www.ji-magazine.lviv.ua

Надир Бекіров

Якщо державні органи, їх посадові особи, рядові співробітники державних органів застосовують насильство щодо людей «недержавних» не у відповідності до закону, а у відповідності зі своїми фобіями і смаками, - то держава скінчилося. Почалася громадянська війна.

Після кривавих зіткнень в Києві в інтернеті та інших ЗМІ йде дискусія, хто перший почав і хто, тому, винен. Питання, хто перший почав, міліція/влада, протестанти, олігархи або спеціально підготовлені провокатори, які також за різними версіями організовані або владою, або кимось ще, безумовно, має сенс. Звичайно ж, провокація насильства або неспровоковане насильство - злочин (статті в КК є, зараз не про це мова).

Однак чомусь ніхто з коментаторів не обговорює питання, наскільки взагалі ці зіткнення, або, якщо хочете, пролиття крові, правомірні/неправомірні в умовах протистояння всередині українського суспільства? Опубліковані міркування про це мають більш - менш моралізаторсько-пропагандистський характер в дусі Міністерства правди Оруелла : «Ми не починали - почали вороги!»

Однак протистояння і зіткнення всередині одного суспільства принципово відрізняються як від війни між різними державами, коли за визначенням, кожна людина, яка є представником іншої воюючої сторони, поки не укладено мир, - є ворогом, так і від кримінальних розборок, де, щоб знищити конкурентів «у нас на районі», всі засоби хороші.

Може, хтось і не замислюється, але, як не дивно на перший погляд це прозвучить, закон встановлює чіткі правила, як можна придушувати протести всередині суспільства, в тому числі незаконні і насильницькі. Порушення цих правил/норм законом не допускається незалежно ні від яких обставин, а якщо таке трапилося, то це перетворює зіткнення поліції з демонстрантами в громадянську війну.

Що значить кровопролиття з точки зору закону?

Міліція та інші органи державного примусу відрізняються від простих громадян тим, що, з одного боку, у них є найширші права, можливості та технічні засоби для насильства, якими не можуть законно володіти та користувантися прості громадяни. Наприклад водомети, гумові палиці і вогнепальна збря. За деяких обставин ці органи (беркут/не беркут - неважливо) можуть на законних підставах, підкреслюю, на законних використовувати ці крайні форми насильства - стріляти з вогнепальної зброї з прямим наміром вбити.

Але це тільки за деяких, чітко обумовлених у законі обставин. І тільки стосовно абсолютно певної категорії осіб - тих, хто своїми діями створює загрозу життю інших осіб, в тому числі і «правоохоронців». Не можна, допустимо, стріляти не в тих, хто нападає, а в тих, у кого зручніше цілитися.

Точно так само, коли обговорюється питання про поведінку «Беркута» (і хто там ще з ними був ) на Майдані Незалежності та Банковій, потрібно розуміти, що хто б і як би не провокував міліцію (війська чи хто там ще з них був), насильство могло бути застосоване лише і виключно щодо цих провокаторів або нападників на міліцію та інших правоохоронців.

Зрозуміло, що в такій штовханині важко розібратися, хто протягом 5 годин нападав, а хто ні. Але з моменту, коли напади припинилися, хоча б тому що «Беркут» перейшов у наступ, і натовп демонстрантів побіг - все, крапка! - Бити вже нікого не можна, знову-таки, поки хтось не обернувся і не почав знову нападати.

Цим поліцейська операція відрізняється від звичайної війни, в якій, якщо ворог втікає, то його добивають і вбивають, доти, доки руки доходять або не дано наказ зупинитися.

Той, що тікає, той що стоїть і не чинить жодного опору, а тим більше лежить вже не може бути об'єктом міліцейської атаки, спрямованої на знищення або виведення з ладу, навіть, якщо за хвилину до цього він брав участь в нападі.

Його можна затримати, в тому числі скрутивши і зв'язавши, його можна просто проігнорувати, якщо він, наскільки можна судити з ситуації, не з числа нападників, але його не можна бити, топтати, добивати, використати проти нього спецзасоби, волочити по землі, полювати за ним по всій окрузі і т.д.

Можна, в момент безпосереднього зіткнення, не розібратися, хто нападає, а хто ні, але не можна заплутатися в тому, лежить людина чи ні, тікає вона чи стоїть, опустивши руки. В арсенал допустимих законом дій не входять такі, як удари палицею по голові або затоптування лежачого. Закон ні під яким приводом не дозволяє бити жінок, та й кого б то не було, якщо вони не нападають. Все це все не просто попри закон, а категорично проти закону.

Тому такі дії міліції, незалежно від того, чи була вона спровокована чи ні - чистісінької води тяжкий злочин (стаття в КК теж є). Місця для суперечки і навіть просто обговорення з точки зору закону тут просто немає.

До питання про відповідальність за кровопролиття

Тепер 14 більш - менш випадкових людей з числа побитих і покалічених затримали.

Здебільшого, мабуть, тих, хто не встиг втекти і був без розбору побитий беркутівцями. На них і валять провину за напади в кращих українських традиціях відсутності доказів і неправосудности.

Мені це все знайоме по безлічі справ, щодо кримських татар. Таким чином засадили у в'язницю Даніяла Аметова (вийшов уже, на щастя).

