www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Шевченко

Будівля Маріупольського краєзнавчого музею на вулиці Георгіївській із 2022 року досі стоїть руїною поміж ущент зруйнованих кварталів неподалік центру міста. Російські блогери та державні ЗМІ не раз повторювали, що музей обстріляли/підпалили/знищили/пограбували українські військові, щоразу пропонуючи нові суперечливі версії подій і вигадані докази.

У цій статті ми описуємо хронологію знищення і пограбування краєзнавчого музею в Маріуполі та спростовуємо російські фейки щодо того, як це відбувалося.

Музейні фонди усіх трьох музеїв на належали одній установі — Маріупольському краєзнавчому музею. Усі були пограбовані

50 тисяч експонатів

На Георгіївській містилися три музеї, якими керувала міська влада: Маріупольський краєзнавчий музей (вул. Георгіївська, 20), Художній музей імені Архипа Куїнджі (вул. Георгіївська, 58) і Музей народного побуту (вул. Георгіївська, 55). Усі вони входили до комунальної установи “Маріупольський краєзнавчий музей”. Її директорка Наталія Капустнікова перед вторгненням заховала найцінніші екземпляри в “таємному місці”... а потім передала їх росіянам.

Найціннішими предметами художнього музею були картини та ескізи Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського, Миколи Дубовського, ікони, книги, стародавня зброя, прикраси та знаряддя. Наскільки сьогодні відомо, ці експонати вціліли, але їх вивезли російські військові. Де вони зараз, достеменно невідомо.

Особливе місце в експозиції краєзнавчого музею посідала вирізка з могильника періоду неоліту. Цьому захороненню орієнтовно 6 тисяч років. Знайдене воно влітку 1930-го під час будівництва Азовсталі й знищене в березні 2022-го разом із будівлею краєзнавчого музею.

Загалом, за словами працівника музею Олександра Горе (раніше очолював науково-просвітницький відділ музею, а тепер директор КП “Маріупольський краєзнавчий музей” в евакуації), внаслідок російського вторгнення знищено близько 50 тисяч експонатів з основних музейних фондів.

Олександр Горе, фото: mrpl.city.com

Нині КП “Маріупольський краєзнавчий музей” реалізує виставкові проєкти в різних містах України.

Фрагмент могильника, якому близько 6 тисяч років, — один із найцінніших експонатів Маріупольського краєзнавчого музею. Розкопки проводилися під керівництвом українського археолога Миколи Макаренка, якого 1934 року розстріляли через відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Окрім скелетів під час розкопок знайдена велика кількість предметів того часу, а сам могильник був вирізаний із землі й перенесений до приміщення музею

А ось такий вигляд має фрагмент могильника після руйнування музею

Відсутність евакуації

Чому музейні фонди не евакуювали? За два з половиною роки про це було чимало сказано і написано, але варто нагадати розвиток подій ще раз, адже саме відсутність евакуації визначила подальшу долю музейних колекцій.

“Я чув, що з представниками Міністерства культури і керівництвом області такі обговорення були, — відповідає Олександр Горе на запитання про те, чи розробляли в музеї протокол дій на випадок евакуації. — Складався перелік фондів для евакуації і того, що потрібно для її організації. Це було приблизно за тиждень до вторгнення. Пізніше я не раз переосмислював усе, що відбувалося в ті дні, запитував себе, чи могли ми врятувати фонди. Але часу для переміщення музейних предметів у таких обсягах було вкрай мало… А головне — для цього потрібні були документи. Без них ми не виїхали б далі першого блокпосту. Та й наступ ішов із різних боків — куди це все везти, коли навіть Київ був під ударом? Такий наказ мав бути від Міністерства культури. Як і пакувальні матеріали й транспорт”.

Схожі потреби були в усіх музеїв, що виявилися під загрозою знищення і розграбування в перші дні великої війни. Але нічого цього не було. Ні наказу про евакуацію, ні необхідних ящиків, дощок, плівки, паперу.

“Існує багато приписів щодо перевезення експонатів, — продовжує Олександр Горе. — Це доволі тривала і ретельна процедура. Звісно, коли палає будівля, то все виноситься якомога швидше, але у звичайних умовах кожен пошкоджений предмет — це надзвичайна подія. І водночас який сенс вивозити кераміку, якщо до місця призначення доїдуть черепки? Воно ж усе крихке. До того ж мають бути відповідні умови в кінцевому пункті перебування, там має бути підготовлене сховище”.

За словами Олександра, експонати, які підлягали евакуації, вони з колегами промаркували ще у 2015-му. Тоді оцифрували й інвентарні книги.

З транспорту музей мав вантажно-пасажирську “ГАЗель”, яка більшу частину часу стояла на ремонті. Та й неможливо було одним мікроавтобусом усе це вивезти.

Той самий цінний могильник періоду неоліту вивезти за короткий строк було неможливо: “Щоб його занести до музею, свого часу довелося розбирати частину стіни”, — згадує працівник музею.

