www.ji-magazine.lviv.ua

Norton Herskár

Поразка росії у війні проти України уявляється неминучою. Росія не сильна. Вона терпляча і цинічна. Ключова слабкість росії полягає в тому, що вона існує між поразкою і миром, але не може прийняти жодного з них. Україна має забрати у росії цю "сіру зону".

Росія не може перемогти Україну стратегічно, але не може дозволити собі поразку та не має шляху назад до "нормальності". Тому її стратегія полягає в тому, щоб затяшувати війну, підтримувати хаос та очікувати на втому Заходу та розвиток кризових процесів в Україні - інституційної деградації та демографічної ерозії.

Партнер росії, Китай, не зацікавлений у перемозі РФ, але і не в зацікавлений у перемозі України. Він прагне замороженої нестабільності, яка послаблює всіх, окрім нього - руйнує трансатлантичну єдність, дестабілізує ЄС, делігітимізує США.

Україна опинилася між політичними гойдалками США, ліво-ліберальним універсалізмом, втомою та інституційним занепадом ЄС, агресією агонізуючої росії та цинізмом Китаю і "глобального півдня".

У такій геополітичній реальності Україна має шанс, але не завдяки чужій добрій волі, а лише за умови суворого реалізму, внутрішньої дисципліни та відмови від ілюзій щодо Заходу. Україна повинна діяти не реактивно, слідуючи за ілюзіями партнерів, а виходячі із власної стратегії та розрахунків. Також необхідно уникнути внутрішньої гойдалки між крайнощами (як у США), утопічних ідеологій, які підмінюють реальність ілюзіями, та навчитися перетворювати короткострокові кризи на структурні вигоди.

Але перше, чого слід уникати, так це так званого "перемир'я", або "замороження конфлікту". Заморожений конфлікт стане киснем для російського режиму.

"Замороження" зазвичай подається як зупинка бойових дій, необхідна для збереження життів, стабілізації фронту та надання часу на відновлення. Насправді для України це означатиме не мир і не паузу, а втрату історичного вікна і запуск ланцюга деградації. Пауза на умовах росії дозволить їй оголосити про "виконання цілей СВО", перетворити поразки на "тактичні маневри" та стабілізувати режим. Війна знову стане інструментом внутрішньої легітимації, а не екзистенційною кризою російської влади.

У випадку замороження війни на умовах росії й без реальних перспектив безпеки, стабільності та довіри до майбутнього України, мільйони українців не повернуться з ЄС, народжуваність не відновиться, натомість сформується нова хвиля еміграції - через воз'єднання сімей та скасування катастрофічно хибної заборони на виїзд, яка підірвала довіру громадян до української держави. Держава отримає "паузу" у війні, але залишиться без людей, що і є поразкою.

Замороження не лікуватиме травму війни, не дасть катарсису перемоги та не дозволить перейти до відновлення. Суспільство буде виснажуватися, поляризуватися та втрачатиме залишки довіри до держави. Під час замороження війна формально "закінчиться", але загроза лишатиметься. Це найгірший стан для реформ, оскільки не буде мобілізації суспльіства, яке залигиться без миру та без чіткої мети. Інституції зависнуть між воєнною логікою та мирним адмініструванням. Заморожений фронт означатиме величезні воєнні бюджети в умовах деморалізації та втоми суспільства, з послабленням контролю, що створить середовище для зростання корупції.

Україна стане "проблемою", а не союзником, оскільки активна війна означає моральну і стратегічну ясність, а замороження переведе протистояння у "складний кейс без вирішення". Почеться тиск на Україну "не провокувати Росію", допомога стане меншою та "умовною" з поступовим перекладанням відповідальності на Україну. Україна перестане формувати порядок денний, стане об’єктом домовленостей і буде змушена до "обережності", щоб не зірвати крихкий статус-кво. Це означатиме позбавлення суб'єктності.

Замороження ніколи не зупиняло росію, а лише давало їй час для підготовки нового удару. Росія таким чином здійснювала більшість своїх завоювань. Наступна війна буде гіршою для України, що стане демографічно слабшою, Захід стане менш мотивованим, а росія відновиться і буде більш адаптованою. Тож замороження не врятує людей у довгій перспективі, не стабілізує державу, не дасть миру і не зупинить росію. Воно консервує слабкість України і реанімує силу росії. Тому замороження є не компромісом, а відкладеною поразкою, оскільки нова війна буде не повторенням чинної, а її ускладненням для України, як війна 22 року стала ускладнення війни 14 року.