Таким же чином намагалися засадити Вільдана Аедінова (теж уже на волі ).

Так засудили в 2004 році 5 молодих кримських татар за побоїще у барі «Коттон» у Сімферополі, в якому вони не брали участі (один з них в той момент сам просто лежав на операційному столі, що не завадило українському суду визнати його активним учасником бійки).

Таким самим чином ще в 1992 році пробувади скалічити долі 24 кримським татаринам в Червоному Раю під Алуштою, і тільки штурм Верховної Ради Криму тисячами кримських татар врятував цих людей від гіршого.

Все це нам знайоме десятиліттями у вигляді звичайної/повсякденною політики української держави по відношенню до кримських татар. Якщо тут і є щось шокуюче, то тільки для тих, хто думав, що з кримськими татарами так можна, а з українцями так не можна. Виявилося, що якщо дуже хочеться, то можна. Це шокує тих, кому до кримських татар ніколи не було справи, це їм здалося дивним, що так можна поводитися з українськими студентами.

Наведення правопорядку або громадянська війна?

Зрозуміло, в жилах кожної людини, включаючи поліцейського чи солдата, тече справжня кров, і йому так само боляче, коли б'ють, ріжуть або палять вогнем. Однак це специфічна професія, яка в самій суті своїй передбачає згоду на ризик, на можливість отримання травми або навіть втрату життя при захисті закону і прав громадян. У цьому суть їхньої роботи і сенс їх присяги. Якщо людина з цим не згодна, то вона повинна перекваліфіковуватися на водія, співака чи пекаря, а не залишатися в так званих правоохоронних органах.

У зв'язку із цим калічення людей на Площі Незалежності чи на Банковій - це не просто перевищення меж повноважень. Це широкомасштабний і тяжкий злочин, з використанням свого службового становища і технічних можливостей, які надані державою і законом, а в кінцевому рахунку – суспільством, цим «правоохоронцям». У них не було не тільки «юридичного», а й морального права застосовувати насильство до тих, хто безпосередньо на них не нападав, або після закінчення, якщо хочете, такого нападу.

Палиця, рифлені черевики, щити, газ та ін. даються їм в руки не для того, щоб відводити душу, топчучи тих, хто їм попався.

Той, хто в державних органах діє з огляду на помсту чи політичної ненависті - вже сам по собі злочинець.

Безглузді аргументи, на кшталт «погарячкували» або «перегнули палицю», повинні кваліфікуватися як пособництво цьому злочину у формі допомоги у приховуванні злочину.

Якщо нерви не витримують і ти, будучи беркутівцем або міліціонером, кидаєшся не на тих, хто нападає або чинить опір, а на тих, хто начебто теж з того боку, - ти злочинець йгірший, ніж той, хто до цього нападав на тебе.

А вже якщо ти просто добиваєш нездатного чинити опір, чого там було понад усяку міру, так твої безпосередні співслуживці і командири повинні негайно тебе роззброїти, затримати, взяти під варту і передати правосуддю. Як би не так!..

Тому посилання на те, що хтось провокував, для виправдання найжорстокішого насильства проти цивільних, які не брали участі в цих провокаціях, або чия участь не доведена, або після того як напади припинилися (якщо хочете - були спацифіковані) просто недоречне.

У дискусії я зіткнувся з аргументом, на зразок того, що «держава завжди і скрізь вдавалася до цього... »

Історичні відсилання тут абсолютно ні до чого. Україна за Конституцією відрізняється і від Римської імперії, і від гітлерівської Німеччини і від більшості держав в історії, де це робилося завжди і скрізь... До пори, до часу робилося. Але відповідно до Конституції України та Кримінального Кодексу України така поведінка як рядових міліціонерів, так і їх командирів - тяжкий злочин. Серед обставин, що виключають кримінальну відповідальність у подібному випадку, немає того, що «держава завжди і скрізь чинила саме так».

За законом в Україні ніхто так чинити не міг і, відповідно, всі, хто до цього причетний, повинні бути встановлені і притягнуті до відповідальності відповідно до їх особистої вини.

Якщо державні органи, їх посадові особи, рядові співробітники державних органів застосовують насильство щодо «недержавних» людей не у відповідності до закону, а у відповідності зі своїми фобіями і смаками, - то держава скінчилося, - почалася громадянська війна. Але тоді вже і з тих, хто нападає на «правоохоронців», з правової або моральної точки зору осуджувати не можна.

З цього моменту включаються зовсім інші правові норми - правила і звичаї війни та міжнародного гуманітарного права, хоча і на них, як на те пішло, в ненависті і жадобі вбивства, не дуже й звертають увагу. Як показує історія, хтось, зрештою, перемагає, іноді уряд, іноді повстанці. А потім той, хто, зрештою, переможе, той і «пояснює» пост-фактум всьому світу в дипломатичних байках і майбутнім поколінням у шкільних підручниках, що саме він діяв «законно» і що правда з самого початку була по його стороні, а не на стороні цих огидних переможених. Україна вже піднесла ногу, щоб ступити на цей шлях.

Надир Бекіров, президент Міжнародної громадської організації «Фонд досліджень і підтримки корінних народів Криму».

Ресурс «Аргумент»