|
Мирослав МариновичГолос польського сумління, що пробуджував сумління українськеУже 20-й рік Польща та Україна вчаться жити без Яцека Куроня. Вдається
нам це не дуже добре: розтринькали ми чимало з того, що було напрацьовано
з його участю. Без його голосу тихішими стали рупори польсько-українського порозуміння, зате голосніше заговорили групи непримиренних. Чому? У відповіді на це питання – увесь феномен Яцека Куроня. Він
діяв на найвищих регістрах людського духу. На цих регістрах серце
людське готове прийняти всю правду, а тому слово правди
стає
словом сповідальним. На цьому рівні
людина загалом почувається доволі самотньою – навіть у колі друзів. У своїй сповідальності Куронь під кінець
життя ставав щораз самотнішим також. Проте він був
вирозумілим, і бачачи,
що українцям важко осягнути цю повноту правди,
лише скрушно констатував: «На жаль, ні ми, ні ви ще
до цього не дозріли, хоч, без сумніву, дозріваємо щодня і щороку». Після відходу Яцека повнота
правди ослабла, а сила часткових
правд зросла. Їм, на жаль, знову вдається електризувати наші патріотичні чуби. Формула Куроня щодо приналежності Львова – міста, що «належить
одній державі, але двом культурам», – списана насправді
з нього самого. Він належав
Польщі, але надихав собою обидві культури. Його серце мало б бути поховане у Львові, як серце Міцкевича – у Вільно/Вільнюсі. І він напевно записав би це у своєму тестаменті, якби такий повтор не видавався йому занадто претензійним. Польськість, уособлена в Куроневі, робить честь полякам і водночас ошляхетнює українців. Його концепція «Ми, поляки, були українцями для німців і німцями для українців» є тим аргументом, який обеззброює навіть найзатятіших непримиренних. Проте не менш високою є і Куронева «українськість», успадкована від чутливого на кривду батька-поляка. Вона також
гуманізує – ні, євангелізує! – обидва народи, оскільки утихомирює наші взаємні «комплекси
жертви». Для мене особисто ревеляційним було те, що Яцек
учив нас сприймати прощення
не лише як почесну корону, що нею увінчують процес примирення, а і як
початок тернистої дороги, яку без цього
не здолаєш. Прощення, як і
Христос, має бути «альфою та омегою, початком і кінцем». Яцек Куронь сам сформулював key performance indicator (ключовий індикатор виконання), за яким ми мали б оцінити його життя
і діяльність: «Якщо йдеться про життя, важливо не як довго хтось живе, а як!» І коли знаєш цей критерій,
то вже зовсім просто розпізнати в Книзі Життя простий запис:
«І виліпив Господь тіло Яцека та вдихнув у нього велику душу – і побачив Бог, що воно добре». 15.06.2024 |