Тарас Возняк

Диво Різдва

От і знову прийшло до нас Диво Різдва. Прийшло до «ідеального міста», міста королівського Жовкви в околицях якого, як знаєте, є місто Львів.

І до міста, а головно його замку, вкотре приходить Добрий Миколай – приходить скромно, без труб та барабанів, щоб знову обдарувати містян королівського міста своїми подарунками.

Він не сидить у своїй фінській резиденції, а впродовж цілого року трудиться в поті чола, щоб містяни могли задоволено отримати свій черговий подарунок – бо ж їм він, звісно, належиться – бо ж кому, як не їм його отримувати.

Так побачивши в якому стані був замок – осердя міста – справжня королівська резиденція – він взявся за його відновлення. Корпуси замку, після резидування в них орд кочівників зі Сходу, розсипалися на очах. Стіни розсувалися, дах просів ледь не на метр.

І Добрий Миколай взяв стіни замку в металеві корсети, залив нові перекриття, звів металеву конструкцію даху, привіз та виставив найкращу дахівку з німецьких земель – одним словом, тепер по горищу кухонного корпусу вже можна їздити на бронетранспортері.

І все це він зводив під листопадовими та грудневими дощами та снігами – бо ж фінансування Доброму Миколаєві у нашому королівстві відкривають як правило 1 грудня, з тим, щоб до 31 грудня все було зроблене і проплачене.

Саме тому у Доброго Миколая так багато срібного волосся у бороді та на голові…

Однак не все вдалося Доброму Миколаєві взимку 21-22 років – як тільки він вивів пальцем на ще свіжому бетоні перекриття Кухонного Корпусу замку дату 23 грудня 2022 року, то розпочалася Біда.

І розуміючи, що Біда прийшла надовго та що військо і люди потребують чогось більш насущного, ніж те, чим він займається, він перейшов до стратегії малих кроків. Щороку він дав собі слово дарувати королівському місту хоч щось. Дарувати, щоб люди не впадали у розпач перед жахливим лицем війни.

Так звернувся до добрих людей, щоб вже під час війни допомогли накрити дахівкою Північну Вежу замку, щоб вона не поганила силуету міста і добрим мешканцям міста не було за неї соромно. І наступного року він подарував місту це завершення Вежі.

Наступне, що різонуло очі Доброму Миколаю, то це дерев’яна церковиця, яка зустрічає гостей королівського міста – вона протистояла дощам та снігам у повній руїні, на дві третини розібрана та зігнила. Добрий Миколай, як завжди отримавши фінансування 1 грудня таки знайшов відважних, які разом з ним взялися варити у чанах з олією дерево та зводити церкву. Без Добрих Гуцулів це йому б не вдалося. Так само, як і без Добрих Сусідів з сусіднього королівства, які допомогли не тільки добрим словом – Боже помагай – але й матеріально.

Наступного року Добрий Миколай не зупинився і перейшов до Гостьового Корпусу замку. Три роки пішло на те, щоб з розбитого корита зробити чи не найбільшу шкатулку, в якій подарував місту і світу дивовижні скарби, скарби, яких немає навіть у сусідніх королівствах.

Два роки тому він подарував величезну експозицію другого поверху Гостьового Корпусу замку з її перлиною – чи не найбільшою колекцією величезних барокових полотен Шимона Чеховича.

Натомість цьогоріч Добрий Миколай дарує місту і світу абсолютно унікальну експозицію барокової сакральної скульптури нашого краю XVII-XIX століть. Такого в Україні, і навіть поруч ніде немає.

Так завдяки Доброму Миколаю, чи добри миколаям, королівське місто стало одним з найпотужніших культурних магнітів не лише України, але й всієї Центральної Европи.

І про миколаїв – їх багато. І вони появляються у різних личинах – то, як Миколай Альбінович, літають по дахах, поправляючи дахівки, то, як Миколай Миронович, літають у гумаках з шуфлею, розгортаючи куби бетону, то, як Миколай Петрович домуровують зруйновану вежу. Облич у Доброго Миколая багато.

Але саме завдяки їхній майже невидимій роботі ми і маємо ці такі милі нам всі Дива Різдва.

І хай так буде.

5 грудня 2025, Львів