“Процедура мала б бути відпрацьована, як у пожежників, — додає Олександр. — Але це зараз легко казати, а тоді ми навіть не знали, які шляхи евакуації безпечні”.

Фактор Ткаченка

Тодішньому міністрові культури Олександрові Ткаченку не раз довелося відповідати на запитання щодо провалу організації евакуації з музеїв українських міст, які були окуповані в перші дні великої війни.

В інтерв’ю “Бі-Бі-Сі” він пояснював, що напередодні інформацію про вторгнення йому “не було доведено” і “на жаль, немає закону, який дозволяв би превентивну евакуацію”.

Таймкод, де йдеться про тему евакуації музейних предметів, — 23:53.

Сьогодні, коли з публікацій західних журналістів відомо, що українська влада знала про повномасштабне вторгнення, але не розголошувала цієї інформації, щоб не спричиняти паніку, мало віриться, що про нього не знав міністр культури. Але жодної підготовчої роботи він не провів.

Сам Ткаченко в інтерв’ю згадує, що 23 лютого, побачивши на ютубі, як грабують маріупольські магазини, “про всяк випадок” подзвонив керівництву міста й області та запропонував “щось робити з музеєм”.

Але це звучить смішно. Згідно з Положенням про Міністерство культури України саме Мінкульт “є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення… культурних цінностей”. І це одне з “основних завдань Мінкультури”.

ХТО ВІДПОВІДАЄ ЗА ЕВАКУАЦІЮ МУЗЕЇВ

Маріупольський краєзнавчий музей — комунальний заклад, але більшість його фондів є частиною національного музейного фонду. І тому відсутність наказу про евакуацію підпадає під статтю 367 Кримінального кодексу про службову недбалість. Але наразі про кримінальні провадження проти колишнього міністра культури нічого не відомо.

Виїзд на Запоріжжя з Маріуполя був відкритим до пізнього вечора 26 лютого. Проте наказу міністерства про евакуацію так і не було. Хоча Ткаченко стверджує, що того дня евакуація з українських музеїв таки розпочалася, що дало змогу врятувати сотні тисяч екземплярів. Проте з Маріуполя нічого не вивезли.

“Постраждали під час боїв”

Російська пропаганда, розповідаючи про знищені будівлі чи квартали в Маріуполі, зазвичай використовує формулювання “постраждали під час боїв”.

Частина вулиці Георгіївської, де містяться три музеї, та навколишні квартали досі стоять у руїнах. Вони були знищені ударами російської артилерії й авіації задовго до того, як до них наблизилася лінія бойового зіткнення.

Відео вище дає уявлення про те, який вигляд мають згадані квартали після російського вторгнення. Це рекламний відеоролик, знятий російською компанією для демонстрації своїх послуг. Краєзнавчий музей міститься за один квартал від цієї локації і, судячи із супутникових карт, також оточений знищеними будівлями.

Супутниковий знімок, на якому видно “решітки” зруйнованих стін замість дахів у Центральному районі Маріуполя, що неподалік усіх трьох музеїв

Останній супутниковий знімок, на якому видно неушкодженим дах будівлі краєзнавчого музею, датований 14 березня 2022 року, а на знімку 26 березня вже помітні руйнування. Також на знімку від 26 березня помітні перші руйнування художнього музею.

У ті дні лінія фронту пролягала через проспект Миру й проспект Металургів (це більше ніж кілометр від будівлі краєзнавчого музею). 15 березня ця лінія була ще далі, але російська армія щодня обстрілювала будівлі в цьому районі.

16 березня було завдано авіаудару по Маріупольському драмтеатру, внаслідок якого загинули сотні людей. 17 березня прямим влучанням знищено будівлю приватної школи “Привілей” за сотню метрів від музею.

18 березня під удар потрапив приватний будинок неподалік, на Георгіївській, 42. Також у цей період повністю знищена інша будівля поруч із краєзнавчим музеєм.

Російська пропаганда стверджує, що з будівлі музею начебто відстрілювалися українські бійці. Але в цьому немає жодної логіки, оскільки на захід, звідки атакували росіяни, виходила лише стіна з давно і наглухо замурованими вікнами. І саме в цій глухій стіні снаряди, що летіли із заходу, пробили величезні дірки.

Вигоріле приміщення Маріупольського краєзнавчого музею та дірки від снарядів у глухій західній стіні. Скриншот із пропагандистського сюжету

Є й інші ознаки того, що російські державні медіа й блогери-пропагандисти брешуть, звинувачуючи українців, зокрема бійців “Азову”, у знищенні музею.

Розглянемо їхні “докази” детальніше.

Роспропаганда заплуталася

Намагаючись скинути із себе обвинувачення у воєнних злочинах, росіяни традиційно заповнюють інфопростір безліччю різних версій, які заплутують, у підсумку підштовхуючи до думки “правди ми не дізнаємося ніколи”.

Так було зі збитим російською армією малайзійським пасажирським авіалайнером рейсу MH17, зі знищеним російською авіабомбою Маріупольським драмтеатром. Так було і з музеєм.

