Доповідач Мирослав Маринович

Тези вступної доповіді (профільна група №3)

на Регіональному круглому столі

у м. Львові, 21 вересня 2012 року

 

Як уникнути зростання протистояння в громадському житті країни? (Методологія нашого самозахисту)

-                         Прийняття мовного закону остаточно розкрило антиукраїнський характер нинішньої влади. Втратила сенс фраза: «Українська держава мала б робити для утвердження української державності те і се, але цього не робить». Уже ясно, що держава цього й не робитиме, – точніше, робитиме прямо протилежне.

-                         Натомість набирає аргументованості фраза: «Чому ми чекаємо чогось від держави, а самі не робимо нічого?». Держава руйнує українство зверху – ми повинні розбудовувати його знизу. Наше завдання – позбутися залишків радянського патерналізму.

-                         Патерналізм прирікає нас на пасивну залежність від влади – натомість активна самоорганізація знизу змушує владу бути залежною від нас, тобто суспільства.

-                         Той, хто залежний від влади, рано чи пізно береться за вила, коли вже несила витримувати зневагу з боку влади. Той, хто розбудовує державність знизу, береться не за вила, а за розум.

Як позбавити політиків можливостей маніпулювати проблемами минулого?

-                         Нас таки справді «розвели як котенят», бо ми поводимося, як ті механічні ляльки: кремлівський «фокусник» натискає кнопочку, і з української «коробочки» неминуче вискакують заведені фігурки.

-                         Ось приклад. Натиснули на кнопку «мова», і багато з нас кинулись нападатися на російську мову й на російськомовних, вважаючи, що цим захищаємо своє. Хоч цілком очевидно, що цим ми тільки тішимо «фокусника». Бо принцип «наступи на когось, щоб піднятися самому» – це принцип конфронтаційний, а в суті своїй – глибинно сатанинський.

-                         Якщо ж приструнити емоції, а включити розум, то зразу стає очевидно: російськомовні в Україні – не моноліт. Між ними вочевидь є вороги українства, задля яких і руками яких влада робить свої чорні справи. Але є й ті, що стояли поряд із нами на Майдані й кого так само принижує цинізм влади. Як писав один молодий хлопець в інтернеті, звертаючись до регіоналів, «не надо меня защищать!». Так само приниженими почуваються й інші національні меншини (див. Заяву Конгресу національних громад України). 

-                         Отже, якщо ми хочемо бути державною нацією, не треба піддаватися на провокації, а виробляти спільний фронт із тими російськомовними українцями, росіянами та іншими нацменшинами, які так само, як і ми, хочуть жити в цивілізованій державі.

Чи повинна існувати державна політика національної пам’яті в Україні і якою вона може бути?

-                         Та сама зміна методології стає нашим імперативом і в питанні наших міжрегіональних суперечностей. Виступаючи на НКС, я, зокрема, висловив такі дві думки:

o                  по-перше, суспільство має вважати недопустимою пропаганду міжрегіональної ворожнечі та використання цього інструмента в передвиборчих перегонах. Обстоювання своїх регіональних особливостей не має призводити до приниження особливостей інших регіонів.

o                  по-друге, має бути накладено табу на публічну конфронтацію з питань історичної пам’яті. Духовна єдність України можлива і досяжна, якщо ми пошануємо біль одне одного й довіримось Богові любові та милосердя.

-                         Іспанія зуміла запровадити таку політику тимчасової й добровільної амнезії – і виграла своє майбутнє. Проблема українського суспільства полягає в тому, що в нас практично неможливий суспільний договір: якщо одна частина суспільства домовиться щодо нього, «мудрагелики» з другого політичного табору агітуватимуть, щоб зробити навпаки.

-                         Я не знаю, чи нинішнім поколінням вдасться справитися з цією проблемою, але за будь-яких обставин ми мусимо формувати учасників цього суспільного договору, а саме – спільноти.

Які передумови для відродження спільноти?

-                         Україна одвіку була країною громад – сьогодні вона є багатомільйонним скопищем роздрібнених атомів.

-                         Одна з причин нашої неспроможності ефективно опиратися злу є відсутність довіри між людьми, а значить і відсутність міжлюдської солідарності.

-                         Подібно до того, як у пошкодженому організмі нервова система регенерує нервові волокна і зв’язки, так і суспільство повинно регенерувати міжлюдські контакти і спроможність діяти разом.

-                         Утім, мій рефрен «суспільство повинно» повисне в повітрі, якщо ми не усвідомимо, що головна трансформація має відбутися в нас самих.

Як ініціювати масовий рух духовного оновлення?

-                         Якщо фактично паралізованим є наш політичний самозахист, має вступити в дію самозахист духовний. Так у людини, що осліпла, загострюються всі інші відчуття.

-                         Я закликаю до духовної непокори – передусім нинішній владі, але також нашим хибним колективним стереотипам і нашим власним спокусам. А це означає утвердження духовної альтернативи всьому, що руйнує наш духовний світ:

o                  нас схиляють зраджувати – ми будемо вірними своїм ідеалам;

o                  нас змушують продаватися – ми станемо непідкупними;

o                  нас привчають брехати й халтурити – ми будемо відповідальними;

o                  нас штовхають до ворожнечі – ми шукатимемо порозуміння;

o                  нас переконують, що жити чесно означає приректи себе на програш, – ми ж будемо певні, що від цинічної аморальності програють, навпаки, безчесні.

-                         Нам потрібен масовий рух духовної непокори, а якщо висловитися позитивно – рух духовного оновлення (аджорнаменто).