Доповідач: Володимир Щербина

Тези вступної доповіді (профільна група №2)

на Регіональному круглому столі

у м. Львові, 21 вересня 2012 року

         Як створити умови для чесного бізнесу та моральної економіки в країні?

         Перш за все треба проаналізувати існуючі умови і не лише з точки зору економіки, а й -  суспільства.

         Праця - не лише економічний ресурс, а і єдиний вмотивований чинник економічної взаємодії громадян в якості працівників та споживачів. Економічний обмін —  фактичний (реально здійснений) обмін працею, втіленою в товарі.  Надмірний перерозподіл легально реалізованої в економіці праці веде до порушення її суспільних функцій на рівні сім'ї та родини, а відтак — до її дискредитації. Це є  причиною аморальних проявів у суспільстві та в економіці.

         Законодавство, яким встановлюється перерозподіл праці і яке не можливо виконати без порушень, є основою аморальності та протисуспільності державного регулювання економічних процесів в Україні. Метод перерозподілу реалізованої праці через взаємодію “солідарних” фондів соціального споживання і податків є маніпулятивним і спричиняє комунізацію більш як третини реалізованої особою праці без гарантій повернення її надбань у сім'ю та родину в випадку її смерті до виходу на пенсію або  не тривалого використання державної пенсії, квазізобов'язання в економічному обороті,  відсутність джерела фінансування податкових та соціальних зобов'язань (перш за все — пенсійних). Вартісний еквівалент перерозподілу приховується від суспільства шляхом нехтування впливом часу на майбутню вартість державних пенсійних заощаджень з точки зору інтересів особи та її можливостей самостійно управляти пенсійними ризиками у відповідності з власними пріоритетами. 

         Діюча система перерозподілу праці передбачає задоволення від імені держави тих потреб, які в українському суспільстві - родинному за типом соціального устрою - є функціями сім'ї, родини та громади. Відібравши функції в цих, більш низових порівняно з державним, рівнів суспільної організації, держава відібрала в них ще й кошти на їх виконання і поставила їх в тотальну залежність від себе, звівши їх функціонування до примітивного відтворення робочої сили. Саме тут міститься "базова" суперечність між типом суспільства і принципами управління ним: ці принципи є для українського суспільства протисуспільними (звучить як оксюморон, хоча ця неймовірність є очевидною і люди намагаються приховувати свої доходи). Держава не може повноцінно управляти соціальними ризиками в усій різноманітності їх аспектів та пріоритетів. Тому вона запроваджує певну уніфікацію суспільних потреб на примітивному рівні, а сім'я та родина втрачають функції, кошти і можливості. Це нищить суспільство.

         В основі майнового розшарування в Україні лежить не різниця (відмінність) між працею одних стосовно праці інших, а надмірний перерозподіл реалізованої в економіці праці. За 20 років Незалежності у цій сфері життя українського суспільства нічого не було змінено  в той час, як зміни у податкові сфері суттєво поглибили цей поточний перерозподіл. Відомо, що суспільство терпимо ставиться до перерозподілу доходів, зароблених легальною працею, в розмірі однієї їх третини. В результаті створеного державою механізму взаємодії податків та внесків у фонди соціального споживання її експансія у сферу перерозподілу праці перевищила всі, не те, що допустимі, а й фізично можливі розміри: сукупний розмір вилучення реалізованої праці через податки та соціальні внески сягає  150%!.. Це співвідношення говорить про те, що легального поточного джерела фінансування податкових та соціальних зобов’язань, які випливають з факту легальної реалізації праці, в Україні не існує. Якщо ж урахувати фактор часу, то еквівалент вилучення реалізованої праці в діючих цінах та умовах перевищить один мільйон гривень з особи за життя. А кожна сім’я складається щонайменше з двох таких осіб!.. Вкладаєш більше легальної праці – отримуєш більше зобов'язань без джерел їх покриття.

         Це основна перешкода на шляху становлення фінансово незалежної родини, як первинної  складової українського суспільства. Сім’я та родина в цих умовах втрачають єдине притаманне джерело власного незалежного розвитку та формування приватної власності, а ті сім’ї та родини, які намагаються заробляти своєю працею в Україні, діючими «правилами гри» приречені на зубожіння. Водночас ці «правила» спричиняють (породжують) потік «дармових грошей», – реальних коштів, які вилучаються у працівника не напряму, а через примус роботодавця, – за користування яким держава не має наміру платити. Потрапляючи в бюджети та фонди соціального споживання, ці кошти вже набагато меншими зусиллями надалі «перерозподіляються» і це є основою української олігархії: «влади небагатьох» і прискореного майнового розшарування «законного» походження.