Україна може або пройти через важку фазу зараз і зламати росію, або погодитися на паузу, яка зробить наступну війну неминучою і гіршою. Тому будь-які спроби "перемир’я без поразки РФ" мають бути зірвані, а будь-яка пауза має коштувати Росії більше, ніж активна фаза. Це означає постійну військову напругу, удари по логістиці, інфраструктурі, управлінню та відсутність у росії "безпечного тилу".

Коли йдеться про те, що росію потрібно "зламати", мається на увазі не революція "знизу" і не романтичний крах, а інституційне розшарування і втрата керованості, що історично є типовим для росії.

Справа в тому, що російська система ламається не від поразки як такої, а від втрати здатності пояснювати, керувати і перерозподіляти.

В росії відсутній стабільний механізм внутрішньої легітимації влади, не діє верховенство права, відсутні змінюваність еліт та громадянський контракт "податки за послуги". Через це росія змушена постійно відтворювати легітимність зовні, через образ ворога, мобілізацію страхом, воєнний стан у широкому сенсі.

Росія живе війною, бо без неї вона не має внутрішнього сенсу і легітимності. Війна для росії виконує функцію пояснення злиднів, виправдання репресій та цементації еліт. Для неї війна є спроблю відновити сенс, компенсувати економічну і культурну порожнечу та підтвердити статус "великої держави". Війна також виправдовує контроль, дозволяє знищувати автономні групи і знижує вимоги до якості управління. Без війни російська держава розсипається зсередини. Це постімперська держава, яка втрачає імперію, не побудувала національну державу та не створила модерну економіку.

Водночас, росія не здатна виграти війну, бо не має економіки для довготривалої війни високої інтенсивності, технологічної бази для сучасної війни і не здатна інтегрувати захоплені території без репресій.

Однак і зупинитися росія теж не може, бо поразка означатиме делегітимацію режиму, а мир поставить питання "навіщо все це було?". Демобілізація поверне насильство всередину росії. Росія не може виграти, бо структурно неспроможна, але не може зупинитися, бо мир зруйнує режим.

Тому війна для росії, це ще й спосіб заморозити свій стан, відкладаючи колапс, але роблячи його настання більш катастрофічним. Тим часом росія паразитує на Заході, використовуючи у свої інтересах його страхи, процедурність і внутрішні гойдалки.

Росія, це держава, яка втратила можливість жити без війни. Зламати її, означає позбавити російсько-українську війну функцій сенсу, контролю і відтермінування колапсу.

Щоб зламати російську логіку війни як форми існування, Україні недостатньо перемагати на полі бою. Потрібно зруйнувати сам механізм, який дозволяє Росії одночасно не вигравати, але і не зупинятися. Це завдання стратегічне, багаторівневе і асиметричне.

- Російська держава тримається на тезі "Без цієї війни Росія зникне".

Україна має перевернути наратив - війна не захищає Росію, а виснажує її без жодної перспективи, немає ні "перемоги", ні "історичної місії", є лише нескінченна утилізація ресурсів.

Це досягається не пропагандою, а реальністю, через тривалі, видимі, повторювані військові поразки, відсутність відчутного результату навіть після років війни, демонстрацію того, що кожен новий етап робить становище Росії гіршим, а не кращим.

- Для російської системи критично, щоб війна залишалася героїчною, винятковою та символічною.

Україна має зробити її буденною, дорогою та позбавленою пафосу. Коли війна стає "ще одним роком без змін", "ще однією мобілізацією без сенсу", "ще одним безглуздим м'ясним штурмом", "ще одними похоронами без результату", тоді вона перестає виконувати функцію легітимації влади.

- Російська держава тримається на переконанні, що вона контролює ескалацію.

Україна має довести протилежне. Що контроль росії ілюзорний, що кожна ескалація відкриває нові вразливості, що безпека більше не гарантована навіть у глибині. Це асиметричне виснаження - військове, економічне та управлінське.

- Росія існує не лише за рахунок власних ресурсів, а й за рахунок західної нерішучості.

