www.ji-magazine.lviv.ua

Сергій Чаплигін, філософ, історик релігії, перекладач та громадський діяч

Останнім часом нам почали активно втюхувати якусь соціальну абстракцію - проєкт існування громадян без національної держави, побудову «креольської нації», зміст без форми, без позитивної колективної ідентифікації та прив‘язки до свого етносу, традиції, культури чи моралі.

Мовляв, саме територія, а не культура, є характерною національною ознакою.

Секст Емпірик говорив мудрі речі - «без відсутності чіткого критерію стає неочевидним і істинне, а розбіжність у думках про істину призводить до утримання від судження».

Тому давайте визначимося.

Націоналізм, і як ідеологічна доктрина, і як політична практика, формувався в різних регіонах в унікальних, властивих конкретної території та історичному відрізку часу умовах. В тому числі і в Україні.

Така історична різноманітність вплинула на появу безлічі підходів і теорій, які прагнуть пояснити феномени нації та націоналізму, виявити умови їх виникнення, сутнісні риси, види та типи.

Для початку розглянемо два полярні погляди на сутність «нації» - органічний (примордіалістський) і механічний (конструктивістський).

З XIX століття і до середини XX в., в осмисленні питання сутності нації переважає примордіалістський підхід, який і досі залишається одним із провідних поглядів.

Він розглядає «націю», як відпочаткову природну спільність людей, поєднаних постійними ознаками (те, що сьогодні прийнято називати грецьким терміном «етнос»).

Тут приналежність до нації є вродженою характеристикою індивіда.

Але у другій половині XX ст. до аналізу цього питання з‘являється новий підхід - конструктивізм, який розглядає суспільні феномени не як заздалегідь об'єктивно задану реальність, а як продукт людської свідомості та діяльності, - тобто штучні соціальні конструкти.

Початок становлення конструктивізму пов'язують із виходом 1967 р. праці П. Бергера і Т. Лукмана під назвою «Соціальне конструювання реальності».

Велику роль тут відіграв професор Бенедикт Андерсон, який в 1983 р. опублікував працю під назвою «Уявлені спільноти».

У ній він говорить, що нація - це уявна цілісність, мислимий конструкт, а не заздалегідь сформована біологічна чи соціально-історична даність.

Тут нація розглядається як феномен Нового часу та епохи капіталізму - поява нації відтворює для індивіда осмислену та зрозумілу картину світу, втрачену після занепаду цілісної складової релігійного світогляду монархічно-станової системи в епоху Реформації та Просвітництва.

Такий собі продукт штучної організації, заснованої на договорі та колективній волі громадян.

А оскільки основою національної ідентичності є трактування нації її носієм, то ми маємо дати відповідь на те, що ми розуміємо під «нацією».

Аби нас в подальшому не зводили на манівці різні напівграмотні шарлатани від політики.

Екскурс до історії №1. Розуміння нації: Ренан vs Гердер.

Слово "нація" (natio), яке латинською спочатку означало - "народження" і мало на увазі "місце народження", а в розширеному сенсі означає - "колективну ідентифікацію за місцем народження".

Цей термін по різному використовувався на різних етапах історії, але є тісно пов’язаний з розумінням спільності громадян, що належать до певної держави, розмовляють офіційною мовою цієї держави та проживають на її території.

Є два полярні погляди на сутність "нації" - механічний (штучний) та органічний (природний):

1. Ернеста Ренана, який бачив у "нації" продукт штучної організації, заснованої на договорі та колективній волі громадян.

2. Йоганна-Готфріда Гердера, який навпаки розумів під "нацією" природну спільність людей (те, що сьогодні прийнято називати грецьким терміном "етнос").

Екскурс до історії №2. Етнос.

Грецьке слово «eθνος» («етнос») - одна з назв народу, яка поступово стала науковим терміном.

Воно близьке до слова «eθος» («етос»), від якого утворено поняття «етика». «Етос» означає «вдача», «поведінка», «мораль». А етика – є смисловим синонімом моралі.

Архаїчний давньогрецький корінь «eθ», від якого утворені обидва слова «етнос» і «етос», означав «населену місцевість», «місцевість, в якій знаходиться село чи поселення».

Таким чином, у нас є просторове уявлення про населення сільської місцевості (eθ), є поняття «вдачі», «моралі» та «звичаю» (eθος), які спільно поєднується в понятті «етнос».

Тому «етнос» - це органічна спільнота, яке перебуває на певній території та відрізняється спільною мораллю.

Екскурс до історії №3. Креольство.

Креоли - нащадки іспанських колонізаторів, які народилися поза метрополією, прижилися в країнах Латинської Америки - колишніх іспанських колоніях, вибороли незалежність цим державам та розбудували їх.

Відрізняючись від корінних народностей колоніальних територій вони створили ці держави для себе, а не для тубільного населення - індіанців, яких всіляко маргіналізують.

«Креоли», які живуть в Україні, є класичним видом Homo sovieticus - вони мислять себе в московській культурі та є «русскоязычными», не від того, що вони її люблять, - просто вона їм досталася в спадок від імперії.

Їх батьківщина не московщина, а СССР. Відповідно у них присутні зовсім інші міфологеми та етнотравми.

Головна їх «традиційна цінність» – це перемога у Великій Вітчизняній війні.

Жодних цінностей часів царату чи «нової росії» часів перебудови чи єльцинської демократизації в їх свідомості (як і у всіх московитів) немає.

Тому єдиними «традиційними цінностями» у них можуть бути тільки «радянські цінності».

Ми знаємо, що людина не просто пізнає навколишній світ, а й свідомо описує його сенс, зміст та параметри.

І цей процес відбувається лише в просторі мови.

Тому, - як структура мови, так і структура суспільства являють собою нероздільне ціле. І ми не можемо сказати, що є первинним - «мова» чи «суспільство».

Відповідно їх уявлення про минуле України та, відповідно і її майбутнє, зовсім інакше ніж у українців.