         Негативні наслідки для економіки: тінізація, квазізобов'язання, незабезпеченість національних грошей (монетарна інфляція), постійне нарощування боргів в економіці, відсутність внутрішнього ринку через недостатність платоздатного попиту.

Негативні наслідки для суспільства: порушення моральних засад у відносинах обміну через потребу маніпуляцій на всіх рівнях функціонування суспільства, корупція, зубожіння населення, майнове розшарування та схильність до популізму, чутливість населення до маніпуляцій з боку держави («соціальні ініціативи» різних влад) є неминучими через закономірну в цих умовах соціальну необлаштованість. Суспільство і держава слабшають, втрачають конкурентність, є реальна загроза національній безпеці України.

         Щоб створити умови для чесного бізнесу в Україні треба залишити основну частку  заробленого працею (відповідно до межі лояльності) в кишенях працівників (а це - мінімум 80% населення). Це, з одного боку, усуне можливості зловживання вилученими до бюджетів і соцфондів коштами, а з другого - створить можливості для природного функціонування ринків і збагачення населення власною реалізованою працею, тобто усуне причину поглибленого майнового розшарування.

         Чи можливо це зробити на засадах споживацької ідеології та станового егоїзму?

         Причиною виникнення в Україні станового егоїзму є дискредитація легально реалізованої в економіці праці, неможливість для родини самостійно управляти результатами власної праці на і цій основі створювати суттєвий обсяг власних активів, які можуть успадковуватися і слугувати основою для створення приватної власності, а відтак - ослаблення суспільства за умови домінування чиновництва, що дає можливості "приватизувати посаду".

         Тенденція до монополізації - єдиний шлях для реалізації продукції чи послуг в умовах діючого регулювання відносин перерозподілу праці. Це веде до формування кланової складової в суспільстві та економіці.

         Нехтування природою грошей не лише як засобу обігу, а і як еквівалента вартості реалізованої праці та засобу нагромадження, є причинами виникнення споживацької ідеології. Утворено умови для гонитви не стільки за грішми, скільки за грошовими знаками, на які можна придбати матеріальні блага, не докладаючи належної кількості суспільно-корисної праці (за яку заплачено гроші у реальному секторі економіки).

         Чи є альтернатива монополіям та хижацьким стандартам взаємознищення учасників економічного процесу?

         Альтернативою є створення умов для природної конкуренції на основі усунення надміру вилучення коштів, зароблених легальною працею, на реалізацію державою невластивих їй соціальних функцій. Це призведе до зміни правил перерозподілу суспільно-корисної праці (тієї, що реалізована в економіці) у напрямку до природного функціонування праці в українському суспільстві і відкриє шлях до подолання проблем суспільства та його економіки, зокрема – подолання взаємознищення учасників економічного процесу.

         Таку мету переслідує альтернативна концепція зміни правил перерозподілу реалізованої праці на основі реформування пенсійної  системи і змін у податковій системі: поступове згортання «солідарної» пенсійної системи шляхом фінансування залишку «солідарного» пенсійного стажу через спеціальний пенсійний податок, частка (ставка) якого у природний спосіб стає дедалі меншою,  повне заміщення джерел фінансування пенсійних потреб суспільства з солідарних на приватні протягом 35 років від моменту запровадження реформи при негайному і одномоментному припиненні прирощування нового “солідарного” пенсійного стажу в суспільстві та повернення сім'ї, родині та громаді притаманних їм суспільних функцій.

         Позитивні наслідки реформування для економіки та суспільства: це дозволить негайно зняти "навантаження" на заробітну плату і цим усунути головну причину тінізації економіки, усунути фактор дискредитації легальної високопродуктивної праці і розпочати реальну боротьбу з корупцією, забезпечить відповідність сукупних податкових та соціально-пенсійних зобов'язань, які випливають з факту легальної реалізації праці, розміру поточного джерела для їх фінансування. Крім того, країна отримає значний інвестиційний ресурс, сформований на приватній основі, який за десять років складе близько 80 мільярдів доларів США за нинішнім курсом.

         Для України запровадження такої системи забезпечення пенсійних потреб суспільства буде і правильним, і вигідним як для держави, так і для громадян, бо є ментально зрозумілим і прийнятним для українського суспільства. Концепція має ширше значення для економіки, ніж просто концепція пенсійної реформи: вона стосується збалансування суспільних категорій і їх зв'язків - соціалізуючих чинників українського суспільства, його суспільних інститутів, які сформувалися історично як основа моральності функціонування суспільства та його економіки. Повернення дії цих чинників поверне українському суспільству притаманну йому родинність, забезпечить конкурентність та успішність.