У цьому аспекті завданням України є змусити Захід зрозуміти, що підтримка України дешевша за управління російською нестабільністю. Для цього Україна має діяти передбачувано, формувати довгострокову стратегію та стати джерелом рішень. Україна повинна позбавити Захід ілюзії "керованої росії" і системно доводити, що росія не заспокоюється компромісами, кожна поступка їй збільшує ризики, а "замирення" лише відкладає катастрофу.

- Російська система не тримається на згоді - вона тримається на вірі у неминучість і сенс. Коли війна стає безглуздою, вона перестає легітимувати владу.

Коли війна триває роками, істотних територіальних здобутків росія не має, втрати постійні, але "перемоги" не настає, ламається міф історичної місії росії, пропаганда починає суперечити реальності, а слово "побєда" не вживається навіть в приватгих розмовах (воно має зникнути в росії так само, як зникло, нажаль, в Україні слово "перемога"). Симптомами є зростання цинізму навіть серед лояльних до російського режиму, ритуальна підтримка без віри, масова апатія замість мобілізації, замість "побєди" наратив про "збереження державності" (на кшталт наративу, нажаль, багатьох відомих українських "інфлюенсерів" про Україну), поява тез про "надмірну ціну війни".

- Росія може довго воювати життями імперської переферії, але вона погано воює життями імперського центру.

Нові хвилі мобілізації, розширення вікових і соціальних категорій та мобілізація "раніше недоторканних" являють для росії небезпеку. Ламається негласний контракт: "держава нас не чіпає - ми мовчимо" та ілюзія, що війна "десь там". Симптомами є саботаж, втечі, корупція на рівні воєнкоматів, локальні протести родичів, примус без наративу "великої місії" та різке падіння відсотку "добровольців".

- Росія є не повноцінною державою, яка тримається на довірі та спільних цінностях, а системою утримання територій фінансами та страхом. Коли грошей забракне, лояльність зникне.

При падінні доходів від енергоносіїв відбувається зростання воєнних витрат та скорочення соціальних програм що ламає систему лояльності регіонів, вертикаль перерозподілу та здатність "купувати мовчання". Симптомами є конфлікти між центром і регіонами, затримки виплат, зростання тіньової економіки та ведення самостійної гри регіональними елітами.

- Режим в росії тримається не на Путіні, а на балансі страхів. Коли страх стає тотальним і безперспективним - баланс руйнується.

За умови зростання персональних санкцій, ризику конфіскації активів та відсутністі сценарію "після війни" ламається колективна відповідальність еліт, віра, що "всіх прикриють" та єдність силових груп. Симптомами є внутрішні витоки інформації, боротьба між кланами, показові "антикорупційні" справи та зростання параної у верхах.

- Російська держава існує лише доти, доки насильство є централізованим.

При поверненні великої кількості озброєних ветеранів відбуватиметься криміналізація та формування парамілітарних структур без чіткої ієрархії. Зламається монополія держави на насильство, керованість силових органів та зникне страх перед центром. Симптомами є конфлікти між владними угрупуваннями, зростання злочинності, локальні "війни всередині війни", внутрішні конфлікти між силовими структурами, відсутність єдиного командування.

- Міф "другої армії світу" як основа геополітичного статусу росії.

Внаслідок вичерпання совєтських запасів, санкційної ізоляції та деградації ВПК зламається здатність воювати у сучасній війні, ілюзія військової могутності та експортний імідж зброї. Симптомами є дедалі примітивніші засоби ведення війни (атака на легковиї автівках, з використанням мотоциклів та кавалерії, тощо), зростання втрат та внутрішнє усвідомлення відсталості.

Важливо розуміти, що російська система не зламається від одного чинника. Потрібно накладання 3–4 сценаріїв одночасно. Наприклад, хвиля масової мобілізації, бюджетний розрив, відсутність результату, та страх еліт, що призведуть до втрати керованості без відкритого бунту. Деякі зі сценаріїв вже частково реалізуються, а деякі є справою найближчого майбутнього.

Почнуть з'являтися витоки про "втомленість керівництва" росії, з'являться неофіційні посередники з "обережними зондуваннями". Росія перестане ескалювати, а буде лише реагувати у відповідь. Її удари стануть символічними, не стратегічними.

Саме так руйнуються імперські режими.

