www.ji-magazine.lviv.ua

Марк Карні, прем'єр-міністр Канади

Мені приємно — і це мій обов’язок — бути з вами в цю переломну мить для Канади й для світу.

Сьогодні я говоритиму про розрив у світовому порядку, про кінець гарної історії та про початок жорстокої реальності, у якій геополітика між великими державами більше не підлягає жодним обмеженням.

Але я також стверджую: інші країни, особливо середні держави на кшталт Канади, не є безсилими. Вони мають змогу будувати новий порядок, який втілює наші цінності — повагу до прав людини, сталий розвиток, солідарність, суверенітет і територіальну цілісність держав.

Сила менш сильних починається з чесності.

Щодня нам нагадують, що ми живемо в епоху суперництва великих держав. Що порядок, заснований на правилах, слабшає. Що сильні роблять те, що можуть, а слабкі страждають так, як мусять.

Цей афоризм Фукідіда подають як неминучість — як природну логіку міжнародних відносин, яка знову бере гору. І перед лицем цієї логіки виникає сильна спокуса “плисти за течією”: пристосовуватися. Уникати проблем. Сподіватися, що покірність купить безпеку.

Не купить.

То які наші варіанти?

У 1978 році чеський дисидент Вацлав Гавел написав есей під назвою «Сила безсилих». У ньому він поставив просте запитання: як комуністична система утримувала себе?

Його відповідь починалася з торговця овочами. Щоранку цей крамар ставить у вітрині плакат: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» Він у це не вірить. Ніхто в це не вірить. Але він усе одно ставить плакат, щоб уникнути неприємностей, подати сигнал лояльності, “бути як усі”. І тому, що кожен крамар на кожній вулиці робить те саме, система триває.

Не лише через насильство, а й через участь звичайних людей у ритуалах, які вони в душі знають як неправдиві.

Гавел назвав це «життям у брехні». Сила системи — не в її правді, а в готовності всіх поводитися так, ніби вона правдива. І крихкість системи має те саме джерело: коли хоча б одна людина перестає виконувати ритуал — коли зеленник прибирає свій плакат — ілюзія починає тріскатися.

Час компаніям і країнам зняти свої плакати.

Десятиліттями такі країни, як Канада, процвітали в тому, що ми називали міжнародним порядком, заснованим на правилах. Ми приєднувалися до його інституцій, вихваляли його принципи й отримували вигоду від передбачуваності. Ми могли проводити зовнішню політику, засновану на цінностях, під його захистом.

Ми знали, що історія про “порядок, заснований на правилах”, частково неправдива. Що найсильніші робитимуть для себе винятки, коли їм зручно. Що торговельні правила виконуються асиметрично. І що міжнародне право застосовується з різною суворістю залежно від того, хто обвинувачений або хто жертва.

Ця вигадка була корисною, а американська гегемонія, зокрема, допомагала надавати “публічні блага”: відкриті морські шляхи, стабільну фінансову систему, колективну безпеку та підтримку механізмів розв’язання суперечок.

Тож ми ставили плакат у вікно. Брали участь у ритуалах. І здебільшого уникали вголос говорити про розрив між риторикою та реальністю.

Ця угода більше не працює.

Скажу прямо: ми перебуваємо посеред розриву, а не переходу.

За останні два десятиліття низка криз у фінансах, охороні здоров’я, енергетиці та геополітиці оголила ризики надмірної глобальної інтеграції.

Останнім часом великі держави почали використовувати економічну інтеграцію як зброю. Тарифи — як важіль. Фінансову інфраструктуру — як примус. Ланцюги постачання — як уразливості, які можна експлуатувати.

Неможливо «жити у брехні» про взаємну вигоду інтеграції тоді, коли інтеграція стає джерелом вашого підпорядкування.

Багатосторонні інституції, на які спиралися середні держави — СОТ, ООН, COP, архітектура колективного розв’язання проблем — суттєво ослабли.

Тому багато країн доходять однакового висновку. Їм потрібна більша стратегічна автономія: в енергії, продовольстві, критичних мінералах, фінансах та ланцюгах постачання.

Цей імпульс зрозумілий. Країна, яка не може себе прогодувати, забезпечити паливом або захистити, має мало варіантів. Коли правила більше не захищають, ви мусите захищати себе.

Але будьмо чесними щодо того, куди це веде. Світ фортець буде біднішим, більш крихким і менш сталим.

