спроможність його пізнавати правду, а відтак і приймати правильні рішення. Це суттєво впливає, зокрема, на вірогідність електоральних рішень.  

Загалом учасники обговорення здебільшого лише констатували наявність серйозних викликів, що постали перед європейськими демократіями. Інструментів для вирішення їх поки що немає. Й Іванна Климпуш-Цинцадзе слушно зауважила, що не лише Україна має адаптувати свої законодавство до європейських норм, а й сама Об’єднана Європа має підтвердити свою вірність тим цінностям, на яких вона постала.

До речі, варто зауважити, що присутні гаряче аплодували й американсько-польському політологу Адаму Райхардту, коли він чітко заявив, що Америка не має морального права повчати інші країни щодо цінностей демократії поки не наведе лад у своєму власному домі. 

– То яким був остаточний висновок Європейського форуму?

– Я би відзначив найважливіший висновок: європейська демократія потребуватиме певного перезавантаження. Це вимагатиме забезпечення, зокрема, двох передумов. По-перше, треба зберегти тяглість із цінностями «старого» демократичного ладу й водночас зануритися у ХХІ століття, знаходячи адекватні відповіді на його політичні, інформаційні та технологічні виклики.

А по-друге, не треба впадати в зневіру. Мети досягає лише той, хто вірить в успіх своєї справи – навіть якщо часом це видається абсурдно. Це дуже резонувало з моєю дисидентською пам’яттю, а тому на прощальній гостині я повторив жартівливий тост дисидентів: «За успіх нашої безнадійної справи!»

Розмовляла: Оксана Левантович

6 06 2024

https://ucu.edu.ua/news/garantiyeyu-bezpeky-yevropy-ye-povna-peremoga-ukrayiny-myroslav-marynovych-pro-pidsumky-forumu-v-gdansku/