Україна не в змозі організувати повстання всередині росії, або "переконати" росіян за допомогою пропаганди. Але Україна може зробити війну нескінченною і безплідною для росії, позбавити росію "гарних новин" та зробити кожну паузу дорожчою за продовження. Війна більше не повинна давати росії ані сенсу, ані грошей, ані контролю, ані майбутнього.

Це і є стратегія зламу росії зсередини. У такому разі втрата контролю російською державою відбудеться через 4-5 років, шо призведе до системної деградації та постімперської стагнації з періодичними спалахами насильства.

При цьому не слід очікувати швидкого "палацового перевороту", демократизації росії, її катарсису або покаяння. Відбудуться розкладання, деградація та втрата росією суб’єктності.

Внутрішньо Україна повинна запобігти власному виснаженню, демографічному колапсу та деградації інституцій. Україна має стати "марофонцем", адже ключовий удар по росії, це час. Для цього Україні потрібні стабільна мобілізаційна модель, продумана демографічна політика, економіка війни (але не воєнного соціалізму), довіра громадян до держави. Росія програє, якщо Україна виявиться витривалішою, раціональнішою і холоднокровнішою.

Україна має військово остаточно перейти від "оборонної війни" до керованої ескалації через глибокі удари та системну деградацію логістики росії та масштабувати власний ВПК (дрони, РЕБ, ракети середньої дальності). Це забезпечить якісну перевагу у безпілотних і асиметричних системах та втрату росією стратегічної ініціативи.

Наслідком стане колапс окремих напрямків управління РФ та зростання автономності регіональних військових угруповань у росії. Поступово росія втратиь здатність вести повномасштабну війну, будучи здатною до завдання хаотичної шкоди.

Політично необхідна фіксація України як незамінного елементу європейської безпеки, не як "одержувача допомоги" з жорсткою позицією - жодних "мирних угод" без безпекових гарантій. Що призведе до формування де-факто безпекового союзу з ядром Європи (без формального НАТО) де Україна стане учасником планування, а не об’єктрм консультацій.

Після цього Україна повинна перейти до мови ультиматумів, а не переговорів, з акцентом на демілітаризацію РФ, а не на "компроміс". Україна має стати стрижнем нового європейського блоку (Скандинавія-Балтія-Україна). Питання кордонів вирішуватиметься де-факто, а не де-юре.

Економічно потрібен військово-індустріальні консорціуми з ЄС та перехід від донорської допомоги до контрактної логіки.

Не слід перейматися тим, що росію рятуватиме Китай. Китай є бенефіціаром слабкої росії. Китай збагачується за рахунок взаємного послаблення росії та ЄС через російське вторгнення, але не буде рятувати росію у випадку її поразки. Це, звісно, не підтримка України, але це свідчить про те, що безумовна підтримка Китаєм росії є ілюзією. Китай не зацікавлений в поразці росії, але і не зацікавлений в її перемозі. Китай зацікавлений в керованій деградації росії.

За ознак істотної деградації росії, Китай почине обмежувати підтримку росії, щоб не успадкувати її поразку. Сигналами стануть його заклики до "стабільності". Китай сам залучиться до керованого ослаблення росії та дистанціюється від війни, позиціонуючи себе як "стабілізатора". Утім, він не буде втручатися і визнає новий статус-кво де-факто. З суб'єктною Україною доведеться рахуватися.

Насправді, запобігти сценарію руйнації росії може замороження війни, яке поверне росії час, ресурси та, найважливіше, ілюзію контролю. Цілком можливий економічний та моральний шантаж з боку США і навіть ЄС, наляканих можливими наслідками поразки та фрагментації росії. Слід мати на увазі, що в цьому питанні до них можуть підключитися українські про-західні ліво-ліберальні медіа та впливові українські "інфлюенсери" ліберального табору. ЄС напевно спробує "каструвати" Україну та інституційно "розмити" її роль.

Тому ключовою дилемою України є не "Захід vs Схід", а "суб’єктність vs кероване виживання". Будь-яке рішення треба перевіряти за одним критерієм - "чи зростає після нього простір автономних дій України?"

Аби протистояти неминучому тиску з боку США та ЄС у їхньому намаганні врятувати росію, Україні потрібно тримати війну у стані активного стримування, а не очікування миру, масштабувати ВПК як державну інфраструктуру, а не стартапи, та інтегрувати фронт у промислову логіку.

