незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Оксана БойкоЛегендарний Кость ПрисяжнийМинає 90 років від дня народження
відомого реставратора Костя Присяжного. І хоча минуло вже 10 років, як відійшов у засвіти, у нашій свідомості він ще з нами. Здається, що десь зник.
Кость часто зникав для одних і несподівано виринав у закутках Львова для інших. Зі Львовом він зрісся. Був інтеґральною
часточкою його культурного
ландшафту. Привертав увагу своїм творчим і водночас аристократичним виглядом – довгий светр, червоний шалик, біле убрання
і метелик, сандалі на босу
ногу. Такий вигляд пасував до Львова, до його середньовічних кам’яниць. Кость
любив ці ренесансові кам’яниці, бо не одну дослідив, розкривши уклад патриціянського житла, щедро прикрашеного різьбою в камені, дереві, а також поліхромією. Відколи замешкав у нашому европейському місті, боровся за кожну його кам’яницю, кожні двері, вікно
чи балкон, кронштейн, ліхтар
і бруківку – ті елементи, без яких втрачається неповторний шарм
Львова. Важко повірити, що так перейнята долею Львова людина не була його автохтоном.
Карл Штайнгауер – це він, Кость Присяжний,
син вчителя Адольфа
Рудольфовича Штайнгауера, етнічного
німця з Рот-Фронту на Дніпропетровщині,
якого 1937 року НКВД засудив до розстрілу
за контрреволюційну і націоналістичну
пропаганду серед вчителів.
Страх змусив маму Марію Петрівну Присяжну переписати малого Карла на своє прізвище, а від імени залишила лише першу літеру. При житті Кость Присяжний був легендою. Його ім’я асоціювалося
з сумлінням РЕСТАВРАЦІЇ. Романтик з романтиків. Чимось він нагадував Сковороду. Захоплював винятковою інтеліґентністю. Був людиною м’якою і толерантною, а одночасно з твердою позицією. Володів енциклопедичними знаннями, знався на мистецтві, був гурманом поезії і літератури, знав світові культури. Любив Музіля, Сей-Шьонаґон і Мелвіла, захоплювався Бруном Шульцом. Знав український фольклор і був закоханий у правдиву українську класику. Кость Присяжний був послідовним і цілеспрямованим борцем за збереження та фахову реставрацію пам’яток всієї культурної спадщини. Тому в питаннях збереження архітектурних пам’яток Кость Васильович завжди говорив про дуже конкретні речі, намагаючись дати мудру пораду. Нині
нам дуже Його бракує. Бракує мудрої поради. Не раз хочеться зателефонувати, як звичайно, і почути відповідь на найскладніше питання реставратора: З якого
часу цегла? Звідки
орнамент? Де знайти аналоги? Який
має бути колір фасаду чи столярки на ренесанс? Де шукати фундаменти?... Це колосальний
багаж знань, реставраційний
досвід та чуття, порівняння та аналіз. – Костю, звідки Ви це знаєте?
– Інтуїція. Вона мене не підводить.
Властиво, його інтуїція і була (так, на
превеликий жаль, була) тим
великим досвідом реставратора-практика. Костю Васильовичу пощастило побачити на власні очі різну
архітектуру, подорожуючи багатьма европейськими і азійськими країнами. Нерозлучними були фарби й етюдник. Рисунки і акварелі з Узбекистану, Даґестану,
Естонії, Литви, Грузії, Румунії, Словаччини, Македонії, Туреччини, Німеччини... Завжди ділився враженнями, з захопленням оповідав про історію і культуру кождого народу, його звичаї, мову. А найважливіше – переймав реставраційний досвід. – Не треба
нічого видумувати. Вже давно перевірено, що найкраща технологія
в реставрації – дідівська. Вапно, глина, саман... Беручи участь у міжнародних конференціях та семінарах, Кость Присяжний ділився своїм досвідом
з реставраторами різних країн.
І навіть дивував своєю фаховістю науковців: зокрема, коли розгадав розташування конов’язі – ряду кілець на рівні другого ярусу монастирського
муру… А на Міжнародній реставраційній
літній школі в Македонії Костьові Присяжному вдалося реконструювати по фантомних слідах зруйновану землетрусом частину церкви монастиря Святого Йоакима Оссоговського. Кость Васильович став вчителем для тих, хто мав бажання бути справжнім реставратором. Він був гордий своїми
вихованцями-реставраторами, котрі
з великим пієтетом ставилися
до свого Вчителя, називаючи його «Богом реставрації». Оксана Бойко 15.01.2026 |