Є й інша правда: якщо великі держави відмовляються навіть від удавання правил і цінностей заради необмеженого переслідування власної сили й інтересів, тоді вигоди “транзакційності” стає важче повторити. Гегемони не можуть безкінечно монетизувати свої відносини.

Союзники диверсифікуватимуться, щоб хеджувати невизначеність. Купуватимуть “страхування”. Нарощуватимуть опції. Це відновлює суверенітет — суверенітет, який колись спирався на правила, але дедалі більше ґрунтуватиметься на здатності витримувати тиск.

Як я сказав, таке класичне управління ризиками має ціну, але цю вартість стратегічної автономії, суверенітету можна ділити. Колективні інвестиції у стійкість дешевші, ніж коли кожен будує власну фортецю. Спільні стандарти зменшують фрагментацію. Взаємодоповнюваність дає позитивну суму.

Питання для середніх держав, як-от Канада, не в тому, чи пристосовуватися до цієї нової реальності. Ми мусимо. Питання в тому, чи ми адаптуємося, просто зводячи вищі мури — чи можемо зробити щось амбітніше.

Канада була серед перших, хто почув сигнал тривоги — і це спонукало нас фундаментально змінити стратегічну позицію.

Канадці знають, що наше старе комфортне припущення, ніби географія та членство в союзах автоматично гарантують добробут і безпеку, більше не є чинним.

Наш новий підхід ґрунтується на тому, що Александр Стубб назвав “реалізмом, заснованим на цінностях” — або, простіше кажучи, ми прагнемо бути принциповими й прагматичними.

Принциповими у відданості базовим цінностям: суверенітету й територіальній цілісності, забороні застосування сили, окрім випадків, сумісних зі Статутом ООН, повазі до прав людини.

Прагматичними в усвідомленні, що прогрес часто поступовий, що інтереси розходяться, що не кожен партнер поділяє наші цінності. Ми взаємодіємо широко й стратегічно, з відкритими очима. Ми активно працюємо зі світом таким, який він є, а не чекаємо на світ, яким хотіли б його бачити.

Канада калібрує свої відносини так, щоб їхня глибина відображала наші цінності. Ми надаємо пріоритет широкій взаємодії, щоб максимізувати наш вплив — з огляду на плинність світового порядку, ризики, які це несе, і ставки того, що буде далі.

Ми більше не покладаємося лише на силу наших цінностей, а також на цінність нашої сили.

Ми будуємо цю силу вдома.

Відтоді, як мій уряд обійняв посаду, ми знизили податки на доходи, приріст капіталу та інвестиції бізнесу, прибрали всі федеральні бар’єри для міжпровінційної торгівлі та прискорюємо трильйон доларів інвестицій в енергетику, ШІ, критичні мінерали, нові торговельні коридори й багато іншого.

Ми подвоюємо оборонні витрати до 2030 року і робимо це так, щоб зміцнювати наші внутрішні індустрії.

Ми швидко диверсифікуємося за кордоном. Ми погодили всеосяжне стратегічне партнерство з Європейським Союзом, включно з приєднанням до SAFE — європейських механізмів оборонних закупівель.

Ми підписали ще дванадцять торговельних і безпекових угод на чотирьох континентах за останні шість місяців.

За останні кілька днів ми уклали нові стратегічні партнерства з Китаєм і Катаром.

Ми ведемо переговори про угоди вільної торгівлі з Індією, ASEAN, Таїландом, Філіппінами, Mercosur.

Щоб допомагати розв’язувати глобальні проблеми, ми застосовуємо “змінну геометрію” — різні коаліції для різних питань, залежно від цінностей та інтересів.

Щодо України — ми є ключовим членом Коаліції охочих і одним із найбільших донорів її оборони та безпеки в перерахунку на душу населення.

Щодо арктичного суверенітету — ми твердо стоїмо разом із Гренландією та Данією і повністю підтримуємо їхнє унікальне право визначати майбутнє Гренландії. Наша відданість Статті 5 є непохитною.

Ми працюємо з нашими союзниками по НАТО (включно з Nordic Baltic , щоб посилити безпеку північних і західних флангів Альянсу — зокрема завдяки безпрецедентним інвестиціям Канади у надгоризонтні радари, підводні човни, авіацію та присутність військ на землі. Канада рішуче виступає проти тарифів через Гренландію і закликає до предметних переговорів для досягнення спільних цілей безпеки та добробуту в Арктиці.

У сфері плюрилатеральної торгівлі ми очолюємо зусилля зі створення мосту між Транстихоокеанським партнерством і Європейським Союзом, формуючи новий торговельний блок на 1,5 мільярда людей.

Щодо критичних мінералів ми формуємо “клуби покупців”, закріплені в рамках G7, щоб світ міг диверсифікуватися від надто концентрованих поставок.

Щодо ШІ ми співпрацюємо з демократичними країнами, які поділяють наші підходи, щоб нас зрештою не змусили обирати між гегемонами та гіперскейлерами.

Це не наївний мультилатералізм. І не ставка на ослаблені інституції. Це побудова коаліцій, які працюють — питання за питанням — із партнерами, що мають достатньо спільного, аби діяти разом. У деяких випадках це буде переважна більшість держав.

І це створення щільної мережі зв’язків у торгівлі, інвестиціях, культурі, на яку ми зможемо спиратися перед майбутніми викликами та можливостями.

Середні держави мусять діяти разом, бо якщо ви не за столом — ви в меню.

Великі держави можуть дозволити собі діяти самотужки. Вони мають розмір ринку, військову спроможність, важелі, щоб диктувати умови. Середні держави — ні. Але коли ми ведемо переговори з гегемоном лише двосторонньо, ми ведемо переговори з позиції слабкості. Ми приймаємо те, що нам пропонують. Ми конкуруємо між собою за право бути “найпоступливішими”.

Це не суверенітет. Це вистава суверенітету за умов прийняття підпорядкування.

У світі суперництва великих держав країни “між ними” мають вибір: конкурувати між собою за прихильність або об’єднатися, щоб створити третій шлях із реальним впливом.

Не варто дозволяти зростанню жорсткої сили засліпити нас щодо того, що сила легітимності, цілісності та правил залишатиметься потужною — якщо ми вирішимо використовувати її разом.

І це повертає мене до Гавела.

Що означає для середніх держав “жити в правді”?

Це означає називати реальність. Перестати згадувати “міжнародний порядок, заснований на правилах”, ніби він досі працює так, як рекламувався. Назвати систему тим, чим вона є: періодом загострення суперництва великих держав, де найсильніші переслідують свої інтереси, використовуючи економічну інтеграцію як зброю примусу.

Це означає діяти послідовно. Застосовувати однакові стандарти до союзників і суперників. Коли середні держави критикують економічний тиск з одного боку, але мовчать, коли він іде з іншого, — ми тримаємо плакат у вікні.

Це означає будувати те, у що ми заявляємо, що віримо. Замість чекати, що старий порядок буде відновлено, — створювати інституції та угоди, які реально працюють так, як описано.

І це означає зменшувати важелі, що роблять примус можливим. Сильна внутрішня економіка має бути пріоритетом кожного уряду. Міжнародна диверсифікація — не лише економічна обережність; це матеріальна основа чесної зовнішньої політики. Країни здобувають право на принципові позиції, зменшуючи власну вразливість до відплати.

Канада має те, що потрібно світові. Ми — енергетична наддержава. Ми маємо величезні запаси критичних мінералів. У нас — найосвіченіше населення у світі. Наші пенсійні фонди — одні з найбільших і найпрофесійніших інвесторів у світі. У нас є капітал, талант і уряд із величезною фіскальною спроможністю діяти рішуче.

І в нас є цінності, до яких прагнуть багато інших.

Канада — плюралістичне суспільство, яке працює. Наш публічний простір гучний, різноманітний і вільний. Канадці залишаються відданими сталому розвитку.

Ми — стабільний, надійний партнер у світі, який таким не є, — партнер, що будує та цінує відносини на довгу перспективу.

Канада має ще дещо: усвідомлення того, що відбувається, і рішучість діяти відповідно.

Ми розуміємо: цей розрив вимагає не лише адаптації. Він вимагає чесності щодо світу таким, який він є.

Ми забираємо плакат із вікна.

Старий порядок не повернеться. Не варто його оплакувати. Ностальгія — не стратегія.

Але з тріщини ми можемо збудувати щось краще, сильніше й справедливіше.

Це завдання середніх держав, які мають найбільше втратити у світі фортець і найбільше — здобути у світі справжньої співпраці.

У сильних є їхня сила. Але й у нас є дещо — здатність перестати вдавати, називати реальність, нарощувати силу вдома і діяти разом.

Це шлях Канади. Ми обираємо його відкрито й упевнено.

І цей шлях відкритий для будь-якої країни, яка готова пройти ним разом із нами

21 01 2026