www.ji-magazine.lviv.ua

Ігор Юзюк

Все це, справді, як казка… Хлопчик, який став геніальним винахідником та інженером, геніальним бізнесменом та інвестором, ексцентричним мільярдером – найбагатшою людиною світу. Його науково-технічні ідеї – це 21 століття. Його соціально-політичні погляди – 20 століття, а подеколи і 19… Як, в одній особі вживається 21 і 19 століття? Як це взагалі можливо? Можливо…В казці… Тож, «Казка про хлопчика Ілона».

І розпочну її, як ведеться, з тривіального - жив був хлопчик. І звали його Ілон. Народився Ілон в місті Преторія Південно-Африканської Республіки. Ходив він до школи «тільки для білих». І лікувався у лікарні «тільки для білих». І дружив, грався він тільки з білими хлопчиками і дівчатками. І район, де він жив, теж був тільки для них… А десь там за межами його району жили чорношкірі. Їх було значно більше чим білих –в рази 4 більше, але жили вони в гетто, були позбавлені права голосу, взагалі, були позбавлені всяких прав. Вони навіть не мали права подивитися у вічі маленькому Ілону. І у школі Ілончика вчили, що це є добре, що так має бути, що так правильно. А вчитися Ілон любив і хотів. А ще у Ілона був батько. Звали його Еррол. Лупив він свою дружину, а Ілончика маму, як боксерську грушу. Бив інколи навіть на очах у Ілона та його братів і сестер. А ще батько володів смарагдовими копальнями на озері Танганьїка в Замбії, де працювали у нього раби (так стверджували злі язики). І те, що на вулиці було 20 століття, що казали, що рабство – це дуже дико і погано, Ілончик думав інакше. Це добре, коли на тебе працюють раби! Як сказав Ілончик пізніше: «смарагдові копальні нам принесли стільки грошей, що ми навіть не змогли закрити свій сейф». Тож батька Ілончик любив. Так любив, що коли мати розвелася з батьком, Ілон залишився з ним. Правда, потім, пізніше, він з ним посвариться, але то вже інша казка… Бо треба сказати, що батько Еролл був ще той кобеляка: трахав все, що рухалось. Мав сексуальні контакти навіть з прийомною донькою Яною, яка була на 41 рік молодшою. І в результаті цих «контактів» з’явилося у Ілона ще один братик і ще одна сестричка (чи ще один племінник і ще одна племінниця – так теж правильно буде). А коли батька спитали: що ж ти твориш, сучий сину, на свою доньку «заліз»?!І – то він філософськи відповів: "Єдине, навіщо ми живемо Землі, – це розмноження. Якби я міг завести ще одну дитину, я б це зробив. Не бачу причин не робити цього. Якби я думав про це, то ні Ілона, ні Кімбала не було б"… І образився Ілончик на батька, що той «полюбив» доньку більше чим його… Але, повторюся, то вже інша казка. Коли Ілону сповнилось 17 років в країні стало неспокійно. Чорношкірі підняли повстання проти влади «білих» і навіть окремі «білі» почали говорити, що апартеїд – це погано і його треба скасувати. І коли побачив Ілон, що апартеїд в ПАР доживає останні дні залишив він батьківську домівку і разом з матір’ю, яку знову полюбив, вирушив до Канади, бо сказав, що майбутнього у цій країні (ПАР) у нього нема. А оскільки мама була канадкою, то отримав громадянство і став громадянином Канади. Через кілька десятків років, Ілончик, з вдячністю до канадського народу, який прийняв його у свої обійми, накладе йому купу лайна і розітре йому по всій пиці. Такий наш Ілончик веселун! Але це вже інша казка… А ще Ілон ніяк не міг завести собі хорошу, дружну сім’ю – ну, наприклад, як у його батька Еролла. Ні, він пробував і не один раз. Три рази… Офіційно… Але кожен раз завершувався скандальним розводом. А скільки жінок народило від нього дітей – і не порахуєш. І чого тільки дружини не робили, щоб доказати свою любов Ілончику. Кажуть, навіть наркотики з ним вживали, щоб сподобатись. Подейкували, що Ілончик зі своєю дружиною мали секс утрьох із моделлю Карою Делевінь. Але всього цього для нього було мало. Тому, якщо хочете посердити Ілончика розкажіть йому про емансипацію, фемінізм і жіночу рівність, чи ще щось таке, то дізнаєтесь, що він про вас думає. Гадаю, вам це не сподобається. А ще Ілончика спіткало лихо, справжня катастрофа: його син Ксав’єр здійснив свою мрію і змінив стать – з хлопчика перетворився на дівчинку Вів’єн Джена Вілсон. І розсерджений Ілон сказав: «мій син Ксав’єр мертвий, убитий вірусом пробудження». І поклявся знищити «вірус пробудженого розуму»… Тож коли хочете серйозно посваритися з Ілончиком розкажіть йому про трансгендерну рівність, транссексуалів, тощо. А ще, на батьківщині Ілончика все стало дуже погано… Чорношкірі, які прийшли до влади виявились дуже поганими керівниками, практично знищили батьківщину Ілончика. Прочитав Ілончик у виданні «Spiegel» статтю журналіста Бартоломуса Грилла «Повільна і неухильна загибель Південної Африки» і просльозився: правильно казали в школі, правильно робили «білі», що тримали отих «чорних» в гетто! І після цього вже не розповідайте Ілончику про расову терпимість, рівність, демократію і лібералізм. Буде за це на вас Ілончик дивитися як бик на червону шмату. І так він незлюбив демократію, що навіть підтримав свого колишнього компаньйона, засновника PayPal Пітера Тіля, який був радником Трампа під час його першого президентства, і який заявляв про несумісність свободи і демократії та вважає, що державами треба керувати так само, як бізнес-компаніями, себто за критерієм ефективності, а не демократичної легітимності. У цьому випадку, погляди Ілончика схожі на погляди підтечії лібертаріанства із назвою «об’єктивізм», яка бере свій початок від філософині та письменниці Айн Ренд. Згідно з цією школою, людство поділяється на продуктивних «творців», сповнених винахідливості та працьовитості, з одного боку, і «грабіжників» з іншого, які хочуть жити за рахунок продуктивних індивідів. Тому «творцям», до кого себе відносить і Ілончик, треба звільнитися від тягаря соціального та суспільного контролю. Ви гадаєте заяви Ілончика про вживання наркотиків це просто тріпотня, бахвальство нерозумного хлопчиська? Ні, це свідоме доведення до суспільства інформації, що попри заборону законом вживання наркотиків, його Ілона – це не стосується, він вищий закону, він сам закон. Це позиція! Не злюбив Ілончик демократії – люто зненавидів! Любить навіть цитувати політичного філософа Джейсона Бреннана, який у своїй книзі «Проти демократії», заявляє про смерть демократії і пропонує замінити її на епістократичну альтернативу. І справді, для Ілона страшно образливо, що його голос і голос якогось умовного «Джонсона», безробітного з Гарлему, вартують одинаково. Демократичні процедури вже давно не відповідають вимогам життя, коли рішення потрібно приймати вже і негайно, а вони затягуються на місяці, а то й роки. Сучасні управлінські рішення вимагають гарвардської освіти, а демократичні процедури виборів віддають їх на відкуп безграмотних осіб, які й розписатися толком не вміють…Тому процвітає популізм… І так далі і тому подібне… Претензій до демократичної системи у Ілончика дуже багато. Тож, відповідно, Ілончик страшно незлюбив ті політичні сили, партії, організації, які проповідують демократію, рівність, братерство, рівноправ’я – незалежно від кольору шкіри, національності чи статі. А такими виявились ліберально-демократичні партії. Отож оголосив їм Ілончик війну. І так старається у цій війні, що деякі нерозумні люди його навіть у московські шпигуни записали. Ні, Ілончик не шпигун! Просто те, у що він вірить, що відстоює вірить і відстоює московський режим. Ілон ідейний прихильник путинізму. І справді, любий демократичний режим вже б давно розвалився би під дією таких потужних санкцій і протистояння зі світом, а московський стоїть собі. Чим не підтвердження переваги ефективності авторатиризму перед слабкою демократією? Треба сказати, що за цей час Ілончик став страшно багатим чоловіком – найбагатшим чоловіком на планеті. Але щось йому важко стало на цій землі… Невживається він з людством. Пішов Ілончик до лікарів – чому мені так важко? А ті подивились, покрутили-повертіли його і кажуть: так ти особливий, Ілоне! І діагностували у нього синдром Аспергера… Що це за штука? Синдром Аспергера одне з п'яти загальних порушень розвитку, які характеризуються серйозними труднощами в соціальній взаємодії, а також обмеженим, стереотипним, повторюваним репертуаром поглядів і занять. Його іноді називають формою високофункціонального аутизму (тобто аутизму, за якого здатність функціювати збережена). Більше того, особи зі синдромом Аспергера можуть мати дуже високий інтелект (а треба сказати, що Ілончик дуже розумний. У нього IQ – на рівні Ейнштейна! Геній! І це не перебільшення…) Однак в соціальній сфері він не може адаптуватись. Тобто його погляди, переконання не змінюється ніколи і він маніякально їх втілює у життя. Відомий приклад такої особи Грета Тунберг – безграмотне, неосвічене дівчисько, яке з маніакальною впертістю пропагує свої екологічні переконання. І що вже їй говорили про антинауковість і безглуздість окремих «переконань» і «знань» - наприклад, про шкоду «бамбуковим лісам від виготовлення китайцями бамбукових паличок» - їй це все, як горохом об стінку. Проблема у тому, що ці особи не змінюється ніколи. А тепер уявіть собі замість потішної Грети геніального Ілончика. І проблема в тому, що він НІКОЛИ НЕ ЗМІНИТЬСЯ. Він змінюватись не хоче і не буде. Він прагне СВІТ ЗМІНИТИ ПІД СЕБЕ. І це хвороба… І коли біограф Ілончика каже, що той божеволіє і стає небезпечним він помиляється… Ілончик був таким все життя… Просто його прагнення «прогнути світ під себе» стали помітними. Треба сказати, що Ілончик опанував серйозну зброю – глобальні комунікаційні системи. Він побачив, що люди у світі читають мало, підсіли на інтернет так, що жити без нього не можуть, з критичним мисленням у них проблеми (у них, взагалі, проблеми з мисленням!), тож що їм скажеш, що розповіси, що проповідуєш – в усе повірять. І почав Ілончиу змінювати світ під себе, під свою уяви і своє розуміння. Знайшов собі підстаркуватого і не зовсім мудрого дідуся і зробив його президентом США. Тепер Ілончик розпочав війну зі всім світом. Німеччина, Велика Британія, Італія, Канада, Панама… Зараз Ілончик ляпає що хоче і кому хоче... Словом, вільному – воля. Але після 20 січня Ілончик стане державним чиновником і його заяви, які зараз розглядаються, як заяви приватної особи, стануть заявами держави. А тут виникне багато проблем. І такі проблеми, що Ілончика можуть чекати великі неприємності. Значно більші, ніж його задниця зможе винести. Політика вимагає гнучкості, маневреності, а Ілончик так не вміє і не хоче… А ще близькість до тіла президента… З’явилось багато хлопчиків і дівчаток, в тому числі із соратників Трампа по Республіканській партії і бізнесу, які заздрять Ілончику, бояться його, ненавидять. Дивись, почнуть шкодити Ілончику.. І так може статися, що «казка про хлопчика Ілона» скоро закінчиться… Ну, так, приблизно, через пів року, а може й швидше. Сумно закінчиться…

P.S. Не знаю хто як, а я – за сумне закінчення… У світі вже багато було месій типу Ілончика. Окрім війн, смерті, голоду і холоду вони більше нічого не принесли. А у наш ядерний вік фантазії Ілончика особливо небезпечні. Так і хочеться гаркнути: дитино, сядь каменем і не шуми! Від тебе одні проблеми.

15 01 2025