Будівлю начебто підпалили зсередини й закидали коктейлями Молотова, обстріляли запалювальними боєприпасами, знищили авіаударом (із формулюванням “упали авіабомби” без уточнення, хто це зробив). І взагалі всередині була вогнева точка азовців, які й зруйнували будівлю під час відступу.

На жодному із супутникових знімків того часу території подвір’я музею або поруч немає військової техніки Сил оборони України. Із речових доказів присутності військових у музеї російські військкори демонструють лише обпалений пожежею міномет посеред приміщення, називаючи його залишками вогневої точки.

Скриншот із відео видання “Ізвєстія” з тим самим мінометом

“Кости доисторических животных времен палеолита, которым не меньше 18 тыс. лет, покрыты золой и пеплом. Здесь же, среди развалин и мусора, греческие амфоры 17 века. Как раз напротив огневые точки, — коментує Кирило Ольков із російського державного видання “Ізвєстія”, демонструючи обгорілий міномет. — Сбегая, украинские националисты закидали музей зажигательными боеприпасами”.

Проте кожен мешканець Маріуполя, який бував у музеї, бачив там цей міномет у складі експозиції, присвяченій Другій світовій війні.

Міномет у залі Маріупольського краєзнавчого музею до повномасштабного вторгнення

А оскільки військкорів під час їхніх зйомок зазвичай супроводжували колаборанти — працівники музею, то вони не могли про це не знати.

Наталія Капустнікова, фото: espreso.tv

Власне, саме на “свідчення” цих працівників музею “спираються” російські пропагандисти, звинувачуючи українців у знищенні будівлі. А працівники, своєю чергою, посилаються на “свідчення” місцевих мешканців.

Наприклад, Наталія Капустнікова, колишня директорка музею, яка віддала росіянам музейні фонди, розповіла в інтерв’ю МВД “ДНР”: “По рассказам местных жителей, сюда кидали зажигательные боеприпасы. «Азов». И они говорят, что музей сгорел еще до начала активных боевых действий в этой части города”.

У результаті офіційне повідомлення МВС “ДНР” мало такий вигляд: Мариупольский краеведческий музей очень сильно пострадал в результате боевых действий. Как говорят сотрудники музея и местные жители, в здании находились боевики «Азова», которые разграбили его и подожгли еще до прихода наших войск… Уничтожение культурного наследия, которое было сосредоточено в музее, это еще один пример военного преступления украинских боевиков”.

Але ось кореспондентка з RT показує у своєму сюжеті вирву у дворі будівлі з дірками від снарядів у стінах і коментує: “Вот был прилет прямо во двор, здание сгорело изнутри, вот прилет, который уничтожил музей”.

Російський сайт rusdnepr.ru, який підтримують росіяни на окупованих територіях України, стверджував, що “16 апреля нацисты… отступая, ударили по зданию зажигательными снарядами”.

Будівля, судячи із супутникових знімків, була пошкоджена значно раніше, причому, як уже було згадано вище, обстріляна із заходу, звідки наступала російська армія.

Але пропагандисти наполягали на своєму. “Ізвєстія” писали, що “от старейшего Мариупольского краеведческого музея осталось разве что одно название. Украинские националисты разрушили его практически до основания. Националисты буквально изрешетили музей снарядами”.

“Перший республіканський канал”, “ДНР”: “Украинские боевики использовали сооружение в качестве укрепрайона. Отступая, они ударили по музею зажигательными боеприпасами”.

Наприклад, Людмила Якушенко, колишня працівниця музею, в інтерв’ю виданню “Донбасс решает” авторитетно повідомила: “Говорят, что во дворе стояла техника, а в здании музея стояли ВСУ, а кто поджог — свидетелей нет. Говорить конкретно, кто это сделал, мы не можем”.

І нарешті, один із пропагандистів знайшов людину, яка бачила українських військових біля музею. Але її слова перекреслюють усе те, що видавали в ефір інші військкори: “Когда в музей попал снаряд и музей загорелся, укропы сбежали отсюда… Они сидели тихо-спокойно… Потому что здесь более-менее тихо. Потом стал приходить реставратор, копался здесь”.

Пограбування

Щодо експонатів, які вціліли під час пожежі, то окупанти доволі швидко вивезли їх, закинувши у звичайні мішки і ящики. Про це свідчать звіти окупаційної міліції.

Скриншот із офіційного сюжету окупаційної міліції про вивезення вцілілих предметів із краєзнавчого музею

Деякі експонати, серед яких велика кількість книжок, просто склали купою в кузов вантажівки.

Повідомлення про “евакуацію” на одному з російських сайтів

При цьому не знадобилося жодних пакувальних матеріалів, спеціальної плівки чи навіть паперу. Де експонати перебувають сьогодні, невідомо.

6 08 2024

https://texty.org.ua/articles/113110/zrada-obstrily-pohrabuvannya-yak-buly-vtracheni-desyatky-tysyach-muzejnyh-eksponativ-u-mariupoli/