Слід будувати перехресні союзи (Скандинавія, Балтія, Туреччина, Японія), фіксувати інтереси у виді спільних виробництв і баз та пропонувати "Заходу" готові рішення, а не прохання.

Вкрай важливо зберегти державний контроль над критичними ресурсами (енергія, ВПК, логістика, дані) і відноситися до індустріалізації як до питання виживання, а не ринку.

Україна занадто велика, щоб дозволити собі бути "маленькою державою", але замала, щоб самостійно протистояти трьом імперським центрам (США–Китай–РФ).

У цьому аспекті союз з Балтію та Скандинавією створять критичну масу із населенням блищько 70 млн, ВВП порівняним з великими економіками ЄС, повним спектром технологій подвійного призначення, спільний противником і відсутністю імперських амбіцій одне щодо одного.

У результаті ми отримаємо блок, який занадто великий, щоб США могли його безкарно фрагментувати, занадто структурований, щоб РФ могла його проковтнути частинами і занадто впливовий, аби ЄС міг безкарно тиснути та шантажувати Україну.

Україні потрібно використати існуючу напругу США–Данія, розглядаючи її не як проблему, а як можливіть щоб прив’язати Скандинавію до України та показати себе як надійного партнера, а не васала США.

Saab, Kongsberg, Patria, це ППО, РЕБ, авіація та ракети. Це також кібербезпека, військовий AI, автономні системи, морська війна, підводні технології, дрони. Скандинавія і Балтія це вихід на Північне і Балтійське моря, критичні метали, технології, довгі гроші, висока довіра, мінімальна корупція, оборонна дисципліна, контррозвідка та вміння діяти всупереч "старій Європі".

Враховуючи, що Польща не хоче рівного союзу з Україною, а прагне бути регіональним лідером і "воротами на Захід", за польською логікою Україна є буфером, ринком збуту та трудовим резервом. Польща намагатиметься контролювати транспорт, логістику і політику України.

Балто-Скандинавський блок зніме польську монополію, зберігаючи Польщу як партнера, а не як гегемона та створить трикутник стримування амбіцій.

Він виконуватиме роль спільного стримування РФ, прямого військово-технічного посилення України та надасть Україні економічну та фінансову подушку для протистояння короткостроковому тиску США і потенційно ЄС з примусом до "миру" з росією.

Україна має стати лідером "європейської коаліції рішучих", розробляючи глибокі удари спільно з країнами Північної Європи та Балтії, щоб не залежати від транзакційного настрою адміністрації Трампа та виборчих циклів у США, Німеччині, Франції, Італії, тощо.

За умови стійкості та наполегливості України, а ні США, а ні ЄС також не схочуть "успадковувати поразку" росії і, з огляду на антиросійські настрої своїх громадян, дистанціюються від її порятунку. Вони завжди погоджуються на де-факто ситуацію. Захід не обговорює те, що вже працює. Він адаптується.

Тому Україні не варто ані просити, ані переконувати, ані чекати. Слід формувати факти сили, до яких інші змушені адаптуватися.

Україна має також перестати бути "цапом-відбувайлом" у внутрішніх сварках США. Потрібна двовекторна комунікація. З MAGA-елітою комунікація мовою "ефективності та вигоди" (Україна як прибутковий інвестиційний проект). З лівими (демократами) - псевдоморальною мовою "реальної стурбованості жертвою" та чиновницьких схем.

Україна має стати занадто дорогою для агресії, небезпечною для ігнорування та незручною для контролю.

Якщо Україна стане єдиним суб’єктом, який здатен мислити стратегічно на довгій дистанції, тоді як росія, США, ЄС і Китай продовжать мислити тактично або реактивно, тоді Україна виграє цю війну проти росії.

В такому разі Україна вийде з війне не просто як "переможець", а як архітектор регіональної безпеки із сильною армією, автономним ВПК та політичною суб’єктністю. У той час, як росія буде або фрагментована, або формально цілісна, але стратегічно зламана.

14 01 2026

https://www.facebook.com/nortonherskar/photos/поразка-росії-у-війні-проти-україни-уявляється-неминучою-росія-не-сильна-вона-те/2658925801167520/