www.ji-magazine.lviv.ua

Даріуш Вояковський

Текст, виголошений у Дрогобичі під час дискусії „Café Європа / малі центри світу: уява помежевості”, публікуємо як відлуння ШульцФесту ‘26

У добу глобалізації, інтенсивних міграційних процесів та зростальної ролі великих метрополій і політичних центрів виникає питання про місце малих спільнот у формуванні ідентичностей окремих осіб та суспільних груп. Чи можна вважати центрами світу такі невеликі міста, як Дрогобич, Сейни, Сянок чи Самбір? З погляду соціології та антропології відповідь видається очевидною. Кожна локальна спільнота є центральним простором для своїх мешканців – вона організує їхній щоденний досвід, систему цінностей та сприймання реальності. З погляду культурної антропології, локальні спільноти є архетиповою моделлю сприймання світу. Мірча Еліаде (1993) запевняв, що кожна культура потребує особливої точки відліку, котра упорядковує реальність та надає їй сенсу. У цьому контексті він застосував категорії imago mundi та axis mundi – образ світу та вісь світу. За Еліаде, людина не здатна створити тривалий суспільний та культурний лад без вкорінення у якомусь конкретному місці, яке визначає межу між упорядкованим космосом та хаосом.

Первневі уявлення про вісь світу завжди мають локальну й конкретну природу. Вони можуть бути пов’язані, скажімо, з пагорбом, що височіє над околицею (акрополь), ринковою площею міста (агора, форум) або центральною площею новоствореного оселища. Саме такі місця стають точками відліку для цілих спільнот. У європейській культурі ці архетипні моделі організовують не лише фізичний простір, а й символічний порядок реальності. Їхній вплив оприявнюється у структурі міст, організації часу праці та відпочинку, календарі свят та повсякденних спільнотних практиках (Йі-Фу Туан, 1978). Завдяки їм люди не лише називають елементи навколишнього світу, а й надають їм певні значення та цінності.

Істотного контексту розважанням про локальні центри світу додала соціологічна концепція „малої батьківщини”. Від 1980-х років як у Польщі, так і в усьому світі спостерігалося зростання зацікавлень роллю локальних спільнот. У польській соціології почали послуговуватися поняттям „малої батьківщини” як категорії, що описує особливу цінність місця замешкання та локальної спільноти.

Джерела цієї концепції містяться у класичному есеї Станіслава Оссовського Соціологічний аналіз поняття батьківщина (1966). Автор наголошував, що у категорії батьківщини криються два різні явища. Перше – це „ідеологічна батьківщина”, себто уявна національна спільнота. Друге – це „приватна батьківщина”, себто конкретне місце, пов’язане з особистим досвідом, спогадами та емоціями людини. За Оссовським, досвід приватної батьківщини має первневу природу. Саме цей досвід є фундаментом, на якому будуються пізніші уявлення про національні спільноти (пор. Андерсон, 1997). Емоційний зв’язок із місцем замешкання та безпосереднім оточенням передує ідентифікації з більш абстрактними політичними чи національними структурами. Однак пізніші інтерпретації концепції малої батьківщини змінили цю перспективу. Сам прикметник „мала” суґерував підпорядкування локального більшим, вагомішим спільнотам. Як доводить Оссовський, саме локальний досвід є первневим, тоді як великі національні спільноти мають вторинну природу.

Схожий механізм можна спостерігати у реляціях між локальними та глобальними центрами світу. Великі метрополії, столиці держав чи економічні центри трактуються як особливо привілейовані місця, здатні визначати панівні норми, цінності та способи інтерпретації реальності. Їхні прагнення до центральності випливають з потреби легітимізації власного суспільного та культурного порядку. Однак можливості впливу цих великих осередків спирається на досвід, який люди набувають у своїх локальних світах. Без попереднього вкорінення у конкретному місці ідея центральності була б незрозумілою. Глобальні центри можуть впливати на окремих осіб лише за умови, що запропонований ними лад буде прийнятий на локальному рівні. Іншими словами, навіть найуніверсальніші цінності потребують локального підтвердження та закріплення у повсякденному суспільному досвіді. Цю проблему аналізував Мар’ян Кемпни (2004), наголошуючи на важливості локальної культури як фундаментального інтерпретаційного фільтра для індивідуальної свідомості. Саме локальна культура дозволяє розрізняти своє та чуже, окреслювати межі власної тожсамості та інтерпретувати взаємини з іншими суспільними групами. Від якості реляцій з локальною спільнотою залежить, які елементи глобальної культури будуть прийняті, а які відкинуті. З цієї причини неможливо будувати постави відкритості, толерантності чи міжкультурного діалогу без урахування локального виміру суспільного життя.

Процеси глобалізації спричинилися до того, що сучасні помежів’я втратили свою суто територіальну природу. Вони щоразу частіше стають просторами суспільних та культурних інтеракцій, що функціонують незалежно від географічних кордонів держав. Якщо раніше символами помежів’я були такі міста, як Дрогобич, Перемишль чи Бялисток, то сьогодні інтенсивні міжкультурні контакти можна спостерігати також у дільницях великих міст – Урсинув та Воля у Варшаві, Ґжеґужки у Кракові чи Псяче Поле у ​​Вроцлаві. Це саме ті місця, де зустрічаються представники різних середовищ, культур та традицій. Сучасні дільниці метрополій стають новими локальними центрами світу – такими ж важливими для їхніх мешканців, як історичні спільноти помежів’я. Їхнє значення випливає не з політичного чи економічного становища, а з того факту, що вони організовують щоденний досвід людей, які в них живуть. З цієї перспективи особливо істотним стає будування діалогу між традиційними спільнотами помежів’я та новими центрами багатокультурності. Аналіз суспільних взаємин, що виникають в обох цих середовищах, допоможе зрозуміти продуктивні моделі співжиття, механізми інтеграції та норми, що уможливлюють функціонування культурно неоднорідних спільнот.

Переклад з польської: Віра Меньок

***

Даріуш Вояковський – соціолог, професор кафедри суспільних та технологічних досліджень, заступник декана зі співпраці та студентських справ факультету гуманітарних наук Краківської гірничо-металургійної академії. Від 2019 року є секретарем Комісії з питань загроз цивілізації Польської академії знань. Наукові зацікавлення включають регіональні та помежові дослідження, соціологію локальних спільнот, суспільну акцептацію енергетичної трансформації та якісну методологію. Найновіші дослідження зосереджені на: резилентності спільнот помежів’я, формуванні територіального брендингу, репрезентаціях помежів’я та суспільній акцептації технологій уловлювання й зберігання вуглецю (CCS). Публікації на ці та інші теми з’являлися, серед іншого, у часописах: „International Journal of Greenhouse Gas Control”, „Borderland. Social Studies”, „Konteksty”, „Polish Sociological Review”, „Sociologia. Slovak Sociological Review”, „Regional Science, Policy and Practice”.

Щирий прихильник, багатолітній учасник та популяризатор ШульцФесту й Дрогобича, якому завдячуємо приязнь, спільноту думки та солідарність.

Світлини: Ігор Фецяк

15.08.2026

https://zbruc.eu/node/125058