на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Володимир Єрмоленко, український філософ, президент Українського ПЕН, головний редактор UkraineWorld

Десять тез про Центрально-Східну Європу

Досвід Центрально-Східної Європи є інакшим, ніж досвід Європи Західної. Нам варто постійно цей досвід осмислювати, бо ці відмінності допоможуть краще зрозуміти причини і наслідки російської війни проти України.

Отже, десять коротких тез, які допоможуть ці відмінності окреслити і зробити висновки для наших дій зараз і в майбутньому:

 

1. Кінець Другої світової війни означав для Західної Європи перемогу добра над злом; для Центрально-Східної Європи він означав перемогу одного зла над іншим злом. У першому випадку це означало, що осердям рефлексії є те, як уникнути зла у майбутньому (бо зло вже переможене, і треба лише не допустити його повернення); у другому випадку — як боротися проти зла у теперішньому (бо зло було і є тут і тепер, поруч, на твоїй же вулиці, у твоєму хронотопі).

2. Міжвоєнний період 1920-х – 1930-х років сприймають у Західній Європі часто як період небезпечних націоналізмів, які призвели до Другої світової війни. Для Центрально-східної Європи це був час створення крихких національних держав, які треба було захистити від нової імперської експансії з боку Німеччини і Росії. Відповідно, ключовим «уроком» того формотворчого періоду для Заходу стала проблема націоналізму; для Центру і Сходу — проблема імперіалізму.

3. Міжвоєнний період на Заході сприймають як історію про «поранений» німецький та італійський імперіалізм, а Другу світову — як спробу їхнього союзу та спільного реваншу. Для Центрально-східної Європи це був період конкуренції і зіткнення двох імперіалізмів, німецького і російського. Це був час їхнього подвійного прагнення реваншу за поразку у Першій світовійпричому реваншу коштом Центрально-Східної Європи, — а тому й прагнення спільного поділу регіону.

4. Відповідно, кінець Другої світової для Західної Європи означав процес деімперіалізації, тобто падіння імперій; для Центрально-східної Європипроцес реімперіалізації, тобто повернення імперій. Адже попри відновлення незалежності низки Центрально-Східно-Європейських країн після 1945 року, вони продовжували залишатися васальними країнами совєтської російської імперіїабо й взагалі частинами цієї імперії — аж до падіння берлінського муру та розпаду СРСР.

5. Рефлексія про те, що Центрально-Східна Європа є колоніальною землею, тобто незаконно окупованою та експлуатованою, призвело до антиколоніальної рефлексії в регіоні, що можна унаочнити знаменитою фразою Мілана Кундери про Центральну Європу як «вкрадений Захід». На жаль, у мисленні Кундери межі цього «вкраденого Заходу» збігалися з західними кордонами СРСР, що відсунуло рефлексію про російський колоніалізм всередині самого СРСР у майбутнє. Це майбутнє наступило 2008-го року, з вторгненням Росії в Грузію — і воно триває зараз.

6. Через те, що критика імперіалізму розвивалася у західному та незахідному світі здебільшого як критика ліва, імперіалізм тлумачився здебільшого як наслідок капіталізму. Це закривало розуміння інших типів імперіалізмунаприклад, релігійного чи ідеологічного. Зокрема, це було барʼєром для розуміння того, що імперіалізм може бути також комуністичним, а не лише капіталістичним. Відповідно, такі злочини як Голодомор чи репресії 1930-х, чи 1970-х років рідко тлумачилися за межами СРСР як злочини імперіалізму.

7. Центрально-Східна Європа є не меншим топосом рефлексії про майбутнє Європи як «республіку республік», ніж Європа західна. Моделі обʼєднаної Європи, що зʼявилися після Другої світової у Робера Шумана чи Жана Монне, спиралися на ідею «Все-Європи» австрійця Рихарда фон Куденгофе-Калергі (1923). Ця остання була своєрідним переосмисленням ідеї Габсбурзької імперії як республіки монархій, і «перетлумаченням» її в ідею «все-Європи» як республіки республік. У ній, однак, був виразний антиімперський елемент, адже головний сенс створення такої республіки республік для Куденгофе-Калергі полягав у необхідності захисту Центрально-Східної Європи від німецького та російського імперіалізмів. Їхні експансії і призвели зрештою до Другої світової війни.

8. Український внесок в осмислення Центрально-східної Європи є значним саме через факт трагічної затиснутості поміж кількома імперіалізмами і подвійною складністю морального та політичного вибору в таких умовах. Цей досвід ще не є достатньо осмисленим; його значущість для світу недостатньо проговорена.

9. Нерішуча реакція Заходу на нову експансію російської імперії від 2008 року до сьогодні пояснюється саме неповним тлумаченням історії ХХ століття, в якому російський імперіалізм залишався або непоміченим, або тлумачився як «хороший» імперіалізм проти «поганого» німецького, турецького, американського чи будь-якого іншого.

10. Саме досвід Центрально-східної Європи свідчить про те, що поширеною тенденцією у світовій історії є реімперіалізація, а не деімперіалізація, тобто прихід нових імперій на місце старих, а не утвердження республік і демократій на їхніх уламках. Цей досвід свідчить, що демократії крихкі та вразливі, але можуть і мають захищатися разом проти імперської агресії. Лише коаліції республік здатні перемогти імперії — про що також часто свідчить історія, зокрема і російська. Якщо ж російський імперіалізм в Україні переможе, світ ХХІ століття буде світом нових імперій, нічим не кращих за попередні. І тоді «кінець історії» відбудеться з геть протилежним знаком.

Але все, як завжди, залежить від нас.

11 10 2024

https://infopost.media/desyat-tez-pro-czentralno-shidnu